Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"03" липня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/918/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Новікової Н.А.
при секретарі судового засідання Цвірі Д.М.,
розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський ковальсько - механічний завод», 64602, Харківська область, м. Лозова, вул. Свободи, 24, код ЄДРПОУ 32565419;
до Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова», 61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 126, код ЄДРПОУ 14310299;
про стягнення заборгованості за договором поставки № 3833-ХКБМ від 22.01.2018 у розмірі 2362450, 25 грн.
за участі представників учасників справи:
позивача - Савві Л.Є. (довіреність № 3 від 20.12.2018);
відповідача - Шевцова О.М. (довіреність № 49/ю від 09.11.2018).
Суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Лозівський ковальсько - механічний завод» звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова» про стягнення заборгованості за договором поставки № 3833-ХКБМ від 22.01.2018 у розмірі 2362450, 25 грн., з яких: 2022480, 00 грн. - борг за поставлену згідно додатку № 1 до договору продукцію; 254533, 26 - пеня; 21211, 11 грн. - 3 % річних; 64225, 88 грн. - інфляційні втрати. Здійснюючи правове обґрунтування позову, посилається на ст. 11, 204, 509, 526, 530, 551, 611, 612, 625, 629 ЦК України, ст. 4, 5, 20, 176, 193, 232, 237, 238 ГК України.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 06.05.2019 о 11:00 год.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.04.2019 відзив Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова» на позовну заяву вих. № 118/10 від 10.04.2019 (вх. № 9018 від 12.04.2019) повернуто без розгляду.
Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 06.05.2019 на підставі ст. 183 ГПК України відкладено підготовче засідання на 13.05.2019 о 10:15 год.
Приймаючи до уваги, що під час підготовчого засідання судом вирішено всі питання та вчинено всі дії, зазначені у ч. 2 ст. 182 ГПК України, протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 13.05.2019, на підставі ч. 2 ст. 185 ГПК України закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду на 27.05.2019 о 10:30 год.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.05.2019 заперечення Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова» на відповідь на відзив (вх. № 11439 від 13.05.2019) повернуто без розгляду.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.05.2019 відкладено судове засідання з 27.05.2019 на 03.06.2019 о 11:30 год.
03.06.2019 відкрито судове засідання з розгляду справи по суті.
В судовому засіданні повноважний представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, в обґрунтування зазначив, що між сторонами укладено договір поставки № 3833-ХКБМ від 22.01.2018, за яким позивач зобов'язується виготовити, поставити і передати у власність покупця в кількості 6 комплектів мостів, а відповідач зобов'язався прийняти продукцію і здійснити оплату на умовах, визначених цим договором. Умовами договору визначено, що поставка виготовленої продукції здійснюєть ся у строк до 120 днів від дати отримання авансового платежу у розмірі 50% від загаль ної вартості продукції, який відповідач повинен був здійснити упродовж 15 днів від дати укладання договору. Крім того, умовами договору встановлено обов'язок відповідача сплатити 30% від вартості поставленої продукції упродовж 15 днів від дати її поставки, а остаточний розрахунок здійснюється виходячи з суми виплаченого авансу, часткового розрахунку і узгодженої договірної ціни на продукцію у строк до 60 днів від дати відванта ження такої продукції. Зазначив, що відповідно до специфікації поставки продукції у редакції прото колу розбіжностей до договору від 22.01.2018 вартість продукції, що погоджена до поставки, становить 4044960, 00 грн., яка була підтверджена протоколом узгодження договірної ціни. 23.02.2018 відповідач перерахував на рахунок позивача 2022480, 00 грн., що становить 50% від погодженої додатком №1 до договору вартості продукції. На виконання свого зобов'язання позивач поставив виготовлену продукцію від повідно до додатку №1 до договору: 15.05.2018 за видатковою накладною № ЗТ-С023, всього на 1529976, 00 грн.; 18.05.2018 за видатковою накладною № ЗТ-С030, всього на 1140924, 00 грн.; 11.07.2018 за видатковою накладною № ЗТ-С043, всього на 959268, 00 грн.; 08.08.2018 за видатковою накладною № ЗТ-С046, всього на 207396, 00 грн.; 10.10.2018 за видатковою накладною № ЗТ-С072, всього на 207396, 00 грн. Зазначив, що починаючи з 11.10.2018 на підставі п. 5.1.2. та 5.1.3. договору, у відповідача виник обов'язок сплатити позивачеві: до 25.10.2018 - 30% від вартості поставленої продукції, що становить 1213488, 00 грн.; до 10.12.2018 - остаточний розрахунок за поставлену продукцію, що становить 808992, 00 грн. Водночас, станом на день звернення до суду відповідач указані платежі не здійснив та борг останнього становить 2022480, 00 грн. Крім того, умовами договору передбачено сплату пені за кожен день прострочення, у зв'язку з чим позивачем здійснено розрахунок пені за період з 26.10.2018 по 20.03.2019 у розмірі 254533, 26 грн. Також позивачем у відповідності до ст. 625 ЦК України здійснено нарахування інфляційних втрат у розмірі 64225, 88 грн. та 3 % річних за період з 26.10.2018 по 20.03.2019 у розмірі 21211, 11 грн.
