"04" липня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/1676/18
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
при секретарі судового засідання Ловга І.С.,
за участю представників:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
від третьої особи: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №916/1676/18
за позовом: Міністерства оборони України (пр-т Повітрофлотський, буд. №6, м. Київ, 03168)
до відповідача: фізичної особи-підприємця Кучеренко Олександра Всеволодовича ( АДРЕСА_1 )
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Концерну "Військторгсервіс" (вул. Молодогвардійська, буд. 28-А, м. Київ, 03151) в особі філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" (вул. Армійська, буд. 10-А, м. Одеса, 65058)
про усунення перешкод у користуванні майном
Обставини справи: Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до фізичної особи-підприємця Кучеренко Олександра Всеволодовича про зобов'язання ФОП Кучеренко та будь-яких інших третіх осіб, усунути перешкоди Міністерству оборони України у користуванні торговельним місцем, шляхом звільнення торговельного місця №3775 від розміщених на ньому двох 20-футових контейнерів (шляхом демонтажу) по вулиці Рожевій на території ТОВ "Промтоварний ринок" за адресою: Одеська область, Овідіопольський р-н, смт. Авангард, вул. Базова, 20.
Позовні вимоги обґрунтовано наступним:
21.02.2000р. між Міністерством оборони України, Авангардівською селищною радою та ТОВ "Промтоварний ринок" був укладений Договір №181/9-83р, відповідно до п.5.1 якого, МОУ має право протягом 99 років з дня підписання цього Договору безкоштовно користуватися на власний розсуд 50-ма торговельними місцями під 20-футові контейнери по вулиці Рожевій на території ТОВ "Промтоварний ринок", що також підтверджується листом ТОВ "Промтоварний ринок" від 14.03.2017 №240.
14.06.2016р. між МОУ та Концерном "Військторгсервіс" (надалі - Концерн) було укладено Договір доручення №1, відповідно до умов якого (п.1.1. Договору), Концерн уповноважувався діяти від імені МОУ, а саме: вчиняти юридичні дії пов'язані з укладанням, розірванням, припиненням договорів з фізичними та/або юридичними особами про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футового контейнеру (загальна кількість - 50 місць) на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вулиці Рожевій, у тому числі з правом звернення до суду з позовами з питань пов'язаних з виконанням умов цього Договору.
В подальшому, 06.03.2018р. до вказаного Договору доручення укладено Додаткову угоду №1, якою був змінений мінімальний розмір плати за надання права платного користування торговельним місцем, новий розмір якої був визначений у розмірі 16 925,40 грн. (з ПДВ) в місяць, визначені типові умови договору про надання права платного користування, та внесені ряд інших змін.
Крім цього, п.2.8 Додаткової угоди від 06.03.2018р. визначено, що підвищення розміру плати за надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів застосовується з дати проведення оцінки, за виключенням 2018 року, в якому підвищений розмір плати застосовується з дати підписання договорів (у редакції додатку 6 до цього Договору).
Пунктом 2.3 Договору доручення передбачено, що за виконання доручення за цим Договором Концерн з коштів, що надійшли від фізичних та юридичних осіб на виконання умов укладених угод щомісячно отримує винагороду, яка складає 8% (з ПДВ) від загальної суми коштів, отриманих Концерном від фізичних та/або юридичних осіб у відповідному місяці.
В свою чергу, МОУ уповноважило начальника філії "Одеське управління військової торгівлі" (філія ОУВТ) на виконання умов Договору доручення, для чого була видана довіреність№220/254/д від 23.03.2018р.
Крім цього, довіреністю від 26.04.2018р. за №220/337/д начальнику філії "ОУВТ" були надані повноваження на представництво інтересів МОУ в судових установах та інших юрисдикційних органах із питань пов'язаних з виконанням умов Договору доручення.
У зв'язку з наданням у 2016 р. зазначених повноважень Концерну в особі філії "ОУВТ", 01.08.2016р. між МОУ від імені якого діяв Концерн та ФОП Кучеренко О.В. був укладений Договір №ВКС-1259 про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів, з терміном дії до 31.05.2019р.
