"25" лютого 2010 р. м. Київ К-35495/06
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Конюшка К.В.
Суддів Карася О.В.
Мироненка О.В.
Пилипчук Н.Г.
Степашка О.І.
при секретарі:. Савченку А.В.
за участю представників:
позивача: неявка
відповідача: неявка
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області на рішення господарського суду Луганської області від 06 травня 2005 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2006 року
у справі № 8/121н
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Кордон»
до Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
У березні 2005 року товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Кордон»звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Рішенням господарського суду Луганської області від 06 травня 2005 року, залишеним без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2006 року позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області від 02 березня 2005 року № 0000022601/0.
Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, Рубіжанська об'єднана державна податкова інспекція Луганської області оскаржила їх в касаційному порядку.
У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким зупинити розгляд даної справи до закінчення розгляду кримінальної справи № 37069060 порушеної за ознаками злочину, передбаченого статті 15, статті 191 частини 5 Кримінального кодексу України за фактом замаху на незаконне заволодіння коштами з державного бюджету, шляхом необґрунтованої заяви до відшкодування податку на додану вартість в особливо великих розмірах посадовими позивача та направити справу до Луганського апеляційного господарського суду.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем було проведено позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01 січня 2003 року по 01 травня 2004 року, за результатами якої складено Акт № 38/26-30457488 від 28 лютого 2005 року (далі -Акт).
Перевіркою встановлено порушення позивачем приписів підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі -Закон України від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР), в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 1 917 540 грн.
На підставі Акта було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000022601/0 від 02 березня 2005 року, яким було визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 2 876 310 грн., в т.ч. за основним платежем 1 917 540 грн. та 958 770 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Східно-фінансові ресурси»у період з 2003 по 2004 роки було укладено договори купівлі-продажу мембран іоноселективного електрода щодо визначення високозарядних фосфат-іонів. Зазначені мембрани в подальшому були реалізовані позивачем через приватне підприємство «Детройт»та товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Укрмісцепром плюс»за межі митної території України - компаніям Gilpatrick Trade Company та «ETTA FINFNCE GROUP LTD».
Мембрани було виготовлено товариством з обмеженою відповідальністю НВО «Промполімер» (далі -ТОВ НВО «Промполімер») на замовлення товариства з обмеженою відповідальністю «Артем»(далі -ТОВ «Артем»), яким вони були реалізовані товариству з обмеженою відповідальністю «Східно-фінансові ресурси».
Розробником технічних умов на мембрану виступило приватне підприємство «Авангард»», яке не знаходиться, згідно даних Мар'їнської об'єднаної державної податкової інспекції за юридичною адресою та власником якого прийнято рішення №203 про ліквідацію підприємства.
Перевірку ТОВ НВО «Промполімер»за вказаними операціями станом на 13 травня 2004 року не було проведено в зв'язку з тим, що 17 лютого 2004 року начальником відділу ГВПМ СПДПІ ВПП в м. Донецьку було вилучено документи підприємства.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, постачальником хімічних елементів та упаковок, на яких відбувалось завищення ціни мембрани було товариство з обмеженою відповідальністю «Зовнішпромтранс», яке не було виробником відвантаженої на адресу ТОВ «Артем»сировини. Вказану сировину було придбано у товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа Інвест» та товариства з обмеженою відповідальністю «Аверс Компані», які 29 грудня 2003 року відповідними ухвалами господарського суду Донецької області були визнані банкрутами.
Також, згідно з даними Акта вбачається, що Українським державним хіміко-технологічним університетом було дано висновок від 11 червня 2004 року № 08-01-546, яким встановлено, що продукт, виготовлений згідно калькуляції ТОВ «Артем»від 28 листопада 2003 року не можна назвати «Мембраною іоноселективного електрода для визначення високо зарядних фосфат-іонів у вигляді безбарвної прозорої плівки у формі диску діаметром 96 мм», відповідно до патенту України UА № 12431 G01N27/30.
А відтак, відповідач вважає, що в податкових накладних було відображено інформацію відносно вказаного товару, а насправді предметом укладених угод були зовсім інший товар, відносно якого відсутні будь-які документи, а відтак виписані податкові накладні та вантажно-митні декларації не відповідають дійсності, а включена позивачем на їх підставі сума до податкового кредиту не підлягає бюджетному відшкодуванню.
Однак, суди попередніх інстанцій відхилили зазначені висновки відповідача та зазначили, що доводи відповідача щодо невідповідності придбаного товару технічним умовам ґрунтуються на припущеннях податкового органу, оскільки будь-які експертні дослідження отриманого і реалізованого позивачем товару не здійснювались. Дослідження мембрани, на яке посилається відповідач проводилось щодо зразків, які були предметом угод між іншими суб'єктами господарювання. Крім того, придбання товарів підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними.
Суд касаційної інстанції вважає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку не здійснення самих операцій.
Судами попередніх інстанцій не були враховані приписи частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; зобов'язує суд запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Зокрема, при вирішенні даного податкового спору суди мали виходити із презумпції добросовісності платників податків та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим передбачається, що дії платників податків, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо) є економічно виправданими, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних, вантажних митних деклараціях, бухгалтерській звітності та податковому обліку, достовірні.
Проте, судами не було достовірно з'ясовано та встановлено, чи мали в даному випадку операції з реалізації зазначених товарно-матеріальних цінностей реальний товарний характер, та інші обставини, необхідні для правильного вирішення спору по суті.
Зокрема, судами першої та апеляційної інстанцій не було з'ясовано та встановлено чи мали операції з реалізації товарно-матеріальних цінностей реальний товарний характер, який саме товар був предметом укладених угод.
Також суди попередніх інстанцій в кожному конкретному випадку повинні були перевіряти факт надмірної сплати податку на додану вартість платником, який підлягає встановленню в судовому процесі, як юридичний факт, оскільки з ним Закон пов'язує виникнення права платника податку на отримання бюджетного відшкодування.
Крім того, згідно з частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Відповідно до роз'яснень, які викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року № 11 «Про судове рішення»(зі змінами та доповненнями) рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.
Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч.2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції
Касаційну скаргу Рубіжанської об'єднаної державної податкової інспекції Луганської області задовольнити частково.
Рішення господарського суду Луганської області від 06 травня 2005 року та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 17 жовтня 2006 року скасувати, справу направити на новий розгляд.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 -239 КАС України.
Головуючий (підпис) К.В. Конюшко
Судді (підпис) О.В. Карась
(підпис) О.В. Мироненко
(підпис) Н.Г. Пилипчук
(підпис) О.І. Степашко