В судовому засіданні повноважний представник відповідача проти задоволення позову заперечував та просив відмовити у повному обсязі, в обґрунтування зазначив, що дійсно між сторонами укладено договір поставки та позивачем здійснено поставку, а відповідачем прийнято продукцію. Водночас, умовами договору визначено, що обов'язок відповідача щодо проведення відповідно до п. 5.1.2 часткового розрахунку у розмірі 30% від загальної вартості поставленої продукції виникає протягом 15 календарних днів з дати: поставки продукції постачальником, прийняття її ВТК покупця та отримання рахунку від постачальника. Натомість, позивачем свого обов'язку з надання рахунку на оплату не виконано, а тому враховуючи, що отримання даного рахунку є однією із підстав для проведення відповідачем часткового розрахунку, зобов'язання щодо сплати часткового розрахунку не настали. Крім того, обов'язок відповідача щодо проведення відповідно до п. 5.1.3 остаточного розрахунку виникає у на підставі отриманого рахунку від позивача не пізніше 60 календарних днів з дати відвантаження продукції, виходячи з суми: виплаченого авансу, часткового розрахунку і узгодженої договірної ціни на продукцію. Умовами договору передбачено, що оплата за продукцію здійснюється за договірною ціною продукції, затвердженою покупцем з урахуванням висновку ПЗ № 85. та постачальник надає покупцю у термін не більше 30 календарних днів після поставки продукції протокол узгодження договірної ціни на продукцію. Тобто, з урахуванням дати поставки всієї партії продукції (10.10.2018) кінцевою датою отримання відповідачем протоколу узгодження договірної ціни на продукцію є 11.11.2018. Разом з тим, позивачем в порушення п. 4.3 договору надано відповідачу протокол узгодження договірної ціни на продукцію лише 15.01.2019, тобто із запізненням на 66 календарних днів. Таким чином, відповідач вважає, що виходячи з приписів п. 5.1.3 договору, для проведення остаточного розрахунку на підставі затвердженого 15.01.2019 протоколу узгодження договірної ціни, позивач зобов'язаний надати відповідачу рахунок на оплату, а оскільки позивачем такого рахунку не надано, у відповідача немає підстав проводити остаточний розрахунок.
03.06.2019 на підставі ст. 216 ГПК України судом оголошено перерву у судовому засідання до 03.07.2019 о 11:00 год.
Після перерви у судовому засіданні 03.07.2019 повноважний представник позивача заперечував проти доводів відповідача та зазначив, що умови договору містять обов'язок відповідача сплатити 30 % від загальної вартості поставленої продукції протягом 15 календарних днів від дати поставки продукції, а п. 5.1.3. в редакції протоколу розбіжностей до договору містить обов'язок відповідача у строк, не пізніше 60 календарних днів з дати відвантаження продукції здійснити остаточний розрахунок. Відповідач отримавши продукцію за договором, у встановленому законом порядку не відмовився від виконання свого обов'язку в частині здійснення поточного та остаточного розрахунків, будь - яких сповіщень на адресу позивача про зупинення такого обов'язку не надсилав, а тому у строк до 25.10.2018 повинен був сплати 30% від вартості поставленої продукції, що становить 1213488, 00 грн. та до 10.12.2018 сплатити остаточний розрахунок за поставлену продукцію, що становить 808992, 00 грн. Вказав, що орієнтовна вартість продукції і є ціною договору, оскільки вона не змінювалась та була визначена у протоколі розбіжностей, специфікаціях поставки продукції та видаткових накладних, а тому посилання відповідача на те, що останній не знав суму яка підлягає сплаті є необґрунтованими. Крім того, заперечував проти доводів відповідача стосовно того, що без надання рахунку на оплату у останнього немає підстав для проведення розрахунку та наголошував, що за своєю природою рахунок - фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, ненадання такого рахунку не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, тому наявність або відсутність рахунку - фактуру не звільняє відповідача від сплати вартості отриманої продукції. Вказав, що даної позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постановах по справі № 910/9472/17, № 923/712/17, 910/49/17.
