"18" лютого 2010 р. м. Київ К-1286/07
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого Конюшка К.В.
суддів: Ланченко Л.В.
Рибченка А.О.
Пилипчук Н.Г.
Степашка О.І.
при секретарі: Савченко А.В.
за участю представників:
позивача: Карасюк О.В.
відповідача: неявка
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 12 грудня 2006 року
у справі № 23/169-11/483/06-АП
за позовом Відкритого акціонерного товариства Акціонерний банк «Приватінвест»в особі Запорізької філії
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
У квітні 2005 року Відкрите акціонерне товариство Акціонерний банк «Приватінвест», в особі Запорізької філії, звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.
Постановою господарського суду Запорізької області від 09 вересня 2006 року в адміністративному позові відмовлено повністю.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 12 грудня 2006 року позов задоволено. Визнано недійсним (нечинним) податкове повідомлення-рішення від 11 квітня 2005 року № 0000221324/0.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі оскаржила його в касаційному порядку.
У касаційній скарзі скаржник зазначив, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просив його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було проведено планову документальну перевірку дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 липня 2003 року по 31 грудня 2004 року, за результатами якої складено Акт № 11/13-33/26250846 від 07 квітня 2005 року (далі - Акт).
Перевіркою встановлено порушення приписів підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 та підпункту 12.2.1, 12.2.2 пункту 12.2 статті 12 Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі - Закон України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року), а саме занижено податок на прибуток за 9 місяців 2003 року та за 9 місяців 2004 року.
На підставі Акта було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000221324/0 від11 квітня 2005 року, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання у розмірі 22 456 грн. 88 коп., в т.ч. 15 159 грн. основного платежу та 7297 грн. 67 коп. штрафних (фінансових) санкцій.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30 вересня 2004 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Харон»(далі -ТОВ «Харон») було укладено договір №.288-ОВ про надання експересс-овердрафтного кредиту, відповідно до умов якого банк (позивач) при наявності вільних грошових ресурсів зобов'язується здійснювати експресс-овердрафтне обслуговування клієнта (ТОВ «Харон»), що полягає в проведенні його платежів понад залишок засобів на поточному рахунку клієнта, відкритому в банку, за рахунок кредитних коштів у межах ліміту, установленого в договорі, шляхом дебетування поточного рахунку.
Кредит надається в обмін на зобов'язання клієнта по поверненню кредиту, сплаті відсотків і винагороди в обговорені даним договором терміни.
На момент підписання даного договору ліміт складав 10 000 грн., Проведення платежів клієнта в порядку, установленому договором, здійснюється банком у термін по 29 вересня 2005 року.
Зобов'язання по видачі кредиту чи його частини згідно договору про надання кредиту виникає у Банку в день надання Клієнтом розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених в них сум у порядку, передбаченому договором.
Договір набирає сили з моменту надання клієнтом розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за даним договором.
На виконання умов договору було відкрито ТОВ «Харон»рахунок № 2600 «Рахунки суб'єктів господарської діяльності за овердрафтом».
Відповідач вважає, що за банківськими кредитами, за якими не виникло основного боргу страховий резерв в розумінні Закону України № 334/94-ВР від 28 грудня 1994 року не може бути сформовано та відповідні витрати платника податків не можуть бути віднесено до складу валових, а відтак позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат у 3 кварталі 2004 року суму 5000 грн. на формування страхового резерву, створеного під зобов'язання банку з кредитування.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, зазначив, що при овердрафтовому кредитуванні банк не має можливості безпідставно відмовити в наданні коштів за першою вимогою клієнта, оскільки овердрафт передбачає надання додаткових коштів на поточний рахунок клієнта, а коштами на поточному рахунку клієнт може розпорядитися в будь-який час за власним розсудом, що, на думку останнього, спростовує доводи відповідача, що за зобов'язаннями з кредитування банк не несе ризику.
Крім того, суд апеляційної інстанції також зазначив, що відкриття позабалансового рахунку за кредитом овердрафт, означає наявність на цьому рахунку суми встановленого ліміту, а відтак висновок суду першої інстанції, на його думку, спростовує висновок суду першої інстанції про те, що договір кредитування не вступив в силу.
Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було надано судам попередніх інстанцій доказів надання позивачу ТОВ «Харон»розрахункових документів на використання кредиту, руху грошових коштів на рахунку № 2600 ТОВ «Харон»(грошових коштів на рахунок клієнта не надходило).
Згідно з приписами підпункту 12.2.1 пункту 12.2 статті 12 Закону України №334/94-ВР від 28 грудня 1994 року встановлено, що будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів (далі -фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі за консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів із фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які належать до їх господарської діяльності згідно із законодавством.
Зі змісту наведеного положення випливає, що правовою підставою створення страхового резерву за переліченими кредитними операціями є існування боргових відносин між банком як кредитором та його контрагентами, у тому числі за договорами гарантії та овердрафту. Оскільки банк (позивач) не здійснив фактичної виплати коштів за операціями овердрафту та гарантії, то він немає права вимоги до своїх контрагентів щодо повернення коштів.
У підпункті 12.2.1 пункту 12.2 статті 12 Закону також передбачено необхідну ознаку боргових відносин як підстави формування страхового резерву, а саме можливість втрати по основному боргу, тобто наявність ризику, який і зумовлює необхідність створення такого резерву для покриття цих втрат.
За відсутності ризику при здійсненні кредитної операції віднесення банком до валових витрат сум страхового резерву за цією операцією суперечить вимогам зазначеної норми, а отже є неправомірним. Оскільки банком (позивачем) не було виплачено суму, що складає основний борг, то не виник і ризик неповернення цих коштів.
Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правомірним висновок суду першої інстанції, який зазначив, що включення позивачем до складу валових витрат сум страхового резерву для відшкодування своїх можливих втрат банку є неправомірним.
Відповідно до приписів статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
А відтак, оскільки суд апеляційної інстанції під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то ухвалена у справі постанова апеляційного суду підлягає скасування, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.
Керуючись ст.ст. 220 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі задовольнити частково.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 12 грудня 2006 року скасувати, а постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 12 грудня 2006 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 -239 КАС України.
Головуючий(підпис)Конюшко К.В.
Судді (підпис)Ланченко Л.В.
(підпис)Рибченко А.О.
(підпис)Пилипчук Н.Г.
(підпис)Степашко О.І.