26 червня 2019 року
м. Київ
Справа № 826/3588/17
Провадження № 11-262апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 травня 2018 року (суддя Аблов Є. В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року (судді Кобаль М. І., Карпушова О. В., Степанюк А. Г.) у справі № 826/3588/17 за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Швеця Руслана Олеговича (далі - Нотаріус), третя особа - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ «КБ «Приватбанк», Банк відповідно), про визнання протиправним рішення про державну реєстрацію й скасування державної реєстрації та
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Нотаріуса як державного реєстратора, у якому просив визнати протиправним рішення відповідача від 03 жовтня 2016 року з індексним номером 31678593 про державну реєстрацію та скасувати державну реєстрацію за ПАТ «КБ «Приватбанк» права власності на нерухоме майно, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира).
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що Нотаріус змінив його як власника спірної квартири на ПАТ «КБ «Приватбанк» під час вирішення в судовому порядку спору про зняття арешту з вказаної квартири, накладеного виконавчою службою. При цьому питання про перехід права власності вирішено Нотаріусом не на підставі умов, визначених у судовому рішенні, яке набрало законної сили, а відповідно до суперечливої інформаційної довідки, що є порушенням закону.
Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалою від 24 травня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року, закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що позовні вимоги в цій справі ґрунтуються на протиправності дій Нотаріуса як державного реєстратора у зв'язку з недотриманням ним вимог закону щодо проведення державної реєстрації. При цьому в цій справі відсутній спір про право, а дослідженню підлягають виключно дії реєстратора як суб'єкта владних повноважень, що свідчить про належність справи до юрисдикції адміністративних судів. Посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, скаржник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24 жовтня 2018 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 13 березня 2019 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України, оскільки учасник справи оскаржує судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 29 березня 2019 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі пункту 3 частини першої статті 345 КАС України, з огляду на те, що предметом перегляду в цій справі є ухвала суду першої інстанції, залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, а характер спірних правовідносин не вимагає участі сторін у судовому засіданні.
На час розгляду справи відповідач і третя особа відзивів на касаційну скаргу не подали.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Суди попередніх інстанцій установили, що 12 грудня 2007 року між Банком (Іпотекодержатель) і ОСОБА_1 (Іпотекодавець) було укладено іпотечний договір № KIL0G40000002300, згідно з яким Банк прийняв в іпотеку спірну квартиру.
29 вересня 2016 року Нотаріус здійснив реєстрацію права власності за ПАТ «КБ «Приватбанк» на спірну квартиру на підставі іпотечного договору від 12 грудня 2007 року № KIL0G40000002300 та договору відступлення права вимоги від 23 травня 2008 року № 930/08 (номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) про право власності 16698020).
Підставою внесення вказаного запису до Реєстру зазначено рішення Нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 03 жовтня 2016 року з індексним номером 31678593.
Не погодившись з рішенням Нотаріуса про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ПАТ «КБ «Приватбанк», ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Закриваючи провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що спір у справі не має публічно-правового характеру, а справа не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, що унеможливлює її розгляд за правилами адміністративного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими вказані висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним і скасування рішення Нотаріуса про реєстрацію за ПАТ «КБ «Приватбанк» права власності на спірну квартиру та скасування відповідного запису про право власності в Реєстрі. При цьому позов подано на захист порушеного, на думку позивача, його права власності на спірну квартиру.
Отже, між позивачем і третьою особою у справі існує спір про право власності на об'єкт нерухомого майна, що унеможливлює вирішення заявлених позовних вимог в порядку адміністративного судочинства.
Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини першої статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правового договору (іпотечного), на момент звернення до суду право власності на спірну квартиру перейшло до третьої особи у справі, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи № 11-96апп18 (№ 826/366/16) та № 11-192апп18 (№ 815/6956/15) відповідно).
За нормами пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків судів попередніх інстанцій скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. С. Золотніков
Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв
Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко
С. В. Бакуліна Н. П. Лященко
В. В. Британчук О. Б. Прокопенко
Ю. Л. Власов В. В. Пророк
М. І. Гриців Л. І. Рогач
Д. А. Гудима О. М. Ситнік
В. І. Данішевська О. С. Ткачук
Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич
О. Р. Кібенко О. Г. Яновська