Після перерви у судовому засіданні повноважний представник відповідача заперечував проти доводів позивача та зазначив, що п. 4.2 договору встановлено, що оплата за поставлену продукцію здійснюється за договірною ціною продукції, затвердженою покупцем з урахуванням висновку ПЗ № 85. Таким чином, розмір часткового та остаточного розрахунку за поставлену продукцію залежить від договірної вартості поставленої продукції. Однак на момент поставки продукції сторонами було узгоджено лише орієнтовну вартість продукції, яка є базовою для визначення вартості продукції на момент оформлення договору і досягнення в подальшому домовленостей за договірною ціною. З урахуваннями висновку ПЗ № 85 за договірною ціною, ціна одиниці продукції і загальна вартість продукції, що поставляється, переузгоджується сторонами шляхом оформлення протоколу узгодження договірної ціни (п. 4.6 договору). А отже, рахунок - фактури в даному випадку є не лише документом, який містить тільки платіжні реквізити на які потрібно перерахувати кошти, а й документом який містить суму, належну до сплати та погоджену сторонами, що є істотною умовою для розрахунку. Разом з тим, договірна ціна була затверджена лише 15.01.2019, з порушенням позивачем терміну на 66 днів, а отже відповідач не міг здійснити частковий та остаточний розрахунки. Зазначену обставину відповідач вважає відкладальною в розумінні ст. 212 ЦК України та вказує, що в даному випадку є прострочення кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України.
03.07.2019 суд оголосив про закінчення з'ясування обставин справи і перевірки їх доказами та перейшов до судових дебатів.
В судових дебатах повноважний представник позивача позовні вимоги підтримав та просив стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки № 3833-ХКБМ від 22.01.2018 у розмірі 2362450, 25 грн., з яких: 2022480, 00 грн. - борг за поставлену згідно додатку № 1 до договору продукцію; 254533, 26 - пеня; 21211, 11 грн. - 3 % річних; 64225, 88 грн. - інфляційні втрати.
В судових дебатах повноважний представник відповідача проти задоволення позову заперечував та просив відмовити у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
У ч. 1 ст. 174 ГК України закріплено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Згідно із положеннями ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
22.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лозівський ковальсько - механічний завод» та Державним підприємством «Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова» укладено договір поставки № 3833-ХКБМ, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується виготовити, поставити і передати у власність покупця в кількості 6 (шість) комплектів мостів (далі - продукція), за договірними цінами згідно з протоколом узгодження договірної ціни на продукцію, в номенклатурі, кількості і в строки, зазначені в специфікації поставки продукції (додаток № 1), що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти продукцію і здійснити оплату на умовах, визначеним цим договором. (арк. справи 11-19).
У відповідності до п. 12.1. додаткової угоди № 2 до договору від 17.12.2018 цей договір набирає чинності з дати підписання обома сторонами та діє до 31.12.2019.
Відповідно до п. 1.3. договору продукція, що поставляється за цим договором використовується у виробництві продукції оборонного призначення, визначеної відповідно до Закону України «Про державне оборонне замовлення» в інтересах МОУ.
Згідно з п. 2.1. договору якість продукції, що поставляється за цим договором, має відповідати вимогам конструкторської документації на продукцію. Комплектність продукції повинна відповідати: вимогам конструкторської документації покупця.
У відповідності до п. 4.2. договору оплата за поставлену продукцію здійснюється за договірною ціною продукції, затвердженою покупцем з урахуванням висновку ПЗ № 85.
Згідно з п. 4.3.договру постачальник надає покупцю і ПЗ № 85 розрахунково - калькуляційні матеріали (РКМ), сформовані на підставі фактичний витрат у термін не більше 30 календарних днів після поставки продукції відповідно до п. 3.1., крім того, в ці ж терміни постачальник надає покупцю протокол узгодження договірної ціни на продукцію.
