27 червня 2019 року Справа № 215/4904/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до голови виконавчого комітету Криворізької міської ради Вілкула Юрія Григоровича про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
21.11.2018 року на підставі ухвали Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30.10.2018 року про передачу адміністративної справи за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали адміністративної справи № 215/4904/18 за позовом ОСОБА_1 до голови виконавчого комітету Криворізької міської ради Вілкула Юрія Григоровича, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність голови виконавчого комітету Криворізької міської ради Вілкула Юрія Григоровича, яка виявилась у порушенні механізму, порядку, шаблону розгляду скарги ОСОБА_1 від 13.09.2018 року згідно з порядком, визначеним ст. ст. 18, 19 Закону України «Про звернення громадян», ч. 1, ч. 2, ч. 8 ст. 11 Закону України «Про державну службу», та незабезпечення права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання;
- зобов'язати голову виконавчого комітету Криворізької міської ради ОСОБА_2 протягом 15-ти днів вжити заходи нормативно-правовим актом для забезпечення права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні та скласти акт, яким буде визначено місце перебування ОСОБА_1 , згідно з заявою від 13.09.2018 року;
- притягнути до адміністративної відповідальності голову виконавчого комітету Криворізької міської ради ОСОБА_2 за незабезпечення гарантій, передбачених ст. ст. 33, 46, 48 Конституції України, за протиправну бездіяльність, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України.
Ухвалою суду від 26.11.2018 року (суддя - Сидоренко Д.В.) було відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності голову виконавчого комітету Криворізької міської ради ОСОБА_2 за незабезпечення гарантій ст. ст. 33, 46, 48 Конституції України, за протиправну бездіяльність, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України.
Ухвалою суду від 26.11.2018 року (суддя - Сидоренко Д.В.) було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору, а адміністративний позов залишений без руху з наданням позивачу десятиденного строку з моменту отримання ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання суду: уточненого адміністративного позову та його копій з зазначенням адреси електронної пошти позивача або зазначенням, що така адреса відсутня, а також з викладенням вимог щодо предмета спору з наведенням їх обґрунтування, доказів, що підтверджують вказані обставини (в тому числі доказів направлення до виконавчого комітету Криворізької міської ради заяви від 13.09.2018 року, копії поштового відправлення, оформленого на адресу відповідача, та доказів його отримання з відміткою про її прийняття/реєстрацію даним суб'єктом владних повноважень, та наданням їх копій для суду та відповідача); наданням обґрунтування щодо порушення бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача; наданням суду доказів сплати судового збору в розмірі 704,80 грн. або доказів неможливості сплати судового збору, з урахуванням вимог Закону України «Про судовий збір» з відповідним клопотанням.
Ухвалою суду від 08.02.2019 року адміністративну справу було прийнято до провадження.
Ухвалою суду від 27.05.2019 року було задоволено заяву позивача та звільнено його від сплати судового збору, у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем на підставі ст. 133 КАС України та ст. 8 Закону України «Про судовий збір».
Ухвалою суду від 27.05.2019 року було відкрито провадження у справі, відмовлено у задоволенні заяви позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження в режимі відеоконференції, призначений розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 263 КАС України.
Також, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позов разом з доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача. Крім того, ухвалою суду від 27.05.2019 року було задоволено клопотання позивача та витребувані у відповідача такі докази:
- пояснення щодо порушених питань в заяві про витребування доказів, тобто щодо нормативно-правових актів, якими відповідач керувався при розгляді заяви ОСОБА_1 від 13.09.2018 року; підтвердження отримання ОСОБА_1 нормативно-правових актів щодо забезпечення гарантій ст. 33 Конституції України з приводу заяви від 13.09.2018 року; вихідний номер і дату відправки ОСОБА_1 повідомлення про день, час і місце розгляду заяви від 13.09.2018 року, поштове повідомлення про отримання ОСОБА_1 такого повідомлення; документ, де зазначено особу, час, день, місце, де розглядалась заява ОСОБА_1 від 13.09.2018 року;
- належним чином завіреної копії відповіді на заяву ОСОБА_1 від 13.09.2018 року, а також доказів направлення та отримання цієї відповіді ОСОБА_1 ;
- інші докази, що стосуються предмета спору.
