Справа № 490/5484/19
нп 2-о/490/140/2019
24 червня 2019 року м.Миколаїв
Центральний районний суд м.Миколаєва
у складі: головуючого судді Чулуп О.С.
при секретарі Балдич Х.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Миколаїв цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа : Миколаївський міський відділ реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території,
21.06.2019 року заявник звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з заявою про встановлення факту смерті її чоловіка ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Донецьк Донецької області. В обґрунтування своїх вимог, заявник посилається на те, що її у м. Донецьк Донецької області помер її чоловік ОСОБА_2 , про що на окупованій території було видане свідоцтво про смерть. Заявник вказує, що отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану на підконтрольній території України виявилося неможливим, оскільки чоловік помер на тимчасово окупованій території України, що визначено постановою ВРУ від 17.03.2015 №254. Миколаївський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області відмовив їй у видачі свідоцтва про смерть посилаючись на те, що будь-який акт, виданий органами або особами, передбаченими ч. 2 цієї статті на окупованій території є недійсним та не створює правових наслідків. Заявник в судове засідання не з'явився, надав суду заяву в якій просив розглядати справу за його відсутності, вимоги заяви підтримав в повному обсязі.
Представник заінтересованої особи в судове засідання не з'явився, про день та час слухання справи був повідомлений належним чином.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом досліджено свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 видане Відділом реєстрації актів цивільного Слов'яносербського районного управління юстиції Міністерства юстиції Луганської народної республіки згідно якого ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Донецьк.
Судом досліджено свідоцтво про одруження серії НОМЕР_2 згідно якого ОСОБА_3 одружилась ОСОБА_2 28 травня 2019 року та змінила прізвище на « ОСОБА_1 ».
Судом досліджено лист Миколаївського міського відділу реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області № 15.1-2.7/156 від 20.06.2019 р. заявнику ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про смерть ОСОБА_2 , посилаючись на те, що будь-який акт, виданий органами або особами, передбаченими ч. 2 цієї статті на окупованій території є недійсним та не створює правових наслідків.
Згідно п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У відповідності до п.8 ч.1ст.315 ЦПК України суд розглядає справи, зокрема, про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Відповідно п.2 ч.1 ст.317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян відповідно до Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2007 №1064.
Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою..
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до п.п. 13, 18 цієї ж Постанови суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
Окрім того, відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
На підставі викладеного, суд вважає надані заявником документи, як доказ смерті особи належними та допустимими, не дивлячись на те, що установа, яка видала ці документи, знаходиться на території, яка тимчасово не контролюється органами державної влади України.
Згідно ч.2 ст. 319 ЦПК України, рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Приймаючи до уваги викладені заявником обставини, підтвердження їх належними доказами, з метою захисту прав особи, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.430 ЦПК України встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України підлягає негайному виконанню.
Керуючись ст.ст. 12, 19, 49, 81, 263-265, 247, 293, 294, 315, 317, 319, 430 ЦПК України суд,
Заяву - задоволити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м.Донецьк Донецької області.
Роз'яснити заявникові, що рішення суду про встановлення фактів, які підлягають реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Оскарження рішення суду не зупиняє його виконання.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду через Центральньий районний суд м. Миколаєва.
Суддя: