Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"04" липня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3639/17
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Шатернікова М.І.
при секретарі судового засідання Цірук О.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Харківської міської ради, м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгула", м. Харків
про стягнення 373204,55 грн.
за участю представників:
позивача - Грєнков І.В., довіреність № 08-21/4/2-19 від 02.01.2019;
відповідача - Курило О.С., ордер серії ХВ № 000002 1869 від 18.02.2019;
Шишлов О.М., ордер серії ХВ № 192400007 від 05.05.2019 та договір про надання правової допомоги б/н від 22.02.18, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія СМ № 000497
Позивач, Харківська міська рада, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгула" (надалі - Відповідач) загальної суми у розмірі 373 204,55 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, а також стягнення з Відповідача суми судового збору.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.12.2017 позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "Інгула" на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 373 204,55 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 598,07 грн.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.04.2018 рішення Господарського суду Харківської області від 14.12.2017 скасовано, прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.02.2019 частково задоволено касаційну скаргу Харківської міської ради; постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.04.2018 та рішення Господарського суду Харківської області від 14.12.2017 у справі №922/3639/17 скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2019, для розгляду справи № 922/3639/17 визначено наступний склад суду: головуючий суддя - Шатерніков М. І.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.03.2019 прийнято справу № 922/3639/17 та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання по даній справі призначити на "10" квітня 2019 р. о 10:00.
01.04.2019 р. відповідачем, через канцелярію суду за вх. № 8003, надано відзив на позовну заяву, в якому останній наголошує на безпідставності позовних вимог позивача та просить суд позов залишити без задоволення, оскільки позивач на підтвердження обставин, зазначених у позові не надав доказів сформованості земельної ділянки площею 0,0341 га як об'єкту цивільних прав та наявності нормативної грошової оцінки такої земельної ділянки.
У підготовчому засіданні 10.04.2019 у справі постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу підготовчого засідання, про відкладення підготовчого засідання в порядку п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України на 07.05.2019 року об 11:30 год.
У підготовчому засіданні 07.05.2019 у справі постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу підготовчого засідання, про продовження строку проведення підготовчого провадження на 30 днів до 09.06.2019 р. в порядку ч. 3 ст. 177 ГПК України та про відкладення підготовчого засідання в порядку п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України на 28.05.2019 року об 11:30 год.
У підготовчому засіданні 28.05.2019 у справі постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу підготовчого засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 922/3639/17 до розгляду по суті у судовому засіданні на 06.06.2019 року об 11:00.
У судовому засіданні 06.06.2019 р. з розгляду справи по суті судом було постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про оголошення перерви у судовому засіданні до 10:00 26.06.2019 року.
У судовому засіданні 26.06.2019 р. з розгляду справи по суті судом було постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про оголошення перерви у судовому засіданні до 11:00 07.07.2019 року.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував та просив суд відмовити позивачу в задоволенні позову.
Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.
Згідно із відомостями, що містяться в Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, 30.03.2011 до Реєстру прав власності на нерухоме майно внесений запис №29854483, згідно з яким власником нежитлової будівлі літ. "А-1" загальною площею 295,9 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Сумська, будинок 37-Д, м. Харків , є ТОВ "Інгула" на підставі договору купівлі-продажу від 29.03.2011 №656.
Відповідно до інформаційної довідки від 18.10.2017 № 100719941, листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 17.07.2017 № 19-2000.23,08-1092/116-17 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 14.07.2017 № 4588/0/225-17 речові права відповідача на земельну ділянку по вул. Сумській, 37-Д у м. Харкові не зареєстровані.
Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 10.10.2017 здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що відповідач використовує земельну ділянку загальною площею 0,0341 га по вул. Сумській, 37-Д у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (магазин), право власності на яку зареєстровано за відповідачем. За результатами обстеження складено акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки.
Головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Марковим А.Ю. в порядку та на підставі ст.ст. 12, 189 Земельного кодексу України здійснені заходи самоврядного контролю щодо дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка розташована за адресою: вул. Сумська, 37-Д у м. Харкові , здійснено обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки. Обстеження на місцевості здійснювалося за участі інженера-геодезиста та інженера-землевпорядника.
За результатами обстеження на місцевості вищевказаними особами складено Акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Сумська, 37-Д від 10.10.2017 (том. 1, арк.с. 22-26), яким встановлено, що земельна ділянка площею 0,0341 га по вул. Сумській, 37-Д використовується ТОВ "ІНГУЛА" для обслуговування нежитлової будівлі (магазину).
Площа земельної ділянки відповідно до її меж складає 0,0341 га.
Межі земельної ділянки визначені відповідно до зовнішніх меж будівлі.
З урахуванням вказаних доказів, позивач стверджує, що ТОВ "ІНГУЛА" з 01.10.2014 та по теперішній час використовує земельну ділянку площею 0,0341 га по вул. Сумська, 37-Д у м. Харкові без виникнення права власності на земельну ділянку, права постійного користування та права оренди земельної ділянки без державної реєстрації цих прав. Разом з тим, з огляду на відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням ст.ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України, земельна ділянка площею 0,0341 га по вул. Сумській, 37-Д перебуває у власності територіальної громади міста Харкова.
Отже, посилаючись на те, що відповідач у період з 01.10.2014 по 30.09.2017 використовував земельну ділянку без достатніх правових підстав і не сплачував за користування плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберіг за рахунок Харківської міської ради, як власника земельної ділянки по вул. Сумській, 37-Д у м. Харкові, майно - грошові кошти у розмірі орендної плати, позивач здійснив розрахунок та звернувся до господарського суду Харківської області з даним позовом, в якому на підставі статей 1212-1214 Цивільного кодексу України просить стягнути з ТОВ "ІНГУЛА" безпідставно збережені кошти в загальному розмірі 373204,55 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.
Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.
За приписами статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).
З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".
Суд зазначає, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Тобто, незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
При цьому, суд зазначає, що відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.
Навіть за умови правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, в обраний позивачем спосіб захисту відбувається відновлення справедливої рівноваги між правами та обов'язками сторін спору, встановлення якої ґрунтується на визначеній нормами земельного законодавства умові платності використання земельної ділянки.
Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин саме приписів статей 1212-1214 Цивільного кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.
Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).
Згідно статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Судом встановлено, що відповідач правомірно володіє нежитловою будівлею літ. "А-1" загальною площею 295,9 кв.м по вул. Сумській, 37-Д у м. Харкові . Проте, право користування щодо земельної ділянки по вул. Сумській, 37-Д у м. Харкові за відповідачем зареєстровано не було. Так, предметом позову в цій справі є стягнення з власника об'єкта нерухомого майна (ТОВ "ІНГУЛА") безпідставно збережених коштів - орендної плати, на підставі статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розміщено.
Правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.
За приписами статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків та об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).
Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Отже, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.
З огляду на вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача будівлі за договором купівлі - продажу.
Визначення земельної ділянки наведено в частині першої статті 79 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Як встановлено приписами ч. 1, 3, 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 Господарського процесуального кодексу України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Харківська міська рада, як позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об'єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі" у зазначений період, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)).
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі № 923/921/17.
Разом з тим, матеріали справи не містять відомостей про внесення спірної земельної ділянки площею 0,0341 га по вул. Сумській, 37-Д у м. Харкові до Державного земельного кадастру. Отже, позивачем не надано доказів того, що земельна ділянка загальною площею 0,0341 га по вул. Сумській, 37-Д у м. Харкові , на якій розташована нежитлова будівля літ. "А-1" загальною площею 295,9 м.кв., та за користування якою Харківська міська рада просить стягнути з ТОВ "ІНГУЛА" безпідставно збережені кошти, була сформована як об'єкт цивільного права протягом зазначеного позивачем періоду: з 01.10.2014 по 30.09.2017.
Одночасно позивачем не доведено, що протягом часу знаходження нерухомого майна у власності відповідача, останнім здійснювались дії щодо його перебудови чи реконструкції, а відтак і не доведено, факт використання земельної ділянки саме у розмірі загальною площею 0,0341 га, з огляду на те, що речове право за відповідачем зареєстроване на нежитлову будівлю літ. "А-1" загальною площею 295,9 м.кв.
Крім того, надані позивачем докази у підтвердження займаної відповідачем площі земельної ділянки - топографічний план та акт обстеження земельної ділянки є недопустимим доказами, оскільки чинним законодавством не передбачено формування земельних ділянок на підставі таких документів, які не є документацією з землеустрою.
Суд звертає увагу також на те, що доказів будь-яких обстежень в період з 01.10.2014 по 10.10.2017 Харківською міською радою не надано, а розрахунки позивача виконані виходячи з припущення, що площа частини земної поверхні, займана відповідачем, була незмінною та дорівнює площі, яку позивач вважає займаною ТОВ "ІНГУЛА" станом на 10.10.2017 року. Таким чином, позивач не надав суду належних та допустимих доказів зайняття відповідачем земельної ділянки саме площею 0,0341 га та в період з 01.10.2014 по 30.09.2017.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина перша статті 21 Закону України "Про оренду землі").
Частиною першою статті 13 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться, зокрема, у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
Підставою для проведення оцінки земель згідно статті 15 Закону України "Про оцінку земель" є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.
Крім того, суд звертає увагу, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).
Відповідно до частини другої статті 20 і частини третьої статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Крім того, за змістом статей 15, 20, 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (який набрав чинності 01.01.2013) до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки як нормативна грошова оцінка. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим. Відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.
Тобто нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати. Позаяк, для вирішення даного спору встановленню підлягають обставини щодо площі спірної земельної ділянки, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, та нормативна грошова оцінка, яка є необхідною для визначення розміру позовних вимог та їх обґрунтованості.
Вирішуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у рішенні, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з положеннями статті 74 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Оцінивши в сукупності надані позивачем докази, суд, з урахуванням вищевикладеного, дійшов до висновку, що вони не є беззаперечними у взаємному зв'язку та не дають змогу повно, чітко, об'єктивно та достовірно встановити ті обставини, на підтвердження яких вони надані.
Так, суд зазначає, що позовні вимоги у справі Харківською міською радою документально не обґрунтовані, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування займаної площі земельної ділянки, яка використовується відповідачем. Також судом встановлено, що земельна ділянка під нерухомим майном не сформована як об'єкт цивільних прав в розумінні статті 79-1 ЗК України, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, оскільки об'єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об'єкт цивільних прав. Розрахунок нормативної грошової оцінки землі ґрунтується на припущеннях, оскільки будь-яких обставин, які б свідчили про те, що спірна земельна ділянка площею 0,0341 га є об'єктом права, належними і допустимими доказами позивачем доведено не було.
За обставин недоведеності позивачем розміру земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно ТОВ "ІНГУЛА", а також недоведеності розміру заявленої до стягнення з відповідача суми безпідставно збережених коштів, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.
Судовий збір за подання позовної заяви, відповідно приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишається судом за позивачем.
Керуючись статтями 124, 129 Конституції України, статтями. 1, 13, 18, 73-80, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У позові відмовити повністю
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене до апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Повне рішення складено "15" липня 2019 р.
Суддя М.І. Шатерніков