У встановлений судом строк відповідач надав суду відзив на позов, в якому він зазначив, що не погоджується з позовними вимогами, бо, по-перше, заява позивача від 13.09.2019 року за вх. № С-8947-П від 14.09.2018 року, про яку йдеться у позові, вже була предметом судового розгляду. За результатами судового розгляду 07.02.2019 року рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду, справа № 215/4930/18, було ухвалене відповідне рішення, яким був частково задоволений адміністративний позов ОСОБА_1 до виконавчого комітету Криворізької міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, зобов'язано виконавчий комітет Криворізької міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.09.2018 року та надати відповідь, відповідно до вимог чинного законодавства, у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
По-друге, за поясненнями відповідача, на зазначені у позові вимоги та питання, ним вже була надана відповідь та відповідні роз'яснення від 11.03.2019 року за вих. № 17/14/1473, у тому числі щодо права на отримання безоплатної правової допомоги відповідно до Закону України «Про безоплатну правову допомогу». Ця відповідь була вручена позивачу особисто 13.04.2019 року, на підтвердження чого відповідач надав суду дані поштового реєстру відстеження поштових відправлень Укрпошти.
Також, відповідач вважає, що ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у справі, бо порушені у позові питання, не віднесені до компетенції ані голови виконавчого комітету Криворізької міської ради, ані до компетенції виконавчого комітету Криворізької міської ради. З огляду на це, звернення позивача до суду з позовом не є ефективним способом захисту його прав. Виключно позивачу належить обов'язок звернення до належного органу (виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради) з відповідною заявою для здійснення реєстрації.
З приводу тверджень відповідача про те, що позовна заява в адміністративній справі № 215/4930/18 є тотожною до позовної заяви в адміністративній справі № 215/4904/18, суд зазначає, що не бере їх до уваги. Адже ані відповідачі, ані позовні вимоги у вказаних адміністративних справах не є тотожними, тобто не є тими самими.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, зокрема, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Так, відповідачем у справі № 215/4930/18 був виконавчий комітет Криворізької міської ради, а відповідачем у справі № 215/4904/18 зазначений голова виконавчого комітету Криворізької міської ради ОСОБА_2 . Крім того, позовні вимоги, розглянуті судом по суті в адміністративній справі № 215/4930/18, зазначені таким чином: визнати протиправною бездіяльність виконавчого комітету Криворізької міської ради, яка виявилась у незабезпеченні гарантій ст. ст. 33, 46, 48 Конституції України; зобов'язати виконавчий комітет Криворізької міської ради протягом 15-ти днів вжити заходи нормативно-правовим актом для забезпечення права на свободу пересування і визначення місця перебування згідно заяви від 13.09.2018 року; зобов'язати виконавчий комітет Криворізької міської ради надати довідку про склад сім'ї, для призначення усіх видів допомоги і їх визнанням окремим пунктом рішення.
А позовні вимоги, що є предметом судового розгляду в адміністративній справі № 215/4904/18, зазначені таким чином: визнати протиправною бездіяльність голови виконавчого комітету Криворізької міської ради Вілкула Юрія Григоровича, яка виявилась у порушенні механізму, порядку, шаблону розгляду скарги ОСОБА_1 від 13.09.2018 року згідно з порядком, визначеним ст. ст. 18, 19 Закону України «Про звернення громадян», ч. 1, ч. 2, ч. 8 ст. 11 Закону України «Про державну службу», та незабезпечення права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання; зобов'язати голову виконавчого комітету Криворізької міської ради ОСОБА_2 протягом 15-ти днів вжити заходи нормативно-правовим актом для забезпечення права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні та скласти акт, яким буде визначено місце перебування ОСОБА_1 , згідно з заявою від 13.09.2018 року.
