ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
04.07.2019 м. Івано-ФранківськСправа № 909/475/19
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шіляк М.А., секретар судового засідання Феденько Н.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом: Івано-Франківської міської ради
до відповідача: Івано-Франківської Єпархії Української православної церкви
про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 15 791 грн 24 коп.
За участю:
від позивача: Мигович І.В.
від відповідача: Овченко О.В.
До Господарського суду Івано-Франківської області подано позов Івано-Франківською міською радою до Івано-Франківської Єпархії Української православної церкви про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 15 791 грн 24 коп.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 13.05.2019 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі, здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та розгляд справи по суті призначити на 30.05.2019.
В судових засіданнях 30.05.2019, 11.06.2019 та 27.06.2019 судом оголошувались перерви до 11.06.2019, 27.06.2019 та 04.07.2019 відповідно, про що представники сторін повідомлялися під розписку.
До суду надійшло клопотання відповідача про виключення документу з числа доказів від 03.07.2019 № 177/19 (вх. № 11522/19 від 03.07.2019), а саме розрахунку суми безпідставно збережених коштів за використання земельних ділянок комунальної форми власності на території м. Івано-Франківська. В обґрунтування клопотання зазначено, що даний документ оформлено з порушенням "Вимог до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003", які затверджені Наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55. Даний письмовий доказ містить інформацію, яка не відповідає дійсним обставин справи, а саме щодо визначення площі земельної ділянки, періоду користування земельною ділянкою та вказівки на суму безпідставно збережених коштів. З огляду на це, письмовий доказ викликає сумнів у відповідача з приводу його достовірності.
В судовому засіданні представник відповідача вищезазначене клопотання підтримав в повному обсязі та просив суд його задовольнити.
Представник позивача щодо клопотання про виключення розрахунку з числа доказів заперечив та просив суд у задоволенні клопотання відмовити, з огляду на те, що розрахунок сформований Департаментом комунальних ресурсів у встановленій формі та відповідає всім чинним вимогам законодавства і є важливим доказом у справі.
Відповідно до ч. 11 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.
Суд, розглянувши вищезазначене клопотання відмовляє у його задоволенні з огляду на те, що правом на виключення документу з числа доказів наділена особа, яка його подала, в даному випадку позивач, а відповідач наділений правом подати заяву про те, що доданий до справи документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги викладені у позовній заяві та відповіді на відзив підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач в період з 25.03.2016 по 28.07.2016 використовує земельну ділянку за адресою вул. Чорновола, 6, 6А, 6Б, м. Івано-Франківську, площею 0,1898 га, яка перебуває у власності територіальної громади м. Івано-Франківська, в особі Івано-Франківської міської ради, за відсутності належним чином оформлених і зареєстрованих речових прав на землю, без внесення орендної плати за землю. Позивач вказав, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Представник відповідача в судовому засіданні щодо позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та запереченні на відповідь на відзив та просив суд у задоволенні позову відмовити. Земельна ділянка площею 0,1898 га за адресою вул. Чорновола, 6, 6А, 6Б у м. Івано-Франківську з кадастровим номером 2610100000:04:003:0161 була сформована та зареєстрована у Державному земельному кадастрі 11.05.2016. Отже, в період з 25.03.2016 по 11.05.2016 об'єкта цивільних прав у вигляді вищезазначеної земельної ділянки не існувало. Речові права на дану земельну ділянку, зокрема право власності, було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.07.2016. Отже, лише з 29.07.2016 власником визначеної земельної ділянки стала територіальна громада міста Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради, а тому в період з 11.05.2016 по 28.07.2016 право позивача на отримання орендної плати не могло знати жодних посягань з боку відповідача. Відповідачем також зазначено, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту цивільного права в судовому порядку шляхом стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою, в той час як слід було звернутись з позовом про відшкодування майнової шкоди (збитків). Водночас застосування належного способу захисту порушеного права у вигляді відшкодування майнової шкоди не вбачається можливим, оскільки відсутні такі елементи складу цивільного правопорушення як протиправна поведінка відповідача та його вина. Відповідачем також заявлено клопотання про застосування строків позовної давності за період з 25.03.2016 по 10.05.2016, оскільки вже станом на 10.09.2015, Івано-Франківська міська рада, як третя особа, яка залучена до участі у справі № 909/932/15 про розірвання договору оренди № ДО-2971 від 20.12.2006 з підстав відсутності укладеного договору оренди земельної ділянки по вул. Чорновола, 6 і 6 Б була проінформована про відсутність у відповідача правовстановлюючих документів для користування вказаної земельною ділянкою. Позовна заява датована та подана до суду 10.05.2019. З огляду на це, позовні вимоги в частині стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за період з 25.03.2016 по 10.05.2016 не підлягають задоволенню з урахуванням положень ст. 257, 261, 625 Цивільного кодексу України.
