"25" лютого 2010 р. м. Київ К-9982/07
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Конюшка К.В.
суддів: Карася О.В.
Мироненка О.В.
Пилипчук Н.Г.
Степашка О.І.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Марганецької об'єднаної державної податкової інспекції на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 березня 2007 року
у справі № А37/347
за позовом Томаківського підприємства торгівлі та громадського харчування «Славутич»
до Марганецької об'єднаної державної податкової інспекції
про скасування рішення
У листопаді 2006 року Томаківське підприємство торгівлі та громадського харчування «Славутич»звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Марганецької об'єднаної державної податкової інспекції про скасування рішення.
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 березня 2007 року позов задоволено частково. Визнано частково недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 04 вересня 2006 року №0000172301/1.
Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Марганецька об'єднана державна податкова інспекція оскаржила їх в касаційному порядку.
У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просив їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України, за результатами якої складено Акт від 04 липня 2006 року (далі -Акт).
Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів пункту 2.12 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 року № 72, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 березня 2001 р. за N 237/5428 (далі - Положення), у частині здійснення виплат, пов'язаних з оплатою праці, з виручки від реалізації продукції при наявності податкового боргу на загальну суму 27 567 грн. 54 коп., та пункту 4 Порядку надання документів та їх складу при застосуванні податкової соціальної пільги, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2003 року № 2035 (далі - Порядок), в частині надання 8 робітникам соціальної пільги в тому місяці, в якому вони припинили трудові відносини.
На підставі Акта відповідачем було прийнято рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 04 вересня 2006 року №0000172301/1, яким було визначено позивачу суми штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 27 567 грн. 54 коп.
Як вбачається з матеріалів справи, у травні 2001 року позивачем було подано до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2001 року, відповідно до якої у позивача виникло податкове зобов'язання перед бюджетом у сумі 1225 грн.
21 травня 2001 року позивачем було сплачено зазначену суму податкового зобов'язання до АК АПБ «Україна»через платіжне доручення № 028, проте ці кошти до бюджету не надійшли в зв'язку з ліквідацією останнього.
Відповідач з урахуванням того, що зазначені кошти до бюджету не надійшли, наступні платежі в порядку черговості настання граничних строків сплати податкових зобов'язань зараховував в погашення заборгованості, яка виникла.
Відповідно до приписів підпункту 16.5.1 пункту 16.5 статті 16 Закон України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі -Закон України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ) за порушення строків перерахування податків, зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів або державних цільових фондів, встановлених Законом України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, у розмірах, встановлених підпунктом 16.4.1 пункту 16.4 статті 16, та штрафні санкції, встановлені підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 цього Закону, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Законом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків, зборів (обов'язкових платежів) звільняється від відповідальності за несвоєчасне або неповне зарахування таких платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.
Визначальним за змістом даної норми матеріального права є те, з чиєї вини відбулося неповне внесення податку, збору (обов'язкового платежу) до бюджету або державного цільового фонду. Отже, якщо неперерахування податку, збору не є наслідком винних дій платника податку, то до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції, пеня або пред'явлена вимога про повне перерахування податкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів.
Згідно з приписами підпункту 16.3.1 пункту 16.3 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ нарахування пені платнику податку закінчується у день прийняття банком, обслуговуючим платника податків, платіжного доручення на сплату суми податкового боргу. У разі часткової сплати суми податкового боргу нарахування пені зупиняється на таку сплачену частку.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що порушення порядку зарахування до бюджету та державних цільових фондів податків і зборів при пред'явленні платником податків до установи банку платіжних доручень у встановлений строк є виною банку, крім випадку, передбаченого пп. 16.5.3 п. 16.5, яким встановлено, що не вважається порушенням строків зарахування податків і зборів (обов'язкових платежів) з вини банку, якщо таке порушення стало наслідком регулювання Національним банком України економічних нормативів такого банку, що призводить до браку вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку для здійснення зарахування; якщо у майбутньому банк або його правонаступники відновлюють платоспроможність, відлік термінів зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) розпочинається з моменту такого відновлення. Тобто відлік термінів зарахування податків, зборів (обов'язкових платежів) після відновлення платоспроможності банку розпочинається також саме для банку, а не для платника податків.
А відтак, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо відсутності з боку позивача порушення строку перерахування до бюджету податкових зобов'язань з податку на додану вартість, та відповідно і підстав для визнання сплаченого податкового зобов'язання податковим боргом.
