Справа № 420/3187/19
11 липня 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та про стягнення пенсії,-
28 травня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області, яка полягає у не виплаті починаючи з 01.02.2017 р. по 31.01.2019 р. пенсії ОСОБА_1 .
2. Стягнути з Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 пенсію за період з 01.02.2017 р. по 31.01.2019 р. у сумі 46845,12 грн.
Ухвалою суду від 31 травня 2019 року судом залишено позов ОСОБА_1 без руху та надано позивачу 5-дений строк на усунення недоліків позовної заяви з моменту отримання копії ухвали.
11 червня 2019 року ухвалою суду прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у даній справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_1 є пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні пенсійного фонду України в Одеській області. Пенсія призначена ОСОБА_1 за вислугою років, по інвалідності з 02.11.2006 р. ОСОБА_1 є переселенцем з Донецької області, фактично проживає за адресою АДРЕСА_1 , перебуває на обліку внутрішньо переміщеної особи з 03.03.2016 року. 11.02.2019 р. ОСОБА_1 подав до Головного управління ПФУ звернення, в якому просив повідомити причину невиплати йому пенсії за період з 01.02.2017 р., по 31.01.2019 р. У відповідь отримав лист Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області № 267/Д-11, у якому зазначено, що з 01.02.2017 р. йому було припинено виплату пенсії на підставі протоколу засідання Комісії від 19.01.2017 року № 1/п. Виплату пенсії поновлено з 01.02.2019 р. Нарахована пенсія за період з 01.02.2017 р. по 31.01.2019 р. у сумі 46845,12 грн. облікована та буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На цей час такого порядку не затверджено. Припинення виплати пенсії позивачу з 01.02.2017 р. по 31.01.2019 р. здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
01 липня 2019 року до суду від відповідача за вх.№23464/19 надійшов відзив на позов (а.с.32-33), у якому відповідач, посилаючись на ст.ст. 1, 2, 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Постанову Кабінет Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» зазначає, що головне управління 30.01.2017 на підставі протоколу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради №1/п від 19.01.2017 та доданого до нього додатку припинило виплату пенсії позивачу у зв'язку з відсутністю його за фактичним місцем проживання на підставі підпункту 2 пункту 12 Порядку. В подальшому, у зв'язку з поверненням позивача на постійне місце проживання за фактичною адресою, з дотриманням вимог Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам позивачу на підставі його особистої заяви від 05.07.2018, протоколу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради №1/п від 03.01.2019 та додатку до нього головним управлінням з 01.02.2019 поновлено виплату пенсії у розмірі 1999,02 грн. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 364» від 25.04.2018 № 335 сума доплати за період з 01.02.2017 по 31.01.2019 в сумі 46845,12 грн. виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Головне управління є органом виконавчої влади, який відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України має право діяти лише у межах, передбачених діючим законодавством України. Головне управління при розрахунку та виплаті пенсії позивачу керувалось виключно чинним законодавством України, самостійна виплата доплати за період з 01.02.2017 по 31.01.2019 в сумі 46845.12 грн. призведе до порушення вимог діючого законодавства.
Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, ознайомившись з відзивом на адміністративний позов, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та відзив та перевіривши їх наданими з боку учасників справи доказами, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , є пенсіонером та отримує пенсію за вислугу років, по інвалідності, що підтверджується копією його посвідчення №33030 від 07.12.2006 року (а.с.12).
Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення у Приморському районі міста Одеси від 03 липня 2018 року №6680 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою та проживає за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.13,52).
ОСОБА_1 взятий на облік у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та згідно протоколу про перерахунок пенсії від 18.03.2016 року (а.с.44), отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на підставі електронної пенсійної справи, яка на підставі запиту №3381/03 від 16.03.2016 року (а.с.48 зворот) надійшла з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
24 січня 2017 року департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області протокол №1/п від 19.01.2017 року засідання комісії по розгляду справ з призначення населенню субсидій, в окремих випадках для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, надання пільг за фактичним місцем проживання та призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (а.с.35-37, 50), згідно якого ОСОБА_1 відмовлено у призначенні (відновленні) соціальних виплат.