Представник позивача щодо застосування строків позовної давності зазначив, що Івано-Франківська міська рада довідалася про порушення свого права, а саме про користування земельною ділянкою по вул. Чорновола, 6, 6А і 6Б у м. Івано-Франківську, відповідачем для обслуговування нежитлових приміщень, переданих для використання як культових будівель та споруд, без належних на те підстав в результаті проведення обстеження земельної ділянки Департаментом комунальних ресурсів, 28.11.2016, про що свідчить Акт обстеження земельної ділянки від 28.11.2016 № 74. Строк позовної даності спливає 28.11.2019. Позовна заява датована та фактично подана до суду 10.05.2019, отже строк подання позовної заяви не є пропущеним. Стосовно обраного неналежного способу захисту зазначено, що спірні правовідносини охоплюються регулюванням ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України. Як вбачається зі змісту цих норм вони підлягають застосуванню в т.ч. у відносинах, які не мають ознак делікту. З аналізу змісту норм ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України, абз. 4 ч. 1 ст. 144, абз. 5 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України випливає, що зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов'язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи. Позивач вважає, що в даному випадку наявні усі три названі ознаки. Відповідно до Цивільного кодексу України позивач має право обирати один із усіх способів захисту, які надаються йому законом, якщо інакше правило в імперативному порядку не визначено у цивільному законі. При цьому вибір способу захисту позивач здійснює на власний розсуд. Таким чином, докази надані Івано-Франківською міською радою містять у собі інформацію щодо предмета позовних вимог, вони логічно пов'язані з тими обставинами, які підтверджують наявність підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, оцінивши докази відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд встановив наступне.
Відповідно до 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в України", Положення про здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель в м. Івано-Франківськ, затвердженого рішенням сесії Івано-Франківської міської ради від 28.08.2014 № 1508-47, інспекторами з самоврядного контролю управління земельних відносин виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради 28.11.2016 проведено обстеження земельної ділянки за адресою вул. Чорновола, 6, 6А і 6Б, в м. Івано-Франківську на предмет дотримання вимог земельного законодавства - наявності правовстановлюючих документів на земельну ділянку.
21.11.2016 відповідачу надсилалось повідомлення від 16.11.2016 № 1473/34.3-02/25в про проведення обстеження земельної ділянки у період з 28.11.2016 по 07.12.2016. Докази направлення містяться в матеріалах справи.
За результатами обстеження складено Акт обстеження земельної ділянки від 28.11.2016 № 74. В процесі підготовки документів до обстеження, збору необхідної інформації та проведення обстеження земельної ділянки, встановлено наступне: земельна ділянка використовується відповідачем для обслуговування нежитлових приміщень переданих для використання, як культових будівель та споруд.
На час обстеження земельної ділянки у будівлі 6Б розміщено храм, у будівлі 6А - церковна школа, у будівлі 6 - церковний магазин.
Будівлі загальною площею 302,1 кв.м., які розташовані за адресою вул. Чорновола 6 і 6Б надавалися відповідачу в оренду для використання під молитовний будинок та канцелярію єпархіального управління, про що свідчить договір оренди нежитлових приміщень від 20.12.2006 № ДО-2971.
Щодо будівлі розташованої за адресою Чорновола 6А, договір оренди нежитлових приміщень не укладався.
За наявною у Департаменті комунальних ресурсів інформацією договір оренди земельної ділянки між Івано-Франківською міською радою та Івано-Франківською Єпархією Української православної церкви по вул. Чорновола 6, 6А і 6Б не укладався.
Згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 29.11.2016 № 74225296 на даний момент земельна ділянка за даною адресою (кадастровий номер 2610100000:04:003:0161), площею 0,1898 га знаходиться у постійному користуванні Департаменту освіти і науки Івано-Франківської міської ради (дата державної реєстрації 29.07.2016). Цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти.
Відповідно до даних отриманих з Державної фіскальної служби України (лист від 15.12.2016 № 1204/09/-15-12-03-23/2785) протягом 2016 року відповідач не декларує та не сплачує плату за землю.
Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими з огляду на наступне.
Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
В силу статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону України "Про плату за землю" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди.
Визначення земельної ділянки наведено в частині 1 статті 79 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Як встановлено приписами частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Згідно відомостей Державного земельного кадастру України, земельна ділянка з площею 0,1898 та кадастровим номером 2610100000:04003:0161 за адресою вул. Чорновола 6, 6А, 6Б у м. Івано-Франківську була сформована та зареєстрована 11.05.2016.
Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України, об'єктом плати за землю є земельна ділянка, тобто частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами, як це визначено статтею 79 Земельного кодексу України.
З огляду на вищевикладене, земельна ділянка площею 0,1898 в період з 25.03.2016 по 10.05.2016 за користування якою позивач просить стягнути збережені кошти (в розмірі орендної плати), сформованим об'єктом цивільних прав не була.
Стосовно користування відповідачем земельної ділянки 0,1898 в період з 11.05.2016 по 28.07.2016 суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 Земельного кодексу України).
Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2610100000:04:003:0161 зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.07.2016 (номер запису про право 15709347).
Отже, власником вищезазначеної земельної ділянки стала територіальна громада міста Івано-Франківська в особі Івано-Франківської міської ради з 29.07.2016.
Вимога позивача про стягнення коштів у вигляді орендної плати за користування земельної ділянки площею 0,1898 га з кадастровим номером 2610100000:04:003:0161 за адресою вул. Чорновола 6, 6А і 6Б у м. Івано-Франківську в період з 11.05.2016 по 28.07.2016 не визнається судом обґрунтованою, оскільки право власності на дану земельну ділянку у позивача виникло лише 29.07.2016.
Крім того, суд зазначає, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі № 920/739/17).
Відповідно до ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
В матеріалах справи відсутній витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки землі за 2016 рік.
Враховуючи положення статей 79-1, 125 Земельного кодексу України та статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", позивачем не надано належних і допустимих доказів в розумінні Господарського процесуального кодексу України, які входять до кола обставин, що підлягають доказуванню у даному спорі.
За викладених обставин, беручи до уваги матеріали справи, суд відмовляє у задоволенні позову.
Стосовно твердження відповідача про застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства про відшкодування шкоди (збитків) суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з п. "д" ч. 1 ст. 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов'язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України).
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.
Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (п. "в" ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України).
В силу статті 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Зі змісту глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та з урахуванням положень статті 1212 Цивільного кодексу України до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі № 922/652/18.
Збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. Втім на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, а саме таких складових як: шкода, протиправна поведінка її заподіювача, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а також вина, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна (коштів) за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Підставами позову у даній справі є обставини безпідставного збереження відповідачем майна (коштів) за рахунок позивача, а саме використання земельної ділянки без укладання договору оренди, а не обставини заподіяння відповідачем шкоди власнику землі (позивачу).
З огляду на вищевикладене, твердження відповідача про застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок не визнається судом обґрунтованим, оскільки вказані відносини до моменту укладення договору оренди мають ознаки кондикційних.
Щодо заявленої вимоги відповідача, про застосування строку позовної давності за період з 25.03.2016 по 10.05.2016, суд зазначає наступне.
За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Посилання відповідача на пропуск позовної давності не підлягає застосуванню, оскільки судом не встановлено порушення прав позивача.
За правилами, встановленими п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи відмову в позові, судовий збір слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. 2, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
у позові Івано-Франківської міської ради до Івано-Франківської Єпархії Української православної церкви про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 15 791 грн 24 коп. відмовити.
Судовий збір залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до п.п 17.5 п. 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 15.07.2019.
Суддя М.А. Шіляк