Відповідно до п. 4.5. протоколу розбіжностей до договору поставки від 22.01.2018 сторони узгодили, що загальна орієнтовна вартість продукції, що поставляється за цим договором, згідно з протоколом узгодження орієнтовної ціни становить: 4044960, 00 грн., в т.ч. ПДВ 674160, 00 грн.
Згідно з п. 5.1. договору покупець здійснює оплату продукції, що поставляється за цим договором, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника в наступному порядку:
5.1.1. Авансовий платіж в розмірі 50 % від загальної вартості продукції, що поставляється за цим договором, згідно з п. 4.5. проводиться протягом 15 календарних днів з дати укладання цього договору та отримання рахунку від постачальника.
5.1.2. Частковий розрахунок у розмірі 30 % від загальної вартості поставленої продукції, проводиться протягом 15 календарних днів з дати поставки продукції, прийняття її ВТК покупця та отримання рахунку від постачальника.
5.1.3. Остаточний розрахунок проводиться покупцем на підставі отриманого рахунку від постачальника виходячи з суми виплаченого авансу, часткового розрахунку і узгодженої договірної ціни на продукцію, поставлену за договором, не пізніше 60 - ти календарних днів з дати відвантаження продукції (п. 5.1.3. в редакції протоколу розбіжностей до договору поставки від 22.01.2018).
Відповідно до специфікації поставки продукції (в редакції протоколу розбіжностей до договору поставки від 22.01.2018) вартість продукції, що погоджена до поставки становить 4044960, 00 грн.
З виписки по особовому рахунку вбачається, що 23.02.2018 відповідач на виконання п. 5.1.1. договору перерахував на рахунок позивача 2022480, 00 грн., що становить 50 % від загальної вартості продукції (арк. справи 34-35).
Пунктом 3.1. договору (в редакції протоколу розбіжностей до договору поставки від 22.01.2018) сторони погодили, що поставка продукції здійснюється постачальником на умовах DDP згідно Міжнародним правилам тлумачення торгівельних термінів «Інкотермс» (в редакції 2000 року) на склад покупця, що розташований за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 126 в термін до 120 календарних днів після отримання постачальником авансового платежу згідно з п. 5.1.1. та передачі постачальнику облікового комплекту конструкторської документації (КД) або підтвердження придатності раніш переданого згідно з п. 3.5. договору.
На виконання п. 3.1. договору позивач поставив відповідачу виготовлену продукцію на загальну суму 4044960, 00 грн.:
- 15.05.2018 за видатковою накладною № ЗТ-С023, всього на 1529976, 00 грн.;
- 18.05.2018 за видатковою накладною № ЗТ-С030, всього на 1140924, 00 грн.;
- 11.07.2018 за видатковою накладною № ЗТ-С043, всього на 959268, 00 грн.;
- 08.08.2018 за видатковою накладною № ЗТ-С046, всього на 207396, 00 грн.;
- 10.10.2018 за видатковою накладною № ЗТ-С072, всього на 207396, 00 грн. Видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та скріплені печатками останніх (арк. справи 40 - 48).
Водночас, позивач вказує, що відповідачем в порушення п. 5.1.2. та 5.1.3. договору не здійснено частковий розрахунок в розмірі 30 % від вартості поставленої продукції, що становить 1213488, 00 грн. та остаточний розрахунок за поставлену продукцію, що становить 808992, 00 грн.
Відповідач в свою чергу заперечує свій обов'язок зі сплати коштів за отриману продукцію та зазначає, що для проведення часткового розрахунку у розмірі 30% від загальної вартості поставленої продукції потрібен рахунок на оплату, який він від позивача не отримував. Вказує, що остаточний розрахунок проводиться на підставі протоколу узгодження договірної ціни, який в порушення п. 4.3. договору наданий позивачем із запізненням на 66 календарних днів та на підставі рахунку на оплату, який від позивача не надходив.
Вказані обставини і стали підставою звернення позивача до суду з даним позовом.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За своєю правовою природою договір № 3833-ХКБМ від 22.01.2018 є договором поставки, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 712 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 23.02.2018 відповідач на виконання умов договору перерахував на рахунок позивача авансовий платіж у розмірі 2022480, 00 грн., що становить 50 % від загальної вартості продукції (арк. справи 34-35).