Згідно п.1.1 Договору, відповідачу надавалось право платного користування місцем №3775, на виділеній відкритій території, за адресою: Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт. Авангард, територія ТОВ "Промтоварний ринок", згідно з планом розташування, який є невід'ємною частиною Договору (додаток № 1).
З урахуванням внесених змін до Договору доручення №1 від 14.06.2016р. шляхом укладення Додаткової угоди до нього, збільшення вартості за користування торговельним місцем, Концерн в особі Філії листом від 29.03.2018 №406/15 повідомив відповідача про зміну суттєвих умов Договору №ВКС-1259 та про необхідність приведення договірних відносин у відповідності до вимог, для чого йому необхідно було прибути до філії "ОУВТ" у визначений термін з метою врегулювання питання щодо подальших договірних відносин та умов співпраці з МОУ.
Крім цього, цим же листом відповідача було повідомлено, що у разі його не прибуття до філії "ОУВТ" в 15-ти денний термін з дати отримання листа та не приведення договірних відносин у відповідність до заявлених вимог, дію Договору №ВКС-1259 від 01.08.2016р., буде припинено в порядку виконання п.7.3. за ініціативою Сторони.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, вище зазначений лист був отриманий ФОП Кучеренко 06.04.2018р.
Позивач вказує, що на його думку, умови Договору №ВКС-1259 від 01.08.2016, його зміст та мета вказують на те, що даний договір є договором найму.
Пунктом 7.3 Договору №ВКС-1259 від 01.08.2016, передбачено що його дія припиняється, зокрема, за ініціативою однієї із сторін. Сторона, яка виступає з ініціативою про припинення дії Договору, повинна письмово повідомити про це іншу Сторону за два місяці.
У зв'язку з відсутністю у відповідача бажання співпрацювати з МОУ на запропонованих умовах, Концерн в особі Філії листом №747/279 від 04.06.2018. повідомив ФОП Кучеренко про припинення з 06.08.2018р. дії Договору №ВКС-1259 від 01.08.2016, в порядку п.7.3 за ініціативою МОУ. Крім того, в листі повідомлялось, що у разі наявності у нього бажання користуватися торговельним місцем яке перебуває у розпорядженні МОУ та при умові, що воно буде вільним, ФОП Кучеренко може звернутися до філії "ОУВТ" у термін до 06.08.2018 р. із заявою про намір укласти Договір у новій редакції, за яким мінімальна вартість за користування торговельним місцем становитиме 16 925,40 гри. (з ПДВ) в місяць.
Як вказує позивач, відповідач до нього у термін до 06.08.2018р. заявою про намір укласти Договір у новій редакції не звертався.
Крім цього, за зверненням позивача, в газеті "Одеські вісті" випуск від 09.06.2018р. №44 (5068), на стор. 11 було розміщено оголошення наступного змісту: "За ініціативою Міністерства оборони України (МОУ) з 06.08.2018 року припиняється дія договорів про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул. Рожевій, зокрема під № 23, припиняється дія договору № ВКС-1259 від 01.08.2016 року укладеного з МОУ та ФОП Кучеренко на користування торговельним місцем №4957, на підставі повідомлення від 04.06.2018р. №747/19".
Також, позивач вказує, що аналогічного змісту повідомлення про припинення дії договору №ВКС-1259 від 01.08.2016 р. було розміщено і на веб-сайті ТОВ "Промтоварний ринок".
Враховуючи те, що п.7.3 Договору №ВКС-1259 від 01.08.2016р. передбачає повідомлення про припинення договору, позивач вважає, що сторони у договорі передбачили саме можливість односторонньої відмови від договору та встановили строк, протягом якого вони, у разі незгоди із таким припиненням, мають право врегулювати розбіжності, тобто на протязі двох місяців.