30 січня 2019 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення про припинення виплати пенсії (а.с.38, 58 зворот) з 01.02.2017 року у зв'язку з уточненням фактичного місця проживання пенсіонера та наданням 24.01.2017 року департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради копії протоколу засідання комісії по розгляду справ з призначення населенню субсидій, в окремих випадках для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, надання пільг за фактичним місцем проживання та призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №1/п від 19.01.2017 року про відмову у призначенні (відновленні) соціальних виплат.
05 липня 2019 року ОСОБА_1 подано до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області заяву (а.с.51 зворот), в якій просить поновити пенсію за вислугу років.
08 січня 2019 року департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області протокол №1/п від 03.01.2019 року засідання комісії по розгляду справ з призначення населенню субсидій, в окремих випадках для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, надання пільг за фактичним місцем проживання та призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (а.с.39, 53-54), згідно якого ОСОБА_1 призначено (відновлено) соціальні виплати.
Відповідно до протоколу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про перерахунок пенсії від 25 січня 2019 року, позивачу відновлено виплату пенсії з 01 лютого 2017 року на підставі вищевказаного протоколу (а.с.45 зворот).
При цьому, як вбачається з розрахунку на доплату (виплату, утримання) пенсії від 25.01.2019 року (а.с.59 зворот) сума доплати позивачу за період лютий 2017 року - січень 2019 року становить 46845,12 грн.
11 лютого 2019 року позивачем направлено на адресу відповідача лист (а.с.14-15), на який Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області надало відповідь від 25.02.2019 року №267/Д-11 (а.с.16), у якому зазначило наступне: «…На виконання постанови Кабінету Міністрів від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» до головного управління 24.01.2017 надійшов протокол від 19.01.2017 № 1/п засідання комісії по розгляду заяв з призначення населенню субсидій, в окремих випадках, для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, надання пільг за фактичним місцем проживання та призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, якою вирішено відмовити у виплаті Вам пенсії, тому з 01.02.2017 її виплату було припинено.
На підставі протоколу від 03.01.2019 № 1/п засідання вищезазначеної комісії виплату Вам пенсії поновлено з 01.02.2019.
Відповідно до пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 08.06.2016 № 365, орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату, а суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України
Враховуючи викладене, пенсія за лютий 2019 року зарахована на Ваш поточний рахунок 05.02.2019, а нарахована пенсія за період з 01.02.2017 по 31.01.2019 в сумі 46845,12 грн. облікована та буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Іншого чинним законодавством не передбачено».
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09 липня 2003 року, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.
Згідно з ч.1 ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Частина 1 статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначає, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що зобов'язання здійснювати облік пенсіонерів та проводити виплату призначених їм пенсійних виплат покладено на орган ПФУ за місцем реєстрації особи.
У квітні 2014 році на території постійного місця проживання позивача розпочалася антитерористична операція.
У зв'язку з викладеним позивач був змушений покинути своє місце проживання та переселитись до АДРЕСА_4 , як вбачається з довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Згідно частини 1 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Частина 1 статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначає, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частин 1-3 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.
Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою (а.с.13) та наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк» (а.с.51 зворот).
Згідно з п.6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року (в редакції Постанови КМ № 352 від 08.06.2016) (далі Порядок №509), довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту.
Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Щодо соціальних виплат стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
Суд зазначає, що ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначений перелік підстав припинення виплати пенсії, який є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Так вищевказаною статтею визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Суд встановив, що позивачу припинено виплату пенсії з 01.02.2017 року по 31.01.2019 року.
Причиною припинення виплати ОСОБА_1 пенсії, як вбачається з рішення про припинення виплати пенсії від 30.01.2017 року та з відзиву на позов була відсутність позивача за фактичним місцем проживання.
При цьому жодного доказу відсутності позивача за фактичним місцем проживання, вказаним у довідці від 03.07.2018 року №6680 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відповідачем, до суду не надано, а отже підстав для припинення виплати позивачу пенсії не було.
При цьому суд зазначає, що протокол №1/п від 19.01.2017 року засідання комісії по розгляду справ з призначення населенню субсидій, в окремих випадках для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, надання пільг за фактичним місцем проживання та призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області не є належним доказом відсутності відповідача за місцем фактичного проживання, оскільки така інформація з вказаного документу не вбачається.
Водночас, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено такі підстави припинення або призупинення виплати пенсії як «уточнення фактичного місця проживання відповідача».
Питання щодо правомірності припиненням територіальними органами Пенсійного фонду України виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з підстав, які не передбачені п. 1, 3- 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV було розглянуто Верховним Судом у зразковій справі.
