Справа № 573/2001/18
Провадження №1-кп/573/30/19
11 липня 2019 року м. Білопілля
Білопільський районний суд Сумської області у складі:
головуючої судді: ОСОБА_1 ,
з участю секретаря: ОСОБА_2 ,
прокурора: ОСОБА_3 ,
обвинуваченого: ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Білопілля кримінальне провадження, зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 11 квітня 2018 року за № 12018200130000161 по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця та зареєстрованого в АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , освіта професійно-технічна, не працюючого, неодруженого (перебуває у цивільному шлюбі), не інвалід, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, раніше судимого:
1) 27 вересня 2006 року Бахмацьким районним судом Чернігівської області за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу на користь держави в сумі 510 грн.;
2) 16 січня 2007 року Кролевецьким районним судом Сумської області за ч. 3 ст. 185, 69 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України покарання у виді 2 років обмеження волі та 510 грн. штрафу на користь держави, який виконувати самостійно;
3) 11 листопада 2008 року Путивльським районним судом Сумської області за ч. 2 ст. 186, ст.ст. 71, 72 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та штраф 488 грн. 01 коп., який виконувати самостійно;
4) 15 жовтня 2014 року Ніжинським міськрайонним судом в Чернігівській області за ч. 3 ст. 185 КК України, ст.ст. 71, 72 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та штрафу у розмірі 488 грн. 01 коп. (ухвала апеляційного суду Чернігівської області від 16 січня 2015 року);
5) 17 квітня 2015 року Ніжинським міським судом Чернігівської області за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до 3 років 2 місяців позбавлення волі та штрафу у сумі 488 грн. 01 коп.; 26 січня 2017 року звільнився по відбуттю строку покарання;
6) 22 грудня 2018 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді арешту строком 3 місяці. На підставі ч. 1 ст. 71, ч. 3 ст. 72 КК України до призначеного покарання приєднане невідбуте покарання за вироком Ніжинського міського суду Чернігівської області від 17 квітня 2015 року у виді 488,01 грн. штрафу, який виконувати самостійно; судимість не знята та не погашена
за ч. 2 ст. 185 КК України,
10 квітня 2018 року близько 18.00 години, ОСОБА_4 перебував у господарстві раніше знайомої ОСОБА_5 , виховательки інтернату, у якому навчався за адресою: АДРЕСА_3 за її запрошенням. Вони разом з іншими гостями святкували день народження господарки. Закінчивши святкувати ОСОБА_4 , разом з іншими гостями, покинув господарство ОСОБА_5 та направився у сторону дороги до зупинки громадського транспорту. У цей час ОСОБА_4 виявив відсутність власного мобільного телефону та подумав, що міг його залишити у дворі ОСОБА_5 . З метою відшукання мобільного телефону, останній повернувся до господарства ОСОБА_5 та побачивши, що останньої у дворі немає, вирішив зайти до будинку та запитати у неї, чи не залишив він власний телефон у дворі.
Зайшовши до будинку, а саме до приміщення кухні, ОСОБА_4 побачив, що ОСОБА_5 там не має та помітив на столі у кухні мобільний телефон марки «Bravis Trase А504», що належить останній. У цей момент у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, а саме мобільного телефону «Bravis Trase А504», який лежав на столі у кухні будинку.
Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння майном ОСОБА_5 , будучи достовірно впевненим, що поряд нікого немає і ніхто його не бачить, ОСОБА_4 умисно, таємно, шляхом вільного доступу, зі столу у кухні будинку викрав мобільний телефон «Bravis Trase А504» золотистого кольору вартістю 1 791 грн. та вийшов із домогосподарства ОСОБА_5 .
У подальшому ОСОБА_4 розпорядився викраденим майном на власний розсуд.
Виконуючи вказані дії, ОСОБА_4 усвідомлював суспільно-небезпечний характер своїх дій, а саме, що посягає на чуже майно, на яке він не має права, передбачав можливість настання суспільно-небезпечних наслідків від цих дій у виді завдання матеріальної шкоди потерпілій та бажав їх настання, тобто вчинив злочин з прямим умислом.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав повністю, дав покази, які відповідають фактичним обставинам, викладеним в обвинувальному акті та описовій частині вироку. Зокрема пояснив, що 10 квітня 2018 року його запросила раніше знайома йому вихователька інтернату ОСОБА_5 на своє день народження, де він близько 18.00 години перебував у її господарстві за адресою: АДРЕСА_3 , де вони разом з іншими гостями святкували. Закінчивши святкувати, він разом з іншими гостями покинув господарство ОСОБА_5 та направився у сторону дороги до зупинки громадського транспорту. У цей час, він виявив відсутність власного мобільного телефону та подумав, що міг його залишити у дворі ОСОБА_5 . З метою відшукання мобільного телефону він повернувся до господарства ОСОБА_5 та побачив, що останньої у дворі немає та вирішив зайти до будинку, щоб запитати у неї, чи не залишив він власний телефон у її дворі. Зайшовши до будинку, а саме до приміщення кухні, він побачив, що ОСОБА_5 там не було. У цей момент він помітив на столі у кухні мобільний телефон марки «Bravis Trase А504», що належить ОСОБА_5 . Впевнившись, що його дії є непомітними він таємно зі столу у кухні будинку викрав мобільний телефон «Bravis Trase А504» золотистого кольору та вийшов із домогосподарства ОСОБА_5 . У подальшому він розпорядився викраденим телефоном на власний розсуд. У вчиненому розкаюється та просить суд суворо не карати.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Крім того, такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, відповідно до яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
При цьому встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 та прокурор правильно розуміють зміст цих обставин, тому у суду немає сумнівів у добровільності та істинності їх позицій. Також судом учасникам судового провадження роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку.
