09 липня 2019 року м. Дніпросправа № 320/3039/19
Суддя І інстанції Лазаренко М.С.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач),
суддів: Сафронової С.В., Мельника В.В.,
за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Мелітопольського міського суду Запорізької області, Міністерства юстиції України, Запорізького апеляційного суду, Верховного суду, Конституційного суду України, Вищої ради правосуддя про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила:
- визнати дії Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області протиправними при ухваленні завідомо неправосудного рішення;
- зобов'язати здійснити визнання безпідставним ухвалене рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року відмовлено у відкритті провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 .
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить її скасувати і направити справу до Запорізького окружного адміністративного суду
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що до суду першої інстанції позивач звернулась із вимогами про визнання дій відповідача протиправними та зобов'язання вчинити певні дії. Враховуючи те, що відповідачем по справі є Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області, тобто орган державної влади, то на такий спір поширюється юрисдикція адміністративних судів.
В письмових відзивах на апеляційну скаргу Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області, Міністерство юстиції України, Вища рада правосуддя просили відмовити її задоволенні та залишити без змін ухвалу суду першої інстанції.
В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, а тому фіксування судового засідання відповідно до ст. 229 КАС України не здійснюється.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, згідно зі ч. 1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи є передбачені нормами Кодексу адміністративного судочинства України підстави для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
При цьому, пунктом 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Водночас, як свідчать матеріали справи, рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області 20.11.2012 року було винесено у цивільній справі. Норми ЦПК України передбачають порядок оскарження судових рішень, якщо не може бути застосовано інший порядок.
У Конституції України зазначено, що здійснення правосуддя регулюється окремо від діяльності інших органів державної влади.
Згідно ст. 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.
Суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою особою, яка бере участь у цивільній справі. Це можливо лише у випадках, коли суд виступає як звичайна установа (особа), а не як орган, що здійснює правосуддя. Заяви та скарги, спрямовані на притягнення суду (судді) як відповідача, не підлягають розгляду в суді першої інстанції, оскільки законом передбачено інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.
Судові рішення і відповідно дії або бездіяльність судів з питань здійснення правосуддя (пов'язаних із підготовкою й розглядом справ у судових інстанціях) можуть оскаржуватись у визначеному порядку до суду вищої інстанції, а не в інший суд першої інстанції. Останнє порушувало б і принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
Суд є органом, який розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються лише в порядку, законодавством про судочинство.
Такої позиції дотримується Верховний Суд України у рішенні від 02.12.1998 року та у рішенні від 23.03.2011 року у справі № 6-1386св10.
У п.10 постанови Пленуму Верховного Суду від 13.06.2007 року №8 «Про незалежність судової влади» роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При зверненні до суду варто враховувати предмет позовних вимог, тобто усвідомлювати яке рішення підлягає оскарженню у судовому порядку, наслідки оскарження та яку правову визначеність це рішення створює для сторін у справі. Також при зверненні до суду варто враховувати кого у позові вказати відповідачем, статус цього відповідача та процедуру оскарження його рішень.
Таким чином, суд у питаннях законності свого рішення не може бути відповідачем по справі, правильність рішення суду може бути перевірене відповідно до процесуального законодавства.
Щодо посилань позивача на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 листопада 2012 року, як завідомо неправосудного, суд вважає їх безпідставними, оскільки існує процедура, встановлена нормами Кримінального кодексу України та Кримінально-процесуального кодексу України, першої стадією якої є подання особою, якій стало відомо про вчинене кримінальне правопорушення заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення до правоохоронних органів, в свою чергу слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Без проходження процедури, встановленої законами України, неможливо посилатися на рішення суду, як завідомо неправосудного.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, для забезпечення ефективного розгляду даної справи судом, встановленим законом, суд першої інстанції в порядку п.1.ч.1 ст. 170 КАС України правомірно відмовив позивачу у відкритті провадження.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
З огляду на результати апеляційного розгляду справи, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, ст.ст. 316, 321, 322 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова
суддя В.В. Мельник