Після повідомлення про припинення дії вказаного договору, відповідач жодного разу не звертався із запереченнями стосовно непогодження про припинення договірних відносин з Міноборони, проте і надалі після припинення дії договору безпідставно продовжує користуватися торговельним місцем чим порушує права Міністерства та Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "ОУВТ".
Натомість, відповідачу надавалось можливість скористуватися своїм право та врегулювати договірні відносини шляхом укладання договору (у новій редакції) з Міноборони від імені якого діє Концерн в особі Філії, проте відповідач таким правом не скористався.
Позивач зазначає, що на підставі розпорядження начальника філії "ОУВТ" від 03.08.2018р. №10, комісією із представників філії "ОУВТ" був проведений огляд 50 торговельних місць по вул. Рожевій на території ТОВ "Промтоварний ринок", у тому числі проведено огляд торговельного місця № 3775, в результаті проведення якого встановлено, що станом на 07.08.2018р. на вказаному торговельному місці розміщено два 20-футові контейнери, які на день проведення огляду були зачинені.
Позивач звертає увагу на те, що станом на 07.08.2018р. зазначені контейнери не могли розміщуватися на вказаному торговельному місці, у зв'язку з відсутністю на те правових підстав, а саме, договірних відносин з МОУ на розміщення 20-футових контейнерів на торговельному місці, що зафіксовано у складеному членами комісії Акті огляду торговельного місця № 3775, яке знаходиться на території ТОВ "Промтоварний ринок" по вул. Рожевій від 07.08.2018р.
Таким чином, на думку позивача, відповідач безпідставно займає торговельне місце, не зважаючи на те, що не перебуває у договірних відносинах з Міністерством оборони України, проте і надалі продовжує користується вказаним торговельним місцем.
Враховуючи те, що саме МОУ до 2099 року має законні права щодо володіння, розпорядження та користування 50-ма торговельними місцями (у томі числі №3775), тому воно надало повноваження та свою згоду Концерну в особі начальника Філії укладати договори про надання права платного користування торговельними місцями, задля отримання відповідного прибутку у визначеному у Договорі розмірі, а саме не менше ніж 16 925,40 грн. (з ПДВ) в місяць.
Однак, як зазначає позивач, він позбавлений можливості належним чином самостійно реалізувати належне йому право, а також не має можливості передати торговельне місце № 3775 в користування, так як ФОП Кучеренко не виявив бажання на подальшу співпрацю з Міноборони, договір у новій редакції не уклав, торгове місце добровільно не звільнив, а тому МОУ не має можливості надати зазначене торгове місце іншої особі з метою отримання прибутку, так як відповідач чинить перешкоди у користуванні торговельним місцем та відмовляється його звільнити, що призводить до завдання збитків у вигляді упущеної вигоди МОУ.
На думку позивача, відповідачем вчинені неправомірні дії, що перешкоджають Міноборони в особі Концерну в провадженні господарської діяльності, що в свою чергу призводить до нанесення збитків господарській діяльності державного господарського об'єднання та державі в цілому.
У зв'язку з цим, та чиненням перешкод у користуванні торговельним місцем, та чиненням перешкод у користуванні торговельним місцем, Філія "ОУВТ" яка діє від імені та в інтересах Міноборони звернулася до Авангардівський ВП Овідіопольського ВП ТУ НП в Одеській області із заявою №1104/15 від 07.08.2018р. про вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.206, ч.2 ст.2062 КК України, а також із заявою про вчинення кримінального правопорушення від 07.08.2018р. №1105/16 до військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України.
Як вказує позивач, в той час коли ним та його його підприємствами, господарськими об'єднаннями та іншими установами вживаються заходи по забезпеченню усім необхідним Збройних Сил України та інших формувань Міноборони України, які забезпечують національну безпеку України, вживаючи усі заходи задля отримання прибутку від своєї діяльності з метою забезпечення державних інтересів, інші особи в незаконний спосіб та за рахунок протиправного використання державних майнових прав, усіма можливими способами дбають про свої власні інтереси, порушуючи тим самим майнові права державного органу, що призводить до завдання значних збитків Міністерству оборони України та його установам.