З огляду на викладене, суд критично ставиться до тверджень відповідача про те, що спір між сторонами вже був вирішений по суті під час ухвалення рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2019 року, справа № 215/4930/18. Тобто, зазначені вище спори ОСОБА_1 з виконавчим комітетом Криворізької міської ради та головою Криворізької міської ради Вілкулом Юрієм Григоровичем не є тотожними або не є тими самими, хоча є суміжними, бо виникли з приводу розгляду відповідачами заяви позивача від 13.09.2018 року.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 261, ч. 2, ч. 3, ст. 263 КАС України, суд розглянув адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, прийшов до таких висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач звернувся до виконавчого комітету Криворізької міської ради із заявою, в якій просив:
- нормативно-правовим актом використати усі свої управлінські повноваження для забезпечення гарантій ст. 33 Конституції України, прийняттям одного із зазначених рішень:
- рішення по поданій заяві від 13.09.2018 року про визначення місця перебування чим надати можливість одержання державних соціальних гарантій;
- належним чином звернутися до суду, для реєстрації місця перебування позивача за адресою: АДРЕСА_1 , за якою він надає соціальні послуги інваліду;
- наказом, розпорядженням усі необхідні документи, які є у справі Управління праці та соціального захисту населення направити до відділу реєстрації для оформлення місця перебування позивача за адресою; 50083, м. Кривий Ріг, вул. Ухтомського, 2-8, і актом визначити місце перебування позивача, для належного його реєстрування;
- скласти і надати довідку про склад сім'ї для призначення усіх видів допомоги і забезпечення для нього рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму та захисту свободи пересування, вільного вибору місця проживання.
28.09.2018 року виконавчим комітетом Криворізької міської ради на заяву № С-8947-П від 14.09.2018 року було надано відповідь № С-361-П, в якій зазначено, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування», органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.
Згідно з рішенням Криворізької міської ради від 31.03.2016 року № 381 «Про обсяг і межі повноважень районних у місті рад та їх виконавчих органів» виконавчі органи районних у місті рад формують та ведуть реєстр територіальної громади, реєструють місце проживання фізичних осіб та розглядають інші питання (проживання, реєстрація, тощо), згідно з чинним законодавством України. Також, позивача було додатково повідомлено про те, що повноваження по зверненню до суду стосовно реєстрації позивача у судовому порядку у виконавчому комітеті міської ради, відсутні.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу протиправності бездіяльності відповідача щодо ненадання відповіді на заяву позивача від 13.09.2018 року та невирішення порушених в ній питань з приводу забезпечення права позивача на свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 1 Закону України від 02.10.1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96) встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод, тощо (частина третя статті 3 Закону № 393/96).
Частинами шостою та сьомою статті 5 Закону № 393/96 визначено, що письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 393/96 органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 15 Закону № 393/96 відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Частиною першою статті 20 Закону № 393/96 визначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому, загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.09.2018 року виконавчим комітетом Криворізької міської ради на заяву № С-8947-П від 14.09.2018 року позивача була надана відповідь за № С-361-П.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2019 року, справа № 215/4930/18, яке набрало законної сили станом на 11.06.2019 року, був частково задоволений адміністративний позов ОСОБА_1 до виконавчого комітету Криворізької міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, зобов'язано виконавчий комітет Криворізької міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.09.2018 року та надати відповідь відповідно до вимог законодавства, у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Своє рішення суд, зокрема, мотивував тим, що зміст листа-відповіді від 28.09.2018 року не відповідає вимогам статті 15 Закону № 393/96, бо відповідачем не розглянуто всі питання, викладені у заяві позивача. З огляду на це, суд зробив висновок, що лист виконавчого комітету Криворізької міської ради від 28.09.2018 року № С-361-П не є належною відповіддю на заяву ОСОБА_1 від 13.09.2018 року. Крім того, суд взяв до уваги те, що доказів направлення даного листа заявнику та отримання листа відповідачем не надано.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на це, суд зазначає, що відповідач не допускав бездіяльності щодо не розгляду заяви позивача від 13.09.2018 року, бо на виконання рішення суду, яке набрало законної сили, ним була надана повторна відповідь від 11.03.2019 року № 17/14/1473, відповідно до якої позивача повідомили про те, що законом встановлений спеціальний порядок та умови реєстрації місця проживання громадян, бо вирішення таких питань не входить до компетенції виконавчих комітетів міських рад. При цьому, позивачу було роз'яснено, що питання реєстрації місця його перебування за адресою: АДРЕСА_2 , відноситься до компетенції виконавчого комітету Тернівської міської ради.
