Справа № 369/1873/18
Провадження № 2/369/1271/19
Іменем України
10.05.2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.,
секретаря Середенко Б.С.
за участі представника позивача Вакуленко М.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах територіальної громади села Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошимнського району Київської області, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніган", про визнання недійсним рішення ради, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,
У лютому 2018 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що за рішенням сільської ради було передано в приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером НОМЕР_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в АДРЕСА_1 . У подальшому ТОВ «Ніган» на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 25.09.2017 № 1, видавник: учасник ТОВ «Ніган» згідно протоколу від 14.09.2017 № 5, яким 20.10.2017 відчужено право власності на ділянку на користь ОСОБА_3 , на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 18.10.2017 № 2, видавник: ТОВ «Ніган», згідно протоколу загальних зборів від 18.10.2017 № 7. У свою чергу ОСОБА_3 відчужив земельну ділянку на користь ОСОБА_2 , який на час подання позову був власником земельної ділянки.
Вказали, що відповідно до інформації Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем спірна земельна ділянка частково накладається на землі водного фонду, а саме на 25-метрову прибережну захисну смугу річки Сіверка та водні об'єкти, які розташовані в її поймів межах Віто-Поштової сільської ради. Також, згідно викопіювання з Генерального плану с. Віта-Поштова Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області земельна ділянка знаходиться в межах Віто-Поштової сільської ради та накладається на 25-метрову прибережну смугу р. Сіверка. Згідно інформації Центральної геофізичної обсерваторії - річка Сіверка має статус природнього водотоку, є лівою притокою р. Віта. Загальна площа водозбору р. Віта з урахуванням притоки Сіверка складає 238 км? . Згідно класифікації річок України р. Віта та її притока р. Сіверка належать до малих річок, прибережні захисні смуги становлять 25 метрів.
Тому рішення Віто-Поштової сільської ради 21 сесії 5 скликання від 30.07.2009, на підставі якого земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 відведено в приватну власність ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд підлягає скасуванню в судовому порядку. Вважають, що оскаржуване рішення прийнято всупереч ст. ст. 58, 59, 60, 61, 84 Земельного кодексу України, ст. ст. 4, 6, 80, 85, 88, 89 Водного кодексу України, ст.ст. 17, 21 Закону України «Про основи містобудування» Віто-Поштовою сільською радою та відведено у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку водного фонду в межах прибережної захисної смуги водного об'єкту загальнодержавного значення - річки Сіверка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, де заборонено розорювання земель.
Просив суд визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його, захистивши право; визнати недійсним рішення Віто-Поштової сільської ради 21 сесії 5 скликання від 30.07.2009 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд», яким затверджено проект землеустрою та відведено в приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером НОМЕР_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в АДРЕСА_1 ; витребувати на користь територіальної громади села Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,25 га, яка розташована по АДРЕСА_1 ; судові витрати покласти на відповідача.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав. Просив позов задоволити.
У судове засідання представник Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошимнського району Київської області, ОСОБА_2 , треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , представник ТОВ "Ніган" не з'явилися. Про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Відповідно до вимог ст.280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи судом встановлено, що рішенням Віто-Поштової сільської ради 21 сесії 5 скликання від 30 липня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд» затверджено проект землеустрою та відведено в приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,25 га з кадастровим номером НОМЕР_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в АДРЕСА_1 .
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 27 вересня 2017 року право власності на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в АДРЕСА_1 набуто ТОВ « Ніган », на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 25.09.2017 № 1, видавник: учасник ТОВ «Ніган» згідно протоколу від 14.09.2017 № 5, яким 20.10.2017 відчужено право власності на ділянку на користь ОСОБА_3 , на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 18.10.2017 № 2, видавник: ТОВ «Ніган», згідно протоколу загальних зборів від 18.10.2017 № 7.
Згідно інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 04.12.2017 № 2091. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 38507068 від 04.12.2017.
Відповідно до інформації Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем від 10 січня 2018 року № 01-01/9 спірна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 частково накладається на землі водного фонду, а саме на 25-метрову прибережну захисну смугу річки Сіверка та водні об'єкти, які розташовані в її поймів межах Віто-Поштової сільської ради.
Ззгідно викопіювання з Генерального плану с. Віта-Поштова Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_2 знаходиться в межах Віто-Поштової сільської ради та накладається на 25-метрову прибережну смугу р. Сіверка.
Згідно інформації Центральної геофізичної обсерваторії від 09.11.2017 № 17-08/2250 вбачається, що річка Сіверка має статус природнього водотоку, є лівою притокою р. Віта. Загальна площа водозбору р. Віта з урахуванням притоки Сіверка складає 238 км? . Згідно класифікації річок України р. Віта та її притока р. Сіверка належать до малих річок, прибережні захисні смуги становлять 25 метрів.