Що стосується наявності податкового боргу з податку на прибуток, з урахуванням визнання позивачем прострочення сплати податку станом на 19 лютого 2004 року, 29 лютого 2004 року та 26 травня 2004 року та сплачених сум зарплати з виручки вбачається, що нарахування штрафних санкцій пов'язано з наявністю податкового боргу на суми пені з податку на прибуток підприємства в розмірах 11 грн., 3 грн. та 0,16 грн.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позов в цій частині підлягає задоволенню, оскільки матеріали справи не містять доказів повідомлення податковим органом позивача про нарахування пені та виникнення податкового боргу на зазначені суми пені, надані відповідачем податкові вимоги в спірний період в частині податкового боргу за кодом платежу (не зазначено найменування податку) не містять сум, які за класифікатором належать до податку на прибуток, розмір застосованих до позивача штрафних санкцій в даному випадку в сотні разів перевищує суму податкового боргу з пені з податку на прибуток, що розцінюється судом як порушення суб'єктом владних повноважень принципу пропорційності, визначеного статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до приписів пункту 2.12 Положення готівкова виручка підприємств (підприємців), крім готівки, одержаної з банку та не використаної за призначенням, може використовуватися ними для забезпечення потреб, що виникають у процесі їх функціонування, а також для проведення розрахунків з бюджетами та державними цільовими фондами за податками і зборами (обов'язковими платежами). Підприємства, що мають податковий борг, здійснюють виплати, що пов'язані з оплатою праці (крім виплат через екстрені (невідкладні) обставини), виключно за рахунок коштів, одержаних з установ банків.
Відповідальність за вищевказане порушення у вигляді штрафу в розмірі здійснених виплат встановлена абзацом четвертим статті 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" (далі - Указ Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95), саме така відповідальність застосована до позивача рішенням про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0000172301/1 від 04 вересня 2006 року.
Згідно з приписами пункту 7.1 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21 червня 2001 року № 253 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 липня 2001 року за № 567/5758 податковий орган здійснює розрахунок суми штрафних (фінансових) санкцій та приймає відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", законів з питань зовнішньоекономічної діяльності та інших законодавчих актів, якими податковим органам надано право застосовувати штрафні (фінансові) санкції, рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, яке складається за формою згідно з додатком 8 (форма "С").
Як вбачається з матеріалів справи, у період, що перевірявся, за позивачем рахувався податковий борг з податку на прибуток підприємства.
Відповідно до змісту письмової заяви позивача від 21 грудня 2006 року він частково визнав оскаржуване рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмір 4126 грн. 42 коп.
А відтак, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що оскільки позивачем було порушено вимоги приписів пункту 2.12 Положення в частині заборони витрачання готівки з виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) на виплати, що пов'язані з оплатою праці за наявності податкової заборгованості, то відповідачем було правомірно прийнято оскаржуване рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, яким визначено позивачу суму штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки у відповідності до приписів Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суди першої та апеляційної інстанцій виходили також з принципу пропорційності.
Як вбачається зі змісту Рішення Конституційний Суд України у справі № 1-33/2004 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Елементи права, зокрема, розмірність, рівність, мораль, об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права.
Відповідно до приписів пункту 8 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Проте, у даному випадку рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 04 вересня 2006 року №0000172301/1, яким визначено суму штрафу за порушення приписів підпункту 2.12 Положення в межах санкції згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 12 червня 1995 року № 436/95 прийняте податковим органом правомірно.
Беручи до уваги вищевикладене, рішення судів попередніх інстанцій підлягають частковому скасуванню, з прийняттям нового рішення у скасованій частині про відмову в позові.
Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції
Касаційну скаргу Марганецької об'єднаної державної податкової інспекції задовольнити частково.
Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 березня 2007 року скасувати в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 04 вересня 2006 року №0000172301/1 щодо визначення суми штрафних (фінансових) санкцій за порушення приписів підпункту 2.12 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 року № 72, прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.
В решті постанову господарського суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2006 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 березня 2007 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 -239 КАС України.
Головуючий(підпис)Конюшко К.В.
Судді (підпис)Карась О.В.
(підпис)Мироненко О.В.
(підпис)Пилипчук Н.Г.
(підпис)Степашко О.І.