Позивач, в свою чергу, на виконання умов договору поставив відповідачу виготовлену продукцію на загальну суму 4044960, 00 грн., що підтверджується: видатковою накладною № ЗТ-С023 від 15.05.2018 на суму 1529976, 00 грн.; видатковою накладною № ЗТ-С030 від 18.05.2018 на суму 1140924, 00 грн.; видатковою накладною № ЗТ-С043 від 11.07.2018 на суму 959268, 00 грн.; видатковою накладною № ЗТ-С046 від 08.08.2018 на суму 207396, 00 грн.; видатковою накладною № ЗТ-С072 від 10.10.2018 на суму 207396, 00 грн. (арк. справи 40 - 48).
Матеріали справи не містять доказів відмови відповідача від прийняття поставленого товару чи повідомлення постачальника про будь-які недоліки чи невідповідності щодо якості чи кількості поставленого товару.
Умовами договору сторони передбачили, що частковий розрахунок у розмірі 30 % від загальної вартості поставленої продукції, проводиться протягом 15 календарних днів з дати поставки продукції, прийняття її ВТК покупця та отримання рахунку від постачальника. Остаточний розрахунок проводиться покупцем на підставі отриманого рахунку від постачальника виходячи з суми виплаченого авансу, часткового розрахунку і узгодженої договірної ціни на продукцію, поставлену за договором, не пізніше 60 - ти календарних днів з дати відвантаження продукції (п. 5.1.2. договору, п. 5.1.3. в редакції протоколу розбіжностей до договору поставки від 22.01.2018).
Таким чином, у відповідача виник обов'язок сплатити позивачеві:
- до 25.10.2018 - 30% від вартості поставленої продукції, що становить 1213488, 00 грн.;
- до 10.12.2018 - остаточний розрахунок за поставлену продукцію, що становить 808992, 00 грн.
Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що для проведення часткового розрахунку у розмірі 30% від загальної вартості поставленої продукції потрібен рахунок на оплату, оскільки підписання покупцем видаткових накладних, які є первинним документам в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фіксують факт здійснення господарських операцій і встановлення договірних відносин, та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Згідно зі ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Видаткові накладні № ЗТ-С023 від 15.05.2018, № ЗТ-С030 від 18.05.2018, № ЗТ-С043 від 11.07.2018, № ЗТ-С046 від 08.08.2018, № ЗТ-С072 від 10.10.2018 відповідають вимогам чинного законодавства, підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень, скріплені печатками останніх та мають необхідні дані для оплати вартості поставленої продукції (арк. справи 40, 42, 44, 46, 48).
За таких обставин, відповідач мав у своєму розпорядженні всі необхідні для здійснення платежу за товар реквізити і відсутність рахунка на оплату не заважала останньому розрахуватись за прийняту продукцію.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі № 910/22257/17 від 18.12.2018.
Крім того, за своєю природою, рахунок - є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти та ненадання рахунку - не є відкладальною умовою, в розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора, в розумінні ст. 613 ЦК України, а отже у відповідача виник обов'язок по оплаті 30 % від загальної вартості поставленої продукції протягом 15 календарних днів з дати поставки, а саме: до 25.10.2018.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду по справі № 910/9472/17 від 23.01.2018, справі № 923/712/17 від 22.05.2018, справі № 910/49/17 від 07.02.2018.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що остаточний розрахунок проводиться тільки на підставі протоколу узгодження договірної ціни, оскільки орієнтовна вартість визначена п. 4.5. договору (в редакції протоколу розбіжностей до договору поставки від 22.01.2018) не змінювалась та становить 4044960, 00 грн. Відповідач був обізнаний про вартість поставленої продукції, що підтверджується специфікацією поставки продукції на загальну суму 4044960, 00 грн. та видатковими накладними № ЗТ-С023 від 15.05.2018, № ЗТ-С030 від 18.05.2018, № ЗТ-С043 від 11.07.2018, № ЗТ-С046 від 08.08.2018, № ЗТ-С072 від 10.10.2018 на загальну суму 4044960, 00 грн.
Крім того, саме за ціною визначеною додатком № 1 до договору (в редакції протоколу розбіжностей від 22.01.2018) відповідач 23.02.2018 здійснив перший платіж (п. 5.1.1. договору), перерахувавши на рахунок позивача 2022