Позивач вказує, що в результаті неправомірних дій ФОП Кучеренко та чинення перешкод Міністерству оборони України в особі його уповноважених осіб, у користуванні торговельним місцем № 3775, Міноборони в особі філії "ОУВТ" не доотримує кошти за користування торговельним місцем у розмірі 16 925,40 грн. в місяць.
З врахуванням вищенаведеного, позивач 10.08.2018р. звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Одночасно із позовом МОУ було подано клопотання (вх.№2-4064/18) про відстрочення сплати судового збору до ухвалення рішення по справі, яке, із посиланням на ст.8 Закону України "Про судовий збір", обґрунтовано бюджетним фінансуванням позивача та відсутністю у нього коштів на сплату судового збору.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи, позовну заяву Міністерства оборони України було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.08.2018р. у задоволенні клопотання МОУ (вх.№2-4064/18) про відстрочення сплати судового збору було відмовлено у зв'язку із тим, що відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Тобто, положення ст.8 Закону України "Про судовий збір" дозволяють надати відстрочку або розстрочку сплати судового збору лише певним категоріям фізичних осіб, а також у випадку подання позову в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Проте, поданий МОУ позов, поданий юридичною особою та спрямований на захист права користування майном, отже, даний випадок під дію ст. 8 Закону України "Про судовий збір" не підпадає.
Крім того, МОУ при подачі позову було допущено ще декілька помилок, у зв'язку із чим позовну заяву МОУ до ФОП Кучеренко О. В. про усунення перешкод у користуванні майном судом було залишено без руху та встановлено Міноборони строк для усунення зазначених недоліків позовної заяви.
28.08.2018р. МОУ до суду була подана заява про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 17393/18) разом із доказами усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.09.2018р., позовна заява Міністерства оборони України була прийнята до розгляду судом та було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
19.09.2018р. на адресу господарського суду Одеської області надійшла заява Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс" (вх.№2-4719/18) про вступ останнього у справу в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
З метою повного та об'єктивного розгляду справи з урахуванням можливого впливу судового рішення на права та обов'язки Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Одеське управління військової торгівлі" Концерну "Військторгсервіс", ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.09.2018р. Концерн "Військторгсервіс" було залучено до участі у справі №916/1676/18 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.
11.10.2018р. від представника відповідача суду було надано клопотання (вх.№20779/18) про витребування у позивача, в порядку ст. 91 ГПК України, оригіналів договору від 21.02.2000р., укладеного між МОУ, ТОВ "Промтоварний ринок" та Авангардівською селищною радою; додаткову угоду № 1 від 06.03.2018р. до договору доручення № 1 від 14.06.2016р. з додатками та акт огляду торгового місця. Розглянув клопотання відповідача суд його задовольнив, про що була постановлена протокольна ухвала.
Ухвалою Господарського суду від 11.10.2018р. строк підготовчого засідання було продовжено на 30 днів за власною ініціативою суду.
05.11.2018р. від позивача - МОУ та третьої особи - Концерн в особі Філії разом із клопотаннями (вх.№ 22674/18 та № 22540/18 відповідно) були надані додаткові докази, які судом були долучені до матеріалів справи.
15.11.2018р. ухвалою Господарського суду підготовче засідання у справі було закрито, а справа була призначена до розгляду по суті.
03.12.2018р. від відповідача надійшла відповідь на відзив (вх.№25043/18). Оскільки позивачем відповідь на відзив була подана після закриття підготовчого засідання, вона судом до розгляду не приймається.