Так, постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 03 травня 2018 року у зразковій справі Пз/9901/20/18 №805/402/18, яка залишена в силі постановою Великої палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року, яким позов задоволено у повному обсязі, визнано протиправним та скасовано розпорядження Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 24 березня 2017 року «Про припинення ОСОБА_6 виплати пенсії до з'ясування» та зобов'язано Бахмутське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити виплату ОСОБА_6, (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) призначеної їй пенсії за віком з 01 квітня 2017 року..
При вирішенні спору Верховний Суд зробив висновок про те, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення. Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що у цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав. Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії Суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі. Отже, встановлення Судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено. З огляду на викладене Суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
При цьому Верховний Суд визначив ознаки типової справи:
1) позивач у цій категорії справ є пенсіонер, якому/якій призначено пенсію згідно із Законом № 1058-ІV та який/яка є внутрішньо переміщеною особою;
2) відповідачем є територіальний орган Пенсійного фонду України, на пенсійному обліку якого перебуває позивач;
3) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв'язку з припиненням територіальними органами Пенсійного фонду України виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з підстав, які не передбачені п. 1, 3- 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV);
4) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати неправомірними дії щодо припинення виплати пенсії та зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії).
Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, враховуючи викладене, керуючись положеннями статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою повного та ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача суд вважає за доцільне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про припинення виплати пенсії, викладене у протоколі №17 від 30 січня 2019 року, оскільки доказів скасування вказаного рішення сторонами до суду не надано.
Щодо вимог позивача щодо визнання протиправною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області, яка полягає у не виплаті починаючи з 01.02.2017 р. по 31.01.2019 р. пенсії ОСОБА_1 та про стягнення з Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 пенсію за період з 01.02.2017 р. по 31.01.2019 р. у сумі 46845,12 грн., суд зазначає наступне.
У зв'язку з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595, якою затверджений Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства (далі - Тимчасовий порядок), у населеному пункті, де мешкав позивач (м.Донецьк), було тимчасово припинено здійснення повноважень відповідним управлінням пенсійного фонду України, а також зупинені до моменту повернення непідконтрольної території під контроль органів державної влади видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до п. 8 Тимчасового порядку, особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» затверджений Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (надалі Порядок призначення), та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування (надалі Порядок контролю).
Відповідно до п. 4 Порядку призначення (в редакції, на момент виникнення спірних правовідносин), соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Відповідач у відзиві на позов та у своєму листі позивачу посилається, що доплата за минулий час буде виплачена за окремим порядком виплати таких коштів, визначеним Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335 були внесені зміни до пункту 16 Порядку контролю та передбачено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Між тим, на час розгляду даної справи такий порядок не визначено Кабінетом Міністрів України.
Як вбачається зі ст. 46 Конституції України, виплата пенсії є соціальною гарантією держави.
Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Отже, суд приходить до висновку, що посилання відповідача на Постанову Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365» є необґрунтованим, оскільки підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Враховуючи викладене суд приходить до висновку про обґрунтованість вимоги позивача щодо визнання протиправною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області, яка полягає у не виплаті починаючи з 01.02.2017 р. по 31.01.2019 р. пенсії ОСОБА_1 .
Згідно з п.23 ч.1 ст.4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Тому, з огляду на те, що позивачу неправомірно не було виплачено пенсію за період з 01.02.2017 р. по 31.01.2019 р., позивач не заперечує суму заборгованості по пенсії перед позивачем, оскільки вимога позивача про стягнення пенсії є похідною вимогою від вимоги про визнання протиправною бездіяльність, вона також є обґрунтованою та підлягає задоволенню з урахуванням вимог ст.9 КАС України шляхом стягнення з Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за період з 01.02.2017 року по 31.01.2019 року у сумі 46845,12 грн.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про припинення виплати пенсії, викладене у протоколі №17 від 30 січня 2019 року.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області, яка полягає у невиплаті починаючи з 01.02.2017 року по 31.01.2019 року пенсії ОСОБА_1 .
Стягнути з Головного управління пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 заборгованість по пенсії за період з 01.02.2017 року по 31.01.2019 року у сумі 46845,12 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна, буд.83, м.Одеса, 65017, код ЄДРПОУ 20987385).
Суддя О.А.Вовченко
.