Статтями 5, 6 Водного кодексу України встановлено, що до водних об'єктів загальнодержавного значення належать поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків. Води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування.
Річка Сіверка є лівою притокою річки Віта, яка в свою чергу є правою притокою р. Дніпро, а отже відповідно до ст. 5 Водного кодексу України р. Сіверка є водним об'єктом загальнодержавного значення.
Також, відповідно до ст. 4 Водного кодексу України та ст. 58 Земельного кодексу України, до земель водного фонду належать зокрема землі, зайняті річками та прибережними захисними смугами вздовж річок та навколо водойм.
Зі змісту указаних положень законодавства вбачається, що віднесення земельних ділянок, зайнятих водними об'єктами, до земель водного фонду підтверджується самим фактом перебування їх під водним об'єктом.
Крім того, до складу земель водного фонду України віднесено землі прибережної захисної смуги, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють його функціонуванню.
Так, згідно з приписами ст.ст. 1, 88, 89 Водного кодексу України, ст.ст. 60, 61 Земельного кодексу України прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. На земельних ділянках такої категорії, зокрема, заборонено розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво, зберігання та застосування пестицидів і добрив.
Ширина прибережних захисних смуг визначена ч. 2 ст. 88 Водного кодексу України, ч. 2 ст. 60 Земельного кодексу України та становить для малих річок 25 метрів від урізу води.
Статтею 80 Водного кодексу України встановлено особливості користування малими річками, зокрема заборонено розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації; надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва.
Частинами 7, 8 ст. 88 Водного кодексу України, ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України передбачено, що розміри і межі природоохоронних зон встановлюються за окремими проектами землеустрою.
За ст.ст. 1, 20, 50-54 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою - це сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів із використання та охорони земель, яким встановлюються межі об'єктів землеустрою.
Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення меж передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з Мінприроди, Держводагентством і територіальними органами Держземагентства.
Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.
Водночас відсутність цього проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість до її встановлення передавати у приватну власність ділянки, що підпадає під нормативно визначену 25-метрову зону від урізу води.
Наведені висновки відповідають п. 2.9 Порядку погодження, яким передбачено, що у разі відсутності землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об'єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації.
Таким чином, при наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об'єктів необхідно ураховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації.
Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд України в постанові від 21.05.2014 у справі № 6-14цс14 щодо аналогічних правовідносин.
Таким чином, спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду водного об'єкту загальнодержавного значення.
Також, частиною 4 статті 84 Земельного кодексу України встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Так, ст. 59 Земельного кодексу України передбачено, що в приватну власність громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність лише замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів), а також на умовах оренди можуть передаватися земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Аналогічну норму містить і Водний кодекс України (ст. 85), якою встановлено порядок передачі земель водного фонду у тимчасове та постійне користування.
Отже, чинне на час прийняття спірного рішення водне та земельне законодавство взагалі не передбачало можливість відведення земельних ділянок водного фонду, зайнятих прибережними захисними смугами природних водних об'єктів загальнодержавного значення у приватну власність для будь-яких потреб, в тому числі і для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Таким чином, всупереч ст. ст. 58, 59, 60, 61, 84 Земельного кодексу України, ст. ст. 4, 6, 80, 85, 88, 89 Водного кодексу України Віто-Поштовою сільською радою відведено у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку водного фонду в межах прибережної захисної смуги водного об'єкту загальнодержавного значення - річки Сіверка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, де заборонено розорювання земель.
Крім того, згідно зі статтями 19, 20 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі водного фонду та землі житлової та громадської забудови, віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови у державній реєстрації або визнання державної реєстрації земельних ділянок недійсною.
Також, згідно зі статтею 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обов'язковій державній експертизі, зокрема проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок водного фонду.
Відповідно до ст. 35 вказаного закону позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією. Реалізація заходів, передбачених документацією із землеустрою та документацією з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріалами і документацією державного земельного кадастру щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи, без позитивних висновків державної експертизи забороняється.
Водночас під час відведення спірної земельної ділянки державна експертиза землевпорядної документації не проводилась.
Статтями 39, 118, 123, 151 Земельного кодексу встановлено необхідність погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, користування чи погодження питання їх вилучення з органами архітектури, а у разі невідповідності потреб, для яких відводиться земельна ділянка затвердженій містобудівній документації - відмову у наданні земельної ділянки.
Таким чином, спірну земельну ділянку Віто-Поштовою сільською радою відведено з порушенням порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
Крім того, відповідно до ст. 60 вказаного кодексу розмір та межі прибережних захисних смуг водних об'єктів в межах населених пунктів визначається з урахуванням містобудівної документації.
Також, відповідно до ст. ст. 19, 144 Конституції України , ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»,органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про основи містобудування» містобудівна документація є основою для: вирішення питань вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи користування земель для містобудівних потреб.
