Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"10" липня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1335/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Аюпової Р.М.
при секретарі судового засідання Васильєві А.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тигрес", с. Липини
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Родій Фарм", м. Мерефа
про стягнення коштів в розмірі 29 856,94 грн
за участю представників сторін:
позивача - Чабан Р.Л., дов. від 09.01.2019;
відповідача - не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Тигрес", с. Липини, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Родій Фарм", м. Мерефа, про стягнення основного боргу в сумі 27420,88 грн., пені в сумі 1893,17 грн., 3% річних в сумі 157,76 грн. та інфляційних втрат в сумі 385,13 грн., мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки № ТР12-108 від 23.11.2012. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.05.2019 зазначену позовну заяву залишено без руху.
Позивач супровідним листом (вх. № 12558 від 22.05.2019) надав суду докази усунення обставин, які стали підставами для винесення ухвали господарського суду Харківської області від 08.05.2019.
Ухвалою господарського суду від 27.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 11.06.2019 об 11:45 год.
11.06.2019 відповідачем, через канцелярію суду, надано відзив на позов (вх. № 14276), в якому відповідачем зазначено про відсутність даного боргу у відповідача перед позивачем, оскільки зазначений у позові товар на суму 27420,88 грн., не був реалізований відповідачем, про що позивач був, за твердженням відповідача, сповіщений шляхом направлення на його адресу письмового повідомлення факсом. Як зазначає відповідач, в серпні та жовтні 2018 року та у лютому 2019 року раніше отриманий товар був повернутий відповідачем до ТОВ "Тигрес". А, отже, поданий ТОВ "Тигрес" позов, є таким, що не підлягає задоволенню.
Протокольними ухвалами від 11.06.2019, 01.07.2019 у судових засіданнях оголошувалась перерва, в порядку ст. 216 ГПК України.
24.06.2019 позивачем, через канцелярію суду, надано відповідь на відзив (вх. № 15350), в якій позивач зауважує, що копії накладних, які надані відповідачем в обґрунтування заперечень на позов, наявні у TOB "Тигрес" і усі повернення проведенні, а сума боргу була зменшена на суму поверненого товару при зверненні позивача до господарського суду. Підтвердження добросовісності TOB "Тигрес" та вірності позовних вимог є той факт, що у претензії №1092 від 06.05.2018, сума боргу становила 99686,72 грн., а після проведення повернень, про які зазначає відповідач сума боргу стала 27420,88 грн., з вимогою про стягнення якої позивач звернувся до господарського суду.
У судовому засіданні 10.07.2019 представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.
Представник відповідача у судове засідання 10.07.2019 не з'явився, про причину неявки суд не повідомив.
Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
За змістом ст. 13 ГПК України встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
За приписом ст. 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ст. 219 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 10.07.2019, відповідно до ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тигрес» (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Родій Фарм» (відповідач, покупець) укладено Договір поставки № ТР12-108 від 23 листопада 2012 року (договір), згідно умов якого позивач зобов'язується поставляти і передавати у власність відповідача товар, а відповідач, зобов'язується приймати цей товар і здійснювати оплату відповідно до умов цього Договору.
Відповідно до п. 5.1. Договору поставки (в редакції протоколу узгодження розбіжностей): «Оплата товару здійснюється шляхом готівкового або безготівкового розрахунку, частинами по мірі реалізації товару третім особам, кожні 14 (чотирнадцять) календарних днів за товар, який реалізовано за цей період.»
Частина 1 статті 193 ГК України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 ЦК України встановлюють, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з статтею 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності до частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Отже, правові відносини, що склалися між позивачем та відповідачем, є правовідносинами з поставки товару, згідно з якими у відповідача, внаслідок передання йому позивачем товару, виник обов'язок оплатити його вартість.