Враховуючи викладене, допитавши обвинуваченого та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу останнього, суд прийшов до висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті та описовій частині вироку суду, доведена повністю.
Таким чином, суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно.
Призначаючи ОСОБА_4 вид та міру покарання, суд на підставі ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості скоєного ним злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості, його особу та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено про те, що досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї, його матеріальний стан, тощо.
Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_4 згідно із ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, оскільки він критично оцінив вчинений ним злочин, своєю поведінкою під час досудового розслідування та судового провадження прагнув зменшити негативні наслідки своєї протиправної поведінки, активне сприяння розкриттю злочину, оскільки він правдиво повідомив про обставини вчинення злочину.
Обставинами, що згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_4 є рецидив злочинів та вчинення злочину щодо особи похилого віку.
Суд враховує особу обвинуваченого ОСОБА_4 , який раніше судимий, судимість не знята та не погашена, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, не інвалід, не працюючий, за місцем проживання характеризується як особа, по відношенню до якої скарг від мешканців села не надходило (а. с. 149-167).
До початку судового розгляду потерпіла ОСОБА_5 заявила до обвинуваченого ОСОБА_4 цивільний позов про стягнення 1 791 грн. матеріальної шкоди та 1 000 грн. моральної шкоди, який обвинувачений визнав повністю (а. с. 35).
Судом встановлено, що злочинними діями обвинуваченого ОСОБА_4 потерпілій ОСОБА_5 була спричинена матеріальна шкода у загальній сумі 1 791 грн. 00 коп., тому вказана сума підлягає стягненню із ОСОБА_4 на користь потерпілої.
Крім того, внаслідок злочинних дій обвинуваченого ОСОБА_4 потерпілій ОСОБА_5 завдана моральна шкода, яка полягає у моральних переживаннях, яких вона зазнала внаслідок проникнення до її господарства та викрадення речей. Оскільки ОСОБА_4 визнав цивільний позов у повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути із останнього на користь потерпілої ОСОБА_5 моральну шкоду у заявленому розмірі в сумі 1 000 грн.
При обранні виду та міри покарання для ОСОБА_4 суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.
Відповідно до ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
Отже, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень, з урахуванням принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, спрямованих на виправлення, виховання та соціальну реабілітацію засудженого.
Таким чином, враховуючи сукупність зазначених вище обставини, що пом'якшують відповідальність ОСОБА_4 , з урахуванням особи винного, його відношення до скоєного, суд прийшов до висновку, що за вчинення останнім злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів буде покарання, призначене в межах санкції статті у виді арешту .
На думку суду, призначення покарань обвинуваченому забезпечить виконання завдань кримінального судочинства та слугуватиме цілям його застосування, встановленим ст. 2 КПК України.
Приймаючи таке рішення, суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (п. 4.1 рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004).
Крім того, попереднім вироком Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 22 грудня 2018 року ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні злочину за ч. 2 ст. 185 КК України і призначено покарання у виді 3 (трьох) місяців арешту та приєднано невідбуте покарання за вироком Ніжинського міського суду Чернігівської області від 17 квітня 2015 року у виді 488,01 грн. штрафу, який необхідно виконувати самостійно. На даний час штраф не сплачено.
Таким чином остаточне покарання ОСОБА_4 необхідно визначити відповідно до вимог ч. 4 ст. 70, ч. 3 ст. 72 КК України, враховуючи те, що покарання у виді несплаченого штрафу в розмірі 488, 01 грн. потрібно виконувати самостійно.
Враховуючи те, що обвинуваченому ОСОБА_4 призначається покарання у виді арешту, тому до вступу вироку в законну силу йому необхідно обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти вказаним вище ризикам та забезпечити виконання обвинуваченим належної процесуальної поведінки.
Під час проведення досудового розслідування проводилась судова товарознавча експертиза № 19/119/11-1/1658е від 10 травня 2018 року, загальна сума витрат за проведення якої становить 429 грн.
На підставі ст. 124 КПК України вказана сума процесуальних витрат підлягає стягненню із обвинуваченого ОСОБА_4 на користь держави (а. с. 173).
Речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
Під час досудового розслідування та судового провадження запобіжний захід відносно ОСОБА_4 у рамках даного кримінального провадження не обирався.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 370, 374 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, і призначити йому покарання за цим законом у виді 6 (шести) місяців арешту.
На підставі ч. 4 ст. 70, ч. 3 ст. 72 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, що призначене за попереднім вироком Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 22 грудня 2018 року у виді 3 (трьох) місяців арешту, більш суворим покаранням за даним вироком, визначити ОСОБА_4 до відбуття остаточне покарання у виді 6 (шести) місяців арешту та у виді несплаченого штрафу в доход держави в розмірі 488 (чотириста вісімдесят вісім) грн. 01 коп. за попереднім вироком, які виконувати самостійно.
Застосувати до ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Строк покарання ОСОБА_4 відраховувати з 11 липня 2019 року.
Зарахувати ОСОБА_4 у строк відбуття покарання строк перебування під вартою з 22 грудня 2018 року по 19 лютого 2019 року включно.
Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 1 791 (одну тисячу сімсот дев'яносто одну) гривню як відшкодування матеріального збитку та 1 000 (одну тисячу) гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Стягнути із ОСОБА_4 на користь держави 429 (чотириста двадцять дев'ять) гривень за проведення судової товарознавчої експертизи.
Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду через Білопільський районний суд Сумської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копія вироку негайно після проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.
Суддя