10.12.2018р. на адресу Господарського суду від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження по справі (вх. № 2-6236/18) до отримання правової позиції Великої палати Верховного Суду у справі №914/2649/17, в якому заявник зазначив, що у справі №916/1676/18 позовні вимоги МОУ заявлено до ФОП Кучеренко О.В. про усунення перешкод у користуванні майном, а саме торговельним місцем по вул. Рожевій на території ТОВ "Промтоварний ринок", шляхом демонтажу 20-футових контейнерів, розміщених на вказаному торговельному місці. Так, МОУ зазначає, що ухвалою КГС ВС від 08.08.2018р. справу №914/2649/17 разом з касаційною скаргою ПП "Міська оренда" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.06.2018р. передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду, у зв'язку з тим, що суд касаційної інстанції, що переглядає справу, вирішив відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому судовому рішенні Верховного Суду України, а саме в постанові від 20.11.2012р. №3-53гс12 (справа №28/505/640/2012) щодо застосування положень статті 188 Господарського кодексу України, де зазначено, що надсилання відповідачу пропозицій про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання вимог частини другої статті 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє права звернутися до суду з позовом про зміну умов договору за наявності спору, тобто, відсутності згоди на зміну умов договору. При цьому, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду прийшов до висновку, що передумовою звернення до суду із вимогами про внесення змін до договору чи його розірвання за рішенням суду є дотримання визначеного статтею 188 ГК України досудового порядку врегулювання цього питання із наданням доказів того, що таке питання не може бути вирішене за згодою сторін, тоді як одна сторона договору відмовилась або ухилялась від внесення змін чи розірвання цього договору. Позивач зазначає, що Велика Палата Верховного Суду визнала такі мотиви обґрунтованими та прийняла справу до свого розгляду.
Одночасно у вказаному клопотанні позивачем викладено прохання поновити строк для подання такого клопотання, у зв'язку з тим, що про ухвалу Великої палати Верховного Суду у справі №914/2649/17 МОУ стало відомо після подачі позову, а саме 30.11.2018р.
Розглянувши зазначене клопотання представника МОУ, вислухавши думку інших учасників судового процесу, суд дійшов висновку про його задоволення, а тому ухвалою Господарського суду від 20.12.2018р. клопотання позивача від 10.12.2018р. за вх.№2-6236/18 про поновлення строку для подання клопотання про зупинення провадження по справі, про зупинення провадження по справі №916/1676/18 до отримання правової позиції Великої палати Верховного Суду у справі №914/2649/17 було задоволено, провадження у справі №916/1676/18 було зупинено.
15.03.2019р. Господарський суд листом за №916/1676/18/1535/2019 звернувся до МОУ в якому із посиланням на те, що з Єдиного державного реєстру судових рішень, судом було встановлено, що 12.02.2019р. Великою палатою Верховного Суду було прийнято постанову у справі №914/2649/17, проте в Єдиному державному реєстрі судових рішень наявна лише вступна та резолютивна частина постанови Великою палатою Верховного Суду у справі №914/2649/17, попросив МОУ, як позивача у справі №916/1676/18 повідомити Господарський суд Одеської області про результатами перегляду ВС справи №914/2649/17.
11.06.2019 року через канцелярію до суду надійшло клопотання МОУ про поновлення провадження по справі (вх.№ 2-2772/19), в якій позивач просить поновити провадження у справі №916/1676/18 у зв'язку з усуненням обставин, що раніше зумовили його зупинення. Також позивач просить суд врахувати практику Верховного Суду по аналогічній справі №916/1367/18.
21.06.2019р. ухвалою Господарського суду провадження по справі №916/1676/18 було поновлено та судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 02.07.2019р.
В судовому засіданні 02.07.2019р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити їх в повному обсязі.
В судовому засіданні з розгляду справи по суті, яке відбулося 02.07.2019р. у зв'язку із неявкою представників відповідача та третьої особи судом була оголошена перерва до 04.07.2019р.
Представники учасників судового процесу в судове засідання, призначене на 04.07.2019р. не з'явився, хоча про час та місце його проведення судом повідомлялися своєчасно та належним чином, про що свідчить підпис уповноваженого представника позивача на розписці про оголошення перерви в судовому засіданні від 02.07.2019р. та коринці рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, які наявні в матеріалах справи.
