Окрема думка
судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В.
справа № 752/17889/17 (провадження № 14-239цс19)
19 червня 2019 року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду розглянула касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 26 липня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 05 вересня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» Ірклієнка Ю. П. про порушення прав вкладника та стягнення грошових коштів і постановою від 19 червня 2019 року касаційну скаргу залишила без задоволення, оскаржувані судові рішення - без змін.
Водночас з мотивами Великої Палати Верхового Суду не можу повністю погодитися з огляду на таке.
1. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
2. Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
3. Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
4. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
5. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
6. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
7. Пунктом 1 частини першої статті 176 ЦПК України встановлено, що ціна позову у позовах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується.
8. В даній справі позивачі просили зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб відшкодувати їм невиплачені проценти за депозитними вкладами у розмірі: ОСОБА_1 - 7 037,37 грн та ОСОБА_2 - 3 562,52 грн.
9. Загальна сума ціни позову складає10 599,89 грн (7 037,37 грн + 3 562,52 грн) та станом на 01 січня 2018 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762*100=176 200 грн).
10. Отже зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.
11. Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду, постановляючи ухвалу від 30 листопада 2018 року про відкриття касаційного провадження, виходив з того, що наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, не врахувавши при цьому вимоги пункту 2 частини третьої цієї ж статті, а саме те, що касаційну скаргу подано на судові рішення у справі, яка у силу пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України є малозначною. Також касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.
12. Підставами для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, відповідно до ухвали Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2019 року, виступили виключно викладені в касаційній скарзі доводи позивача щодо порушення правил предметної юрисдикції відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України.
13. Пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України містить виключний перелік підстав, за яких судове рішення у малозначній справі може бути оскаржене в касаційному порядку, посилання учасника справи на порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції до таких підстав не віднесено.
14. Таким чином не встановивши, що у даній справі порушене питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики або наявні інші підстави встановлені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, належним процесуальним рішенням Великої Палати Верховного Суду було б закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача, а не розгляд справи по суті з недотриманням вимог статті 129 Конституції України, частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини першої та другої, пункту 9 частини третьої статті 2, частини другої статті 382 та пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
На моє переконання, касаційний перегляд Верховним Судом судових рішень, які набрали законної сили і касаційному оскарженню не підлягають, без належного обґрунтування виключних підстав для такого перегляду, не відповідає завданню Верховного Суду і може йти всупереч з принципом правової визначеності.
Суддя В. В. Пророк