Статтею 21 вказаного закону встановлено, що визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється відповідно до затвердженої містобудівної документації місцевих правил забудови з урахуванням планів земельно-господарського устрою.
Однак, як вбачається з інформації Віто-Поштової сільської ради від 04.12.2017 № 02-26/1205 та викопіювання з Генерального плану с. Віта-Поштова земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 відведена за рахунок території, яка містобудівною документацією с. Віта-Поштова передбачена під прибережні захисні смугирічки Сіверка.
Таким чином, спірне рішення прийнято з порушенням вимог ст.ст. 17, 21 Закону України «Про основи містобудування».
Враховуючи, що землі водного фонду не підлягають передачі у власність, Віто-Поштова сільська рада, приймаючи спірне рішення, вийшла за межі наданих їй повноважень, крім того, незаконно змінила цільове призначення земельної ділянки, внаслідок чого її неправомірно відведено в приватну власність ОСОБА_7 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, тому спірне рішення є незаконним та підлягає скасуванню.
Аналогічна правова позиція щодо неможливості відведення у приватну власність земель водного фонду викладена і у постанові Верховного Суду України від 12.11.2014 у справі № 6-179цс14.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
Частиною 3 статті 152 Земельного кодексу України визначено способи захисту прав на земельні ділянки, зокрема захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.
Стаття 153 Земельного кодексу України визначає, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 155 Цивільного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно ч. 1, 3 ст. 388 цього ж Кодексу, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача, серед іншого, і тоді, коли майно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом.
Більше того, спірна земельна ділянка вибула із власності держави безкоштовно, а саме, в порядку безоплатної приватизації, передбаченої ст. 118 Земельного кодексу України. А тому, відповідно до ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України, дані землі можуть за будь-яких обставин були витребувані у добросовісного набувача.
Таким чином, у відповідності до вимог ст. ст. 330, 388 ЦК України право власності на земельну ділянку, яку було відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі № 6-1цс15; від 16.04.2014 у справі № 6-146цс13.
Також, згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України, суб'єктами права власності на землю є зокрема територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Отже, територіальна громада с. Віта-Поштова як власник спірного майна делегувала органу місцевого самоврядування повноваження щодо здійснення права власності від її імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу, які відповідають вимогам законодавства та інтересам її власника.
Таким чином, здійснення Віто-Поштовою сільською радою права власності, зокрема розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі територіальної громади, що відповідно до ст. 388 ЦК України дає підстави для витребування її майна від добросовісного набувача.
Такі висновки підтверджуються правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 916/2129/15, від 23.11.2016 у справі № 916/2144/15, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15.
Таким чином, враховуючи те, що відведенням у приватну власність спірної земельної ділянки порушено інтереси держави в особі територіальної громади як власника земельної ділянки, адже з комунальної власності протиправно вибула земельна ділянка водного фонду, розташовані в селі Віта- Поштова Києво -Святошинського району Київської області, даний позов пред'являється в інтересах територіальної громади села Віта-Поштова.
Зважаючи на те, що спірна земельна ділянка до моменту передачі у власність, відносилась до земель водного фонду, Віто-Поштова сільська рада не мала права передавати її у приватну власність.
Крім того, позовна заява про витребування земель водного фонду із приватної власності у комунальну власність, безумовно становить суспільний інтерес і її подача не суперечить нормам європейського законодавства.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.
У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Відповідно до ст. 13, 14 Конституції України, земля її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, що перебувають під особливою охороною держави. Прийняття спірного рішення про передачу у приватну власність земельної ділянки водного фонду, яка відповідно до закону не може перебувати у приватній власності фактично позбавляє Український народ можливості володіти, користуватися та розпоряджатися землями водного фонду водного об'єкту загальнодержавного значення.
Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям об'єкта із державної власності у приватну, становлять суспільний публічний інтерес, а незаконність рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого об'єкт вибув із державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд -
Позов Першого заступника прокурора Київської області в інтересах територіальної громади села Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошимнського району Київської області, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніган", про визнання недійсним рішення ради, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння задоволити.
Визнати недійсним рішення Віто-Поштової сільської ради від 30 липня 2009 року «Про затвердження проекту щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд», яким затверджено проект землеустрою та відведено в приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,25га з кадастровим номером НОМЕР_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована в АДРЕСА_1 .
Витребувати на користь територіальної громади села Віта-Поштова Києво-Святошинського району Київської області з незаконного володіння ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,25га з кадастровим номером НОМЕР_1 , яка розташована в АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Прокуратури Київської області судовий збір в розмірі 3524 грн. (три тисячі п'ятсот двадцять чотири грн.).
Заочне рішення може бути переглянуто Києво-Святошинським районним судом Київської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення виготовлений 20 травня 2019 року.
Суддя Н.С. Пінкевич