ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.07.2019 р. Справа № 910/13840/18
За позовом Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо - збагачувальний комбінат»
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю « СПІРІТ ФІНАНС »
2. Компанії Ренальда Інвестментс Лімітед
про визнання недійсним договору факторингу № 6Ф від 30.05.2018 р.
Суддя Пінчук В.І.
Секретар судового засідання Дімітрова Ю.Ю.
Представники сторін:
Від позивача не з'явився
Від відповідача -1 Левченко О.В. - адвокат
Від відповідача - 2 Переяславська М.В. - адвокат.
Обставини справи:
Позивач - Публічне акціонерне товариство «Південний гірничо - збагачувальний комбінат» звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю « СПІРІТ ФІНАНС » та Компанії Ренальда Інвестментс Лімітед про визнання недійсним договору факторингу № 6Ф від 30.05.2018 р., який укладений між товариством з обмеженою відповідальністю « СПІРІТ ФІНАНС » та Компанією Ренальда Інвестментс Лімітед
Ухвалою господарського суду м. Києва від 23.10.2018 р. у відкритті провадження у справі №910/13840/18 було відмовлено у зв'язку з тим, що вимоги зустрічної позовної заяви ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», яка прийнята судом для розгляду з первісним позовом у межах справи №904/4009/18, про визнання недійсними договорів, в тому числі і договору факторингу №6Ф від 30.05.2018 р., базуються на тих самих підставах, що і позовна заява про визнання недійсним вказаного договору у справі №910/13840/18.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 р. ухвала господарського суду від 23.10.2018 р. залишена без змін.
Постановою Верховного суду від 01.04.2019 р. ухвала господарського суду від 23.10.2018 р. та постанова Північного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 р. скасовані і справа №910/13840/18 передана на розгляд до господарського суду м. Києва.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.04.2018 р. відкрите провадження у справі №910/13840/18, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначення підготовчого засідання на 23.05.2018 р.
Ухвалою від 23.05.2019 р. підготовче засідання було відкладене до 30.05.2019 р. у зв'язку із неявкою представника відповідача-2.
Ухвалою від 30.05.2019 р. підготовче провадження було закрите і справа призначена до судового розгляду по суті на 04.07.2019 р.
Представник відповідача - 1 та представник відповідача - 2 у відзивах на позовну заяву проти позовних вимог позивача заперечують та просять суд у задоволенні позову відмовити посилаючись на його необґрунтованість.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників відповідачів, суд -
Позовні вимоги мотивовані тим, що на адресу Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» від товариства з обмеженою відповідальністю «СПІРІТ ФІНАНС» ( відповідача - 1) надійшло повідомлення про відступлення права вимоги від 12.06.2018 р., в тому числі щодо отримання дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності позивача в розмірі 1016,05 грн., які мали бути виплачені Компанії Ренальда Інвестментс Лімітед.
Підставою такої вимоги стало те, що Компанія Ренальда Інвестментс Лімітед (відповідач - 2)
на підставі договору факторингу №6Ф від 30.05.2018 р. відступила відповідачу - 1 право вимоги до Публічного акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» щодо отримання дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності позивача в розмірі 1016,05 грн., які мали бути виплачені Компанії Ренальда Інвестментс Лімітед, згідно з рішенням загальних зборів Публічного акціонерного товариства « Південний гірничо-збагачувальний комбінат », оформлених протоколом від 05.09.2017 р.
Вказаний правочин позивач вважає недійсним, посилаючись на невідповідність вимогам ст.ст. 228, 515 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що право на отримання частини прибутку акціонерного товариства закріплено виключно за акціонерами такого товариства, а обов'язок ПАТ « Південний гірничо-збагачувальний комбінат » нерозривно пов'язаний з особою кредитора (акціонера - Ренальда Інвестментс Лімітед ), а отже договір факторингу суперечить статті 515 Цивільного кодексу України, яка встановлює недопущення заміни кредитора у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора.
Також позивач у позовній заяві зазначає про те, що ТОВ « СПІРІТ ФІНАНС» та ТОВ «СПІРІТ СОЛЮШНС» (один із засновників відповідача - 1) зареєстровані за однією адресою, в однаковий період часу з метою отримання пільги (ухилення) зі сплати податків, всі договори укладені компаніями-нерезидентами з ТОВ «СПІРІТ ФІНАНС» в один день, що свідчить про їх пов'язаність між собою, а також вказує на те, що укладаючи договір факторингу № 6Ф від 30.05.2018 відповідач - 2 відстрочив момент одержання грошових коштів у вигляді дивідендів, проте ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» жодним чином не ухилявся та не ухиляється від виплати вказаних грошових коштів (дивідендів) у передбаченому законом порядку.
Суд вважає, що позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав:
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами. ( ст. 629 ЦК України )
Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Натомість, всупереч вимогам вказаних статей позивачем не надано належних доказів обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Як встановлено судом, між відповідачами укладений договір факторингу №6Ф від 30.05.2018 р.