Про поважність причини неявки судові засідання, суд не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, як вбачається із наданих суду відзивів на позов проти позову заперечують у повному обсязі.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Саме таку правову позицію висловив ВС КГС в своєї постанові у справі № 911/1163/17 від 03.03.2018р.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом було з'ясовано всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та безпосередньо досліджено докази, наявні в матеріалах справи.
Враховуючи належне повідомлення всіх учасників судового процесу про судове засідання, призначене на 04.07.2019р., та сплив процесуальних строків розгляду справи, суд розглянув справу за відсутності представників учасників справи та у судовому засіданні 04.07.2019р. судом було закінчено розгляд справи по суті та складено та підписано вступну і резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного:
Частиною 1 ст.15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або оспорювання.
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно з ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
В пунктах 1-10 ч.2 ст.16 ЦК України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
До того ж, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Частина 1 статті 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Аналіз змісту договору №ВКС-1421 про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів від 01.12.2016р. свідчить про те, що вказаний договір за своєю природою є договором найму (оренди).
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст.759 ЦК України).
В силу приписів ч.1 ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно ч.6 ст.283 ГК України названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, вищевказаний договір оренди від 01.12.2016р. є підставою для виникнення у сторін договору зобов'язань відповідно до ст.ст.173, 174 ГК України (ст.ст.11, 202, 509 ЦК України) та згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).
Як зазначає позивач, договір №ВКС-1259 про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів від 01.08.2016р. припинено на підставі п.7.3. договору зважаючи на не бажання відповідача бажання співпрацювати з позивачем на запропонованих умовах згідно листа №747/27 від 06.08.2018р.
Відповідач не погоджується із твердженням позивача про те, що договір №ВКС-1259 про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів від 01.08.2016р. є розірваним.
Крім того, відповідач наголошує на тому, що оскільки між ними не було досягнуто згоди щодо розірвання договору №ВКС-1259 від 01.08.2016р., то Міністерство оборони України повинно було у судовому порядку вирішувати питання щодо розірвання договору №ВКС-1259 від 01.08.2016р., чого позивачем зроблено не було, зважаючи нате, що вказаний договір діє, а тому відповідач правомірно користується торговельним місцем №3775.
Згідно п.7.3. Договору, дія договору припиняється у випадках:
- закінчення терміну, на який він був укладений;
- за ініціативою однією із сторін. Сторона, яка виступає з ініціативою про припинення дії Договору, повинна письмово повідомити про іншу сторону за два місяці.
Відповідно до ст.188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцяти денний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Отже, позивач мав намір розірвати договір №ВКС-1259 про надання права платного користування місцем для встановлення 20-ти футових контейнерів від 01.08.2016р., про що свідчить лист Концерну "Військторгсервіс" № 747/27 від 04.06.2018р., однак відповіді на вказаний лист Концерн "Військторгсервіс" не отримав, а відтак у зв'язку з неодержанням відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу МОУ, відповідно до приписів чинного законодавства України мало право передати спір на вирішення суду, що повинно було передувати поданню позову про усунення перешкод у користуванні майном.
Поряд з цим, суд зазначає, що положення чинного законодавства та умови договору, укладеного з відповідачем, не визначають таких підстав для можливого одностороннього припинення дії договору.
До того ж п.7.3. договору не містить перелік підстав для припинення договору в односторонньому порядку.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 13.02.2018р. у справі №916/849/17, предметом спору якого був договір, умови відносно припинення якого, є аналогічними за змістом договором укладеним з ФОП Кучеренко з аналізу статей 651 ЦК України, статті 188 ГК України вбачається, що договір не може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою однієї із сторін за відсутності правових підстав, визначених Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України, в тому числі спеціально визначених умовами укладеного договору, оскільки в такому випадку одностороння відмова від договору може порушити права орендаря, який належним чином виконував прийняті на себе зобов'язання.
Пунктом 7.1 договору від 01.08.2016р. сторони передбачили, що договір №ВКС-1259, укладений на строк з 01.08.2016р. по 31.05.2019р. включно.
