справа №1.380.2019.002167
11 липня 2019 року
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Крутько О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лізогуб В.В.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Іванейко Я.Я.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Львові адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 , позивач)
до Головного управління ДФС у Львівській області (далі ГУ ДФС у Львівській області, відповідач)
про визнання протиправною та скасування вимоги, -
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 , в якому позивач просить суд:
-визнати протиправною та скасувати прийняту Головним управлінням ДФС у Львівській області вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1876-58 від 08.11.2018 року, якою ОСОБА_2 визначено грошове зобов'язання зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені на загальну суму 15819,54 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що не погоджується із спірним рішенням, яким визначено суму недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 15819,54 грн. Вказала, що 28.11.2000 року була зареєстрована, як суб'єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець та взята на облік, як платник податків в Державній податковій інспекції у Буському районі Львівської області 21.12.2000 року за №503. Однак, з 29.12.2010 року згідно постанови Львівського окружного адміністративного суду у справі №2а-7998/10/1370 припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 . Отже, позивач вважає, що не є, та не може бути платником єдиного внеску. У зв'язку з викладеним податкову вимогу від 08.11.2018 №Ф-1876-58 щодо сплати недоїмки з єдиного соціального внеску у сумі 15819,54 грн. вважає неправомірною та такою, що підлягає скасуванню.
Відповідач проти адміністративного позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 28.05.2019, зазначає, що позивач зареєстрований, як фізична особа-підприємець з 21.12.2000 року. При цьому, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 29.01.2019 внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем. Таким чином, позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець у період з 21.12.2000 по 29.01.2019. Позивачем не сплачувались обов'язкові зобов'язання з єдиного соціального внеску. Просить відмовити в задоволенні позовної заяви.
Ухвалою від 02.05.2019 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
30.05.2019 року відповідачем подано заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою від 31.05.2019 року замінено засідання для розгляду справи підготовчим засіданням.
20.06.2019 року протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задоволити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, просила у задоволенні позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець 21.12.2000, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а. с. 40-43).
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.12.2010 року у справі №2а-7998/10/1370 припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
08.11.2018 року ГУ ДФС у Львівській області сформована оскаржувана податкова вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1876-58, якою позивачу визначено загальну суму недоїмки у розмірі 15819,54 грн.
29.01.2019 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .
Позивач не погодилася з нарахуванням їй заборгованості з єдиного внеску, а тому звернулася до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон), в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (п. 2 ч. 1 ст.1 Закону).
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 5 Закону взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, як зазначено в абз. 7 ч. 1 ст. 5 Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.
Єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з нормами ч. 5 ст. 8 Закону єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22% до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Ст. 9 Закону передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у п. 4, 5 та 5.-1 ч. 1. ст. 4 цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно п. 4 ст. 25 Закону орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову політику і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом, а його стягнення відповідно до ст. 25 Закону здійснюють органи державної виконавчої служби України.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року№ 469) та Зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування).
За приписами п. 1 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Пунктом 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування встановлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
З матеріалів справи вбачається, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2018 року №Ф-1876-58 була сформована станом на 31.10.2018 року у розмірі 15819,54 грн.
Суд критично ставиться до пояснень позивача щодо того, що її підприємницька діяльність була припинена ще 29.12.2010 згідно постанови Львівського окружного адміністративного суду у справі №2а-7998/10/1370, з огляду на наступне.
Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 року №755-IV (в редакції, чинній на момент прийняття постанови судом) регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, регулюються Конституцією України, цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 46 Закону України №755-IV державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі:
прийняття фізичною особою - підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності;
смерті фізичної особи - підприємця;
постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою;
постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності;
постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Підставами для постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є:
визнання фізичної особи - підприємця банкрутом;
провадження нею підприємницької діяльності, що заборонена законом;
неподання протягом року органам доходів і зборів податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону;
наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність фізичної особи - підприємця за зазначеним місцем проживання.
Так, ч.3 ст.46 Закону України №755-IV імперативно встановлено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Стаття 49 Закону України №755-IV регламентує порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за судовим рішенням, що не пов'язано з банкрутством фізичної особи - підприємця.
Згідно із ч.1 ст. 49 Закону України №755-IV суд, який постановив рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, у тому числі рішення про визнання фізичної особи - підприємця недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності, в день набрання таким рішенням законної сили направляє його копію державному реєстратору за місцем реєстрації фізичної особи -підприємця.
Дата надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця вноситься державним реєстратором до журналу обліку реєстраційних дій.
Відповідно до ч.2 ст.49 Закону України №755-IV у разі, якщо підставою для постановлення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем є визнання її недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності у судовому рішенні щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця в зв'язку з визнанням фізичної особи - підприємця недієздатною або обмеженням її цивільної дієздатності суд зазначає особу, яка призначена управителем майна фізичної особи - підприємця за поданням органу опіки та піклування, якщо інше не встановлено законом.
За правилами ч.3 ст.49 Закону України №755-IV державний реєстратор зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем заповнити реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв'язку з постановленням судового рішення, внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем у зв'язку з постановленням судового рішення та в той же день видати (надіслати поштовим відправленням з описом вкладення) їй
повідомлення про внесення такого запису.
При цьому, частиною 3 статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» чітко визначено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Суд звертає увагу, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 внесений лише 29.01.2019 (а.с.40-43).
З вищевикладеного слідує, що в період, за який позивачу нараховано єдиний внесок, позивач була зареєстрована фізичною особою-підприємцем, та лише 29.01.2019 припинила підприємницьку діяльність.
Посилання позивача на ту обставину, що вона протягом 2009-2010 років не займалася підприємницькою діяльністю та не отримувала прибуток є безпідставними, оскільки в силу частини 12 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Крім цього, відсутні докази того, що позивач відноситься до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного соціального внеску.
Також суд не приймає до уваги посилання представника позивача на те, що з 2009 року та на момент направлення відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) позивач перебуває за кордоном, а тому не зобов'язана здійснювати сплату єдиного соціального внеску, з огляду на наступне.
Як вже було зазначено вище, в силу ч. 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - можуть бути звільнені від сплати єдиного соціального внеску фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Представником позивача вищевказаних підстав для звільнення позивача від сплати єдиного соціального внеску ані в позовній заяві, ані в ході розгляду даної справи не наводилось, та доказів їх наявності не подано.
Крім того, у чинному законодавстві не передбачена можливість звільнення від сплати єдиного соціального внеску осіб, які були зареєстровані фізичними особами-підприємцями та які в подальшому виїхали за межі України (на тимчасове чи постійне проживання) не припинивши у встановленому законом порядку свою підприємницьку діяльність, із відповідним внесенням запису про таке припинення до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності (в період дії Закону України "Про підприємництво" та Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності №740) чи шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру (з моменту вступу в силу Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» № 755-ІV від 15.05.2003 року).
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що відповідач мав всі законні підстави для винесення вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 08.11.2018 року №Ф-1876-58, отже оскаржувана вимога є обґрунтованою, правомірною та такою, що не підлягає скасуванню.
Суд звертає увагу на те, що будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законним та обґрунтованим, прийнятим чи вчиненим в межах наданих повноважень, містити конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом не встановлено порушень вимог чинного законодавства суб'єктом владних повноважень.
З огляду на викладене, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог. У задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
Судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст.2, 5, 14, 77, 90, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги.
Судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі 15.07.2019 року.
Суддя Крутько О.В.