Відповідно до умов вказаного договору Компанією Ренальда Інвестментс Лімітед ( відповідачем - 2 ) відступлено ТОВ « СПІРІТ ФІНАНС » право грошової вимоги до ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» щодо отримання дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», які мали бути виплачені на користь компанії Компанії Ренальда Інвестментс Лімітед, згідно з рішенням загальних зборів акціонерів ПАТ « Південний гірничо-збагачувальний комбінат» від 05.09.2017 в розмірі 1016,05 грн., а також всі інші права Компанії, пов'язані із таким правом грошової вимоги з моменту його виникнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно ч. 1 ст. 1078 зазначеного кодексу предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно п.1.1 договору факторингу №6Ф від 30.05.2018 за цим договором фактор (ТОВ «СПІРІТ ФІНАНС») зобов'язався передати грошові кошти в сумі 1000,00 грн. в розпорядження клієнта ( Компанії Ренальда Інвестментс Лімітед ), а останній відступає факторові право грошової вимоги до ПАТ « Південний гірничо-збагачувальний комбінат» щодо отримання грошових коштів (дивідендів/виплати прибутку у вигляді дивідендів) за результатами фінансово-господарської діяльності ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», які мали бути виплачені на користь компанії ( Компанії Ренальда Інвестментс Лімітед, згідно з рішенням (протокол б/н від 05.09.2017) загальних зборів акціонерів ПАТ « Південний гірничо-збагачувальний комбінат », які відбулися 05.09.2017 р. в розмірі 1016,05 грн., а також всі інші права клієнта, пов'язані із таким правом грошової вимоги з моменту його виникнення.
Відповідно до п.п. 1.1.3. договору факторингу, за цим договором допускається наступне відступлення права грошової вимоги.
Згідно п. 1.2. договору факторингу, право грошової вимоги передається в розмірі заборгованості боржника перед клієнтом з виплати дивідендів, а також інших зобов'язань боржника, пов'язаних із таким правом грошової вимоги з моменту його виникнення.
Пунктом 2.1 зазначеного договору факторингу передбачено, що після отримання від клієнта підтвердження наявності та дійсності права грошової вимоги, що відступається фактор сплачує клієнтові кошти в розмірі 1000,00 грн. у строк до 31.12.2019 р. шляхом перерахування на банківський рахунок клієнта, за умови отримання від клієнта інформації згідно п. 3.2.2. цього договору.
З аналізу змісту укладеного між відповідачами договору, вбачається що даний договір за своїм змістом є договором відступлення прав вимоги.
Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст. 514 зазначеного кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 515 Цивільного кодексу України, заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
За умовами п. 2 ч. 1 ст. 116 Цивільного кодексу України, учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).
Частиною 1 статті 30 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами. Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку.
При цьому, в силу ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків може бути і рішення загальних зборів про виплату дивідендів.
Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, й факту прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.
Правовідносини, в яких товариство у разі прийняття рішення загальними зборами про виплату акціонеру дивідендів зобов'язане здійснити таку виплату, є грошовим зобов'язанням.
Водночас, виконання таких грошових зобов'язань, як і зобов'язання з виплати дивідендів, не пов'язане безпосередньо з особою кредитора.
Виплата дивідендів не має конкретного цільового призначення, яке нерозривно пов'язане виключно з особою кредитора та внаслідок заміни кредитора в такому зобов'язання не змінюється характер такого грошового зобов'язання.
Таким чином, твердження позивача про те, що зобов'язання з виплати дивідендів пов'язані з особою кредитора (акціонера товариства), є необґрунтованими.
Також позивачем не надано доказів невідповідності спірного договору інтересам держави і суспільства та умислу будь-якої із сторін на те, а також не надано доказів, що вказаний договір завідомо укладався з метою порушення таких інтересів.
Інші посилання та аргументи позивача, у т.ч. щодо реєстрації ТОВ « СПІРІТ ФІНАНС» та ТОВ «СПІРІТ СОЛЮШНС» (один із засновників відповідача 1) за однією адресою, в однаковий період часу з метою отримання пільги (ухилення) зі сплати податків, всі договори укладені компаніями-нерезидентами з ТОВ «СПІРІТ ФІНАНС» в один день, не приймаються судом в якості підстав та обставин, з якими закон пов'язує визнання недійсним правочинів.
Відповідно до ст.234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.
В обґрунтування фіктивності договору факторингу від 30.05.2018 р. № 6Ф зазначає про те, що вказаним договором передбачений строк перерахування грошових коштів на користь клієнта до 31.12.2019 р.
Натомість, визначення сторонами у договорі факторингу умови про відстрочення моменту одержання грошових коштів у вигляді дивідендів не свідчить про те, що договір факторингу №6Ф від 30.05.2018 вчинено без наміру створення правових наслідків.
З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 129, 232, 233, ст.ст. 236 - 238, ст. 240 ГПК України, суд
В позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
дата підписання повного тексту рішення 12.07.2019 р.
Суддя В.І.Пінчук