З приводу позовної вимоги про зобов'язання голови виконавчого комітету Криворізької міської ради ОСОБА_2 протягом 15-ти днів вжити заходи нормативно-правовим актом для забезпечення права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні та скласти акт, яким буде визначено місце перебування ОСОБА_1 , згідно з заявою від 13.09.2018 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, а також визначення порядку реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлення випадків їх обмеження врегульовано Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року № 1382 (Закон № 1382).
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Правила здійснення реєстрації місця проживання, форми необхідних для цього документів, порядок передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру встановлюються Кабінетом Міністрів України, що визначено статтею 10 наведеного Закону.
Правила реєстрації місця проживання затверджені Постановою КМУ від 02.03.2016 року № 207 (далі - Правила).
Пунктом 9 Правил визначено, що відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист (далі - документи, до яких вносяться відомості про місце проживання), а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком 1.
Відповідно до пункту 11 Правил, орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо:
- особа не подала необхідних документів або інформації;
- у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними;
- звернулася особа, яка не досягла 14 років.
Рішення про відмову в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.
Крім того, суд бере до уваги те, що згідно з частинами 1, 3 ст. 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідного міста. Міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 20 ч. 4 ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», міський голова уповноважений видавати розпорядження лише у межах своїх повноважень.
Проте, законом не передбачено таких повноважень відповідача, як здійснення реєстрації місця перебування (проживання) та внесення відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру стосовно громадян на підставі індивідуального акту міського голови.
При цьому, відповідно до ст. 6 Закону України № 1382-15 «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів, зокрема, письмової заяви, квитанції про сплату адміністративного збору, документів, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших, ніж передбачених цією статтею, документів.
Аналіз викладених вище норм вказує, що законом встановлений певний порядок та умови реєстрації місця проживання громадян, а позивач зобов'язаний самостійно звернутися до належного органу з відповідною заявою для здійснення реєстрації. У свою чергу, відповідач не наділений повноваженнями вживати заходи нормативно-правовим актом для забезпечення права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, а також складати індивідуальний акт, яким би визначалось місце перебування (проживання) фізичних осіб.
Так, у наданій на виконання суду повторній відповіді на заяву позивача від 13.09.2018 року, відповідач роз'яснив позивачу порядок реєстрації його місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , а також повідомив позивача про можливість отримання безоплатної правничої допомоги з приводу звернення до суду для реєстрації його місця проживання.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відповідач не допускав бездіяльності по відношенню до позивача при вирішенні порушених ним питань у заяві від 13.09.2018 року, з урахування рішення суду від 07.02.2019 року. Адже, бездіяльність - це пасивна поведінка, що полягає у невчиненні дій, яку вона зобов'язана була і могла вчинити. При цьому, за роз'ясненнями Верховного Суду України, викладеними у постанові від 13.06.2017 року у справі № 21-1393а17, протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» висловлено позицію, відповідно до якої суд, при оцінці доказів, керується критерієм доведення поза розумним сумнівом. Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
У справі «Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства» (рішення від 25 листопада 1999 року) Європейський суд з прав людини вказав, що однією з вимог, яка випливає зі словосполучення встановлений законом, є передбачуваність. Норму не можна вважати законом, якщо вона не сформульована достатньо чітко, що дає особі можливість керуватися цією нормою у своїх діях. З іншого боку, хоча визначеність у законі надзвичайно бажана, забезпечення її може призвести до надмірної ригідності, тоді як закон ніколи не повинен відставати від обставин, що змінюються. Ступінь чіткості, яку мають забезпечувати формулювання національних законів і яка в жодному випадку не може охопити всі непередбачувані обставини, значною мірою залежить від змісту певного документа, сфери, на яку поширюється закон, а також, від кількості та статусу тих, кому він адресований.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно- правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
З огляду на викладене вище, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до ст. 139 КАС України, з урахуванням того, що ухвалою суду від 27.05.2019 року було задоволено заяву позивача та звільнено його від сплати судового збору на підставі ст. 133 КАС України, ст. 8 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку зі скрутним матеріальним становищем, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст. ст. 77, 90, 139, 241-246, 255, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до голови виконавчого комітету Криворізької міської ради Вілкула Юрія Григоровича про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 27.06.2019 року.
Суддя І.О. Лозицька