Згідно накладних, копії яких було надано позивачем до свого позову, а саме:
№ 56499 від 05.10.2017;
№ 63563 від 03.11.2017;
№ 63560 від 03.11.2017;
№ 63570 від 03.11.2017;
№ 63552 від 03.11.2017;
№ 63559 від 03.11.2017;
№ 65030 від 10.11.2017;
№ 65001 від 10.11.2017;
№ 65024 від 10.11.2017;
№ 63796 від 10.11.2017;
№ 66635 від 17.11.2017;
№ 66649 від 17.11.2017;
№ 66930 від 21.11.2017;
№ 68383 від 24.11.2017;
№ 68461 від 24.11.2017;
№ 68408 від 24.11.2017;
№ 68391 від 24.11.2017;
№ 68392 від 24.11.2017;
№ 68393 від 24.11.2017;
№ 70239 від 01.12.2017;
№ 70291 від 01.12.2017;
№ 70263 від 05.12.2017;
№ 71720 від 08.12.2017;
№ 71696 від 08.12.2017;
№ 71713 від 12.12.2017;
№ 73426 від 15.12.2017;
№ 73491 від 15.12.2017.
вбачається, що позивач здійснив відповідачу поставку товару за договором №ТР 12-108 на суму 99686,72 грн.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як зазначає позивач, остання оплата була здійснена відповідачем 13.04.2018. 08.05.2018 ТОВ «ТИГРЕС» зверталося до відповідача з претензією погасити борг за поставлений товар у розмірі 99686,72 грн. Як вказує позивач, вказаний борг був частково зменшений за рахунок повернення відповідачем нереалізованого товару. З травня 2018 року, поставок товару не відбувалось.
Позивач вказує, що заборгованість за отриманий згідно вищевказаними накладними товар становить 27 420,88 грн.
05.02.2019 позивач повторно звернувся з грошовою вимогою про погашення боргу, в т.ч. з можливістю повернення нереалізованого товару.
Згідно п. 6.1. Договору, якщо товар не буде реалізований покупцем протягом 60 календарних днів з моменту поставки товару, кожна із сторін має право вимагати повернення нереалізованого товару.
Відповідно до п.12.1. Договору у випадку невиконання покупцем обов'язку щодо оплати постачальник має право застосувати оперативно - господарську санкцію та припинити поставку товару до моменту виконання покупцем його обов'язків (при цьому постачальник звільняється від відповідальності за поставку товару) та/або вимагати повернення товару, що ще не реалізований покупцем і за який не проведено оплату. При цьому покупець зобов'язаний протягом п'яти робочих днів з моменту отримання письмової вимоги постачальника на свій вибір: підготувати такий товар до повернення і надати постачальнику можливість забрати його, або здійснити оплату за нього у повному обсязі.
Позивач, в своєму позові вказує про те, що відповідачем вимога позивача задоволена не була, товар не повернуто та не сплачені кошти, внаслідок чого залишилася несплачена сума вартості товару в розмірі 27 420,88 грн.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, відзив на позов не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 27420,88 грн. заборгованості за отриманий товар обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
Позивачем також заявлено до стягнення 1893,17 грн. - пені, за період з 15 лютого 2019 року по 25 квітня 2019 року, 157,76 грн. - 3% річних, 385,13 грн. - інфляційних втрат.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1 Закону).
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону).
В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Разом з тим, відповідно до пункту 7.2. Договору поставки, в разі прострочення покупцем оплати товару постачальник має право вимагати, а покупець зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент виконання зобов'язання, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за отриманий товар перевіривши арифметичний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат за допомогою програми Калькулятор Ліга, враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", Інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок відповідає вимогам діючого законодавства, є правомірним, а тому, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині.
Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно статті 73 ГПК України: доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, законними, підтвердженими матеріалами справи і такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору у розмірі 1921,00 грн. покладаються на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 165, 196, 201, 208-210, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 ГПК України, суд, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Родій Фарм" (62472, Харківська область, м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, 223, кв. 8-7, код ЄДРПОУ 38117562) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тигрес" (45601, Волинська область, Луцький район, с. Липини, вул. Перемоги, 25, код ЄДРПОУ 38143461) 29856,94 грн., з яких 27420,88 грн. основної заборгованості за отриманий товар згідно укладено Договору поставки № ТР12-108 від 23 листопада 2012 року, 385,13 грн. інфляційних втрат, 157,76 грн. 3% річних, 1893,17 грн. пені та 1921,00 грн. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Тигрес" (45601, Волинська область, Луцький район, с. Липини, вул. Перемоги, 25, код 38143461).
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Родій Фарм" (62472, Харківська область, м. Мерефа, вул. Дніпровська, 223, кв. 6-8, код 38117562).
Повне рішення складено 12.07.2019.
Суддя Р.М. Аюпова
справа № 922/1335/19