11 липня 2019 р. Справа № 480/1676/19
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Кунець О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Токар Ю.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Пишного Р.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/1676/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Сумській області, у якій просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу від 15.11.2018 №Ф-3407-54.
Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що 18.04.2019 позивач дізнався про блокування його карткового рахунку у КБ "Приватбанк". Банківська установа повідомила, що Зарічним ВДВС м. Суми ГТУЮ у Сумській області накладено арешт на його банківський рахунок, у зв'язку із находженням вимоги ГУ ДІС у Сумській області від 15.11.2018 №Ф-3407-54 про сплату ЄСВ у розмірі 15819,54 грн. На переконання позивача, зазначена вимога є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки сформована за відсутності підстав для її прийняття. При цьому, позивач просить суд врахувати, що жодних перевірок щодо повноти та своєчасності нарахування та сплати податків відповідачем не здійснювалось. Крім цього, позивач звертає увагу суду на те, що базу для нарахування ЄСВ визначено у ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010р. №2464-УІ (далі - Закон №2464). Так, згідно ч.1 ст.7 даного Закону до бази для нарахування ЄСВ, разом з іншими виплатами, входить заробітна плата найманих працівників. З копії трудової книжки свідчить, що позивач у період з 09.02.2018р. по 19.12.2018р. працював на посаді заступника директора ТОВ "Арктур-С" та ТОВ "Борей-С". Відповідно, ОСОБА_1 просить взяти до уваги докази сплати єдиного соціального внеску за нього, як за найманого працівника відповідними товариствами, на підтвердження надано відповідну Довідку за Формою ОК-7.
Отже, позивач не заперечує, що у період, за який відповідачем нараховано зобов'язання по сплаті ЄСВ , він дійсно перебував в в статусі фізичної особи-підприємця (припинено підприємницьку діяльність лише у грудні 2018р.). Однак просить суд врахувати, що доходу від підприємницької діяльності він не отримував, у відповідний період 2018 року він працював і роботодавець сплачував за нього відповідні внески, в тому числі і ЄСВ. Крім цього, перевірка податковим органом не проводилась , відповідний Акт не складався, відповідно, вимога про сплату боргу від 15.11.2018 №Ф-3407-54 є незаконною.
15 травня 2019 року Сумським окружним адміністративним судом було відкрито провадження в зазначеній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
06.06.2019 відповідач подав до суду письмовий відзив на позовну заяву, де посилається на те, що згідно п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464 та п.3 ч.1 розділу II Інструкції № 449, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно п. 1 ч.2 ст.6 Закону № 2464, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. ОСОБА_1 у період з 17.11.2003 по 03.12.2018 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак, єдиного внеску за 2017 - І-ІІІ квартал 2018 не сплачував.
Відповідно до КОР платника, за позивачем рахується заборгованість по платежу "Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" в сумі 15819,54грн.: - за 2017 рік. - 8448 грн.; - за І квартал 2018 р. - 2457,18 грн.; - за II квартал 2018 р. - 2457,18 грн.; за III квартал 2018 р. - 2457,18 грн. Відомостей про наявність пільг у АРМ "Податковий блок" немає. Обов'язку щодо сплати єдиного соціального внеску, позивач не виконав, що спричинило до формування заборгованості.
Таким чином, на переконання відповідача, вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.
Представник відповідача заперечив проти позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову.
Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, вивчивши письмові матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, відмовляє у задоволенні позову, з наступних підстав.
У судовому засіданні встановлено, що 17.11.2003 ОСОБА_1 був зареєстрований в Головному управлінні ДФС у Сумській області як суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець (а.с.41). 03.12.2018 здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 (а.с.53).
Станом на 19.10.2018 за позивачем рахувалась заборгованість з єдиного внеску (а.с.35), що стало підставою для формування податкової вимоги №Ф-3407-54 на суму 15819,54 грн. (а.с.11)
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Так, правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (Закон №2464).
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону N2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; а недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (стаття 2 Закону N2464-VI).
Згідно із п.4 ч.1 ст.4 Закону N2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали загальну систему оподаткування.
Відповідно до ч.2 ст.6 Закону N2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем (частина 4 статті 6 Закону N2464-VI).
Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов'язковості визначення бази нарахування ЄВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2 ч. 1 ст.7 Закону № 2464).
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Відповідно до частини 5 статті 8 Закону N2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
В частині 7 статті 9 Закону N2464-VI передбачено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.
Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (абзаци третій, п'ятий частини 8 статті 9 №2464-VI).
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №2464-VI органи доходів і зборів мають право, серед іншого: отримувати безоплатно від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання і від осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату єдиного внеску, а також інші відомості, необхідні для виконання органами доходів і зборів функцій, передбачених цим Законом; застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом; стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску; у разі виявлення фактів порушення порядку нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску звертатися в установленому законом порядку до відповідних правоохоронних органів; здійснювати інші функції, передбачені законодавством.
В частині 1 статті 25 Закону №2464-VI зазначено, що рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (частина 3 статі 25 Закону №2464-VI).
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (частина 4 статі 25 Закону №2464-VI).
Наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Інструкція №449), розділ VI якої регулює порядок стягнення заборгованості з платників.
Так, відповідно до пункту 1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (пункт 2 розділу VI Інструкції №449).
Згідно із пунктом 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи) (пункт 4 розділу VI Інструкції №449).
Отже, чинним законодавством надано право податковому органу нарахувати єдиний внесок з облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів без складання акту перевірки.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 до 03.12.2018р. був платником єдиного внеску, а відповідач вправі обчислювати суми єдиного внеску, не нараховані і не сплачені платником сум єдиного внеску, та зазначати це у вимозі про сплату боргу (недоїмки).
Право на звільнення від сплати єдиного внеску за себе мали у 2017 - 2018 роках ФОП, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 4 ст. 4 Закону №2464).
Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, в тому числі і на час перебування в декретній відпустці, чинним законодавством не передбачено.
Так, суд наголошує, що позивачем не надано доказів, що він має право на звільнення від сплати єдиного внеску. Посилання позивача на те, що в період з 09.02.2018р. по 19.12.2018р. він працював на посаді заступника директора ТОВ "Арктур-С" та ТОВ "Борей-С", і відповідно, в дохід держави роботодавцем сплачувались відповідні внески, не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки сплата роботодавцем відповідних внесків за працівника не позбавляє обов'язку працівника, який одночасно зареєстрований як приватний підприємець, декларувати та сплачувати відповідні суми ЄСВ.
Законом України від 21.12.2016 №1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік", установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 - 3200,00 грн., з 1 січня 2018 року - 3723 грн.
Відповідно, Законом України від 07.12.2017 №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік", установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року - 3723,00 грн. Тобто, щоквартальний платіж складає 2457,18 грн. (3723,00*3*22%), поквартально: до 19.04.2018р. - за 1 квартал 2018 року - 2457,18 грн., до 19.07.2018р. - за 2 квартал 2018 року - 2457,18 грн., до 19.10.2018р. - за 3 квартал 2018 року - 2457,18 грн.
Оскільки позивач не виконав свого обов'язку щодо нарахування та сплати єдиного внеску, ОСОБА_1 по платежу: «Єдиний внесок» (код бюджетної класифікації 71040000) 09.02.2018 року проведено нарахування єдиного соціального внеску за 2017 рік, як підприємцю на загальній системі оподаткування, але сплата відсутня (8448,00 грн. = 3200*12*22%).
У 2018 році також відбулись нарахування ЄСВ за 1-3 квартали 2018 року:
1. До 19.04.2018 р. - за І квартал 2018 р. - 2457,18 грн. (3723*22%*3 місяці=2457,18грн.);
2. До 19.07.2018 р. - за II квартал 2018 р. - 2457,18 грн.;
3. До 19.10.2018 р. - за III квартал 2018 р. - 2457,18 грн.
Таким чином, станом на 19.10.2018 р. загальна заборгованість по ЄСВ складала 15819,54 грн. (а.с.35).
У зв'язку з наявністю у ФОП ОСОБА_1 станом на 19 жовтня 2018 року недоїмки зі сплати єдиного внеску в загальному розмірі 15819, 54 грн., ГУ ДФС у Сумській області було сформовано та надіслано вимогу №Ф-3407-54 від 15.11.2018 року (а.с.11), яку отримано позивачем.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно виніс вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3407-54 від 15.11.2018 року, визначивши суму недоїмки у розмірі 15819,54 грн., які повинен сплатити позивач.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
У відповідності до ст.73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами ст.74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналіз наданих доказів свідчить, що відповідачем правомірно прийнято спірне рішення, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Водночас, позивачем не доведено належними та достатніми доказами викладені в позові обставини.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 15.07.2019 року.
Суддя О.М. Кунець