ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.07.2019Справа № 910/4488/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Івка Юрія Володимировича
до Житлово-будівельного кооперативу « 50 років Жовтня»
про стягнення 24 160,23 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Фізична особа-підприємець Івко Юрій Володимирович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу « 50 років Жовтня» про стягнення 24 160,00 грн заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано зобов'язання зі сплати коштів за послуги технічного та аварійного обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення, гарячого і холодного водопостачання, водовідведення за договором № 31/18 від 01.04.2018, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 21 320,00 грн, а також 1 411,79 грн пені, 220,76 грн три відсотки річних та 1 428,44 грн інфляційних нарахувань.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.04.2019 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Івка Юрія Володимировича залишено без руху.
02.05.2019 від Фізичної особи-підприємця Івка Юрія Володимировича надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 22.04.2019.
Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 2 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою суду від 16.05.2019 відповідачу було запропоновано у строк протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження надати суду відзив на позов у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.
04.06.2019 відповідачем було подано до канцелярії суду відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що пунктом 2.5. договору № 31/18 від 01.04.2018 передбачено, що після надання послуг (виконання робіт) за договором або кожним із етапів виконавець виготовляє, підписує та надає замовнику акт у двох примірниках. Замовник завіряє підписом уповноваженої особи і печаткою та повертає 1 примірник такого акту виконавцю протягом 5 днів або в той самий строк надає вмотивовану відмову з переліком виявлених недоліків. В додатках до позовної заяви міститься два акти, погоджені та оплачені. Зазначене обумовлено тим, що ніяких інших актів позивач відповідачу, в порушення вимог п. 2.5. договору № 31/18 від 01.04.2018, не надавав ні помісячно, ні по факту виконання робіт, а матеріали справи не містять інших погоджених актів виконаних робіт, ні доказів їх надіслання (надання) відповідачу. З платіжних доручень, наданих до позовної заяви, вбачається, що за погодженими сторонами актами була проведена 100% оплата. Крім того, відповідач стверджує, що окрім того, що позивач не надавав актів виконаних робіт відповідачу, він намагається стягнути вартість таких безпідставних робіт двічі з двох юридичних осіб одночасно.
21.06.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вказаний учасник судового процесу заперечив проти відомостей наведених відповідачем у своєму відзиві. Зазначив, що послуги ним надавалися у повному обсязі, що підтверджується журналом обліку заявок та виконаних робіт, в яких зазначено номер заявки, адреса, вид заявки, та відмітка про виконання зазначеної заявки та працівник, що виконував заявку. В спростування відомостей відповідача про ненадсилання на його адресу актів виконаних робіт, позивач посилається на претензію з доданим до неї актом звірки розрахунків.
Наразі, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
До того ж, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
01.04.2018 між ФОП Івко Ю.В. (виконавець) та ЖБК « 50 років Жовтня» (замовник) був укладений договір на технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення, гарячого і холодного водопостачання, водовідведення №31/18 (надалі - «договір»), відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботи по технічному та аварійному обслуговуванню внутрішньобудинкових систем централізованого опалення, гарячого та холодного водопостачання, водовідведення, житлового будинку ЖБК «Токсиколог» за адресою: вул. Березняківська, 24 .
За умовами п. 2.1 договору, послуги (роботи) надаються з використанням інструментів, обладнання та матеріалів замовника або виконавця. У разі використання інструментів, обладнання, матеріалів замовника, їх передача виконавцю фіксується у відповідному акті передачі, який підписується представниками сторін.
Згідно з п. 2.5 договору, після надання послуг (виконання робіт) за договором або кожним з етапів виконавець виготовляє, підписує та надає замовнику акт у 2 примірниках. Замовник завіряє підписом уповноваженої особи і печаткою та повертає 1 примірник такого акту виконавцю протягом 5 календарних днів з дня його отримання від виконавця або у цей же строк надає виконавцю мотивовану відмову від підписання такого акту з переліком виявлених недоліків.
Виконавець зобов'язаний власними силами та за свій рахунок усунути недоліки, які виникли з вини виконавця, протягом 5 робочих днів з моменту підписання акту-претензії або у інший строк за погодженням сторін. Приймання-передача наданих послуг (виконаних робіт) після усунення недоліків здійснюється у порядку, встановленому п. 2.6 договору (п. 2.6 Договору).
Пунктом 3.1 договору передбачено, що вартість за обслуговування внутрішньобудинкових систем, до даного договору становить 3 000 грн. 00 коп. (три тисячі грн. 00 коп.) на місяць.
Плата вноситься на рахунок виконавця кожний місяць, але не пізніше 20-го числа, що наступає за розрахунковим (п. 3.3 Договору).
За твердженням позивача, на виконання умов договору за період з квітня 2018 року по січень 2019 року ФОП Івко Ю.В. було надано відповідачу послуги з технічного та аварійного обслуговування внутрішньобудинкових систем на загальну суму 30 670,00 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №1 (17/18) за квітень 2018 року від 30.04.2018, №2 (17/18) за травень 2018 року від 31.05.2018, №3 (31/18) за червень 2018 року від 30.06.2018, №4 (31/18) за липень 2018 року від 31.07.2018, №5 (31/18) за серпень 2018 року від 31.08.2018, №6 (31/18) за вересень 2018 року від 30.09.2018, №7 (31/18) за жовтень 2018 року від 31.10.2018, №8 (31/18) за листопад 2018 року від 30.11.2018, №9 (31/18) за грудень 2018 року від 31.12.2018, №1 (31/18) за січень 2019 року від 31.01.2019.
В свою чергу, відповідачем частково оплачено надані на підставі договору послуги на суму 9 350,00 грн, на підтвердження чого позивачем надані платіжні доручення №167 від 10.04.2018, №166 від 10.074.2018, №185 від 23.05.2018 та № 201 від 02.07.2018.
Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання з оплати наданих на підставі договору послуг, у зв'язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 21 320,00 грн.
Крім того, за прострочення виконання зобов'язання по договору, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача також 1 411,79 грн пені, 1428,44 грн інфляційних втрат та 220,76 грн 3 % річних.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що пунктом 2.5. договору № 31/18 від 01.04.2018 передбачено, що після надання послуг (виконання робіт) за договором або кожним із етапів виконавець виготовляє, підписує та надає замовнику акт у двох примірниках. Замовник завіряє підписом уповноваженої особи і печаткою та повертає 1 примірник такого акту виконавцю протягом 5 днів або в той самий строк надає вмотивовану відмову з переліком виявлених недоліків. В додатках до позовної заяви міститься два акти, погоджені та оплачені. Зазначене обумовлено тим, що ніяких інших актів позивач відповідачу, в порушення вимог п. 2.5. договору № 31/18 від 01.04.2018, не надавав ні помісячно, ні по факту виконання робіт, а матеріали справи не містять інших погоджених актів виконаних робіт, ні доказів їх надіслання (надання) відповідачу. З платіжних доручень, наданих до позовної заяви, вбачається, що за погодженими сторонами актами була проведена 100% оплата. Крім того, відповідач стверджує, що окрім того, що позивач не надавав актів виконаних робіт відповідачу, він намагається стягнути вартість таких безпідставних робіт двічі з двох юридичних осіб одночасно.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину суд визнає договір на технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення, гарячого і холодного водопостачання, водовідведення №31/18 від 01.04.2018 належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором про надання послуг.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Таким чином, приписи вказаної норми та ст. 901 Цивільного кодексу України передбачають обов'язок замовника оплатити послуги за умови їх надання виконавцем.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В той же час, факт надання послуг має бути підтверджений належними доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 2.5 договору, після надання послуг (виконання робіт) за договором або кожним з етапів виконавець виготовляє, підписує та надає замовнику акт у 2 примірниках. Замовник завіряє підписом уповноваженої особи і печаткою та повертає 1 примірник такого акту виконавцю протягом 5 календарних днів з дня його отримання від виконавця або у цей же строк надає виконавцю мотивовану відмову від підписання такого акту з переліком виявлених недоліків.
Останнім абзацом розділу 4.1 договору «Права та обов'язки сторін» передбачено, що замовник зобов'язаний щомісячно підписувати і повертати один примірник акту приймання наданих послуг (виконання робіт) не пізніше п'ятого числа місяця, що слідує за звітнім. Якщо замовник у встановлений цим пунктом строк не надасть виконавцю підписаний зі свого боку акт приймання наданих послуг (виконаних робіт) або у цей же строк не надасть мотивованих зауважень у письмовій формі, акт вважається підписаний, а послуги надані виконавцем у звітному місяці у повному обсязі та належної якості і підлягають оплаті замовником у повному обсязі.
Отже, з вищезазначених умов договору вбачається, що підтвердженням надання позивачем відповідачу послуг передбачених умовами договору на технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення, гарячого і холодного водопостачання, водовідведення №31/18 від 01.04.2018 є акти наданих послуг, які підписані замовником та виконавцем. При цьому обов'язок з їх оформлення та надсилання (надання) замовнику (відповідачу) покладено саме на виконавця.
Натомість, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази надання позивачем послуг на заявлену до стягнення суму у спірний період.
Зокрема, в матеріалах справи відсутні підписані сторонами акти надання послуг. Також в матеріалах справи відсутні докази їх надсилання або надання виконавцем замовнику.
Отже, вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором на технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем централізованого опалення, гарячого і холодного водопостачання, водовідведення №31/18 від 01.04.2018 є передчасними з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази надсилання (надання) на адресу замовника актів надання послуг (виконання робіт).
При цьому, посилання позивача на претензію від 23.10.2018 та претензію № 23 від 25.01.2019 судом до уваги не приймаються з огляду на те, що до зазначених документів позивачем були додані акти звірки взаєморозрахунків, а не акти наданих послуг.
Також судом зазначається, що з доданих до позовної заяви актів вбачається, що сторонами на виконання умов договору були підписані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №1 (17/18) за квітень 2018 року від 30.04.2018 та №2 (17/18) за травень 2018 року від 31.05.2018. Роботи по зазначених актах були оплачені в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями № 166 від 10.04.2018 та № 185 від 23.05.2018. Також судом враховується той факт, що долучені до позову платіжні доручення № 167 від 10.04.2018 та № 201 від 02.07.2018 підтверджують сплату послуг по договору № 155 від 01.12.2014, який не є предметом спору у даній справі.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як унормовано приписами частини другої статті 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов'язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Згідно з приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову.
Наведені норми зобов'язують суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору, на основі вичерпних і підтверджених висновків.
В той же час, всупереч вказаним нормам позивач не подав жодних належних та допустимих доказів в підтвердження надання послуг на підставі договору за заявлений період.
За таких обставин, позовні вимоги ФОП Івко Ю.В. про стягнення з ЖБК « 50 років Жовтня» заборгованості у розмірі 21 320,00 грн є неправомірними та необґрунтованими, а відтак не підлягають задоволенню.
Оскільки судом відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення основної суми боргу, підстави для задоволення позову в частині стягнення пені у розмірі 1 411,79 грн, 3% річних у розмірі 220,76 грн та інфляційних у розмірі 1 428,44 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання у суду відсутні.
З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на їх недоведеність та необґрунтованість.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
3. Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Спичак О.М.