Відповідно до ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відтак, суд дійшов висновку, що договір №ВКС-1259 про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів не припинено, а тому відповідач на правових підставах користується торгівельним місцем №3775.
Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
За положеннями ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Отже, за умови того, що договір № ВКС-1259 про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів від 01.08.2016р. діє, при розгляді справи позивачем обґрунтовано не доведено порушень його прав власника стосовно торговельного місця №3775, зважаючи на що суд дійшов висновку про недоведеність позивачем заявлених ним вимог щодо зобов'язання ФОП Кучеренко та будь-яких третіх осіб усунути перешкоди у користуванні майном.
В свою чергу такі обставини виключають можливість відновлення порушених з боку відповідача, на думку позивача, прав власника шляхом покладення на відповідача та третіх осіб обов'язку усунути перешкоди у користуванні торгівельним місцем №3775, наявність яких судом не встановлено.
Крім того, позивач у позовній заяві просить суд зобов'язати ФОП Кучеренко та будь-яких інших третіх осіб усунути перешкоди МОУ у користуванні торговельним місцем шляхом звільнення торговельного місця №3775 від розміщених на ньому двох 20-футових контейнерів (шляхом демонтажу) по вулиці Рожевій на території ТОВ "Промтоварний ринок" за адресою: Одеська область, Овідіопольський р-н, смт. Авангард, вул. Базова, 20.
З наведеної позовної вимоги вбачається, що вона поширена на осіб, яких не визначено, не конкретизовано та яких не зазначено позивачем в якості відповідачів за його позовом, що не відповідає вимогам Господарського процесуального кодексу України.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом усунення перешкод у здійсненні ним прав користування суд зазначає наступне.
Завдяки негаторному позову, яким у даному випадку є заявлений позивачем позов, захищаються права власника щодо здійснення права користування та розпорядження своїм майном, не пов'язаним із втратою власником володіння. Вимога відповідно до цього позову полягає в усуненні перешкод, які заважають власнику або іншому титульному володільцю здійснювати повно і незаперечно свої права користування і розпорядження майном.
Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Крім того, негаторний позов має на меті усунення тривалих порушень зазначених повноважень власника, а не тих, що мали місце в минулому, що обумовлює непоширення на вимоги за негаторним позовом строків позовної давності.
Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинилися, то й відпадає підстава для пред'явлення негаторного позову. Власник має право у даному випадку вимагати лише відшкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов'язально-правовими засобами.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 27 травня 2015 р. у справі N 6-92цс15, де зазначено, що передбачений статтею 391 ЦК України спосіб захисту - усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.
Разом з тим, як свідчать матеріали справи та не спростовано сторонами, договір №ВКС-1259 про надання права платного користування місцем для встановлення 20-футових контейнерів від 01.08.2016р. не розірвано.
Отже, у даному випадку між сторонами по справі існують договірні орендні правовідносини, що в свою чергу виключає взагалі можливість застосування обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом усунення перешкод у здійсненні власником прав користування (негаторний позов) за умови наявності відповідних порушень.
Суд, керуючись п.п.5 п.5 ст.13 ГПК України зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч.ч.3, 4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі ст.73 Господарського процесуального Кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст.74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами ст.79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З урахуванням правової позиції, висловленої ЄСПЛ при розгляді справи "Серявін проти України", а саме те, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р.).
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навивши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" від 01.07.2003р.).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім доводам та запереченням учасників судового процесу, надано можливість їх представникам в судовому засіданні обґрунтувати свої правові позиції щодо позову.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Міністерства оборони України не відповідають фактичним обставинам справи і вимогам чинного законодавства, тому не підлягають задоволенню.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору слід покласти на Міністерство оборони України.
Керуючись ст.ст. 13, 76, 86, 129, 202, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1.У позові - відмовити повністю.
2.Судові витрати по справі - покласти на Міністерство оборони України (пр-т Повітрофлотський, буд. №6, м. Київ, 03168).
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України.
Повний текст рішення складено 15 липня 2019 р.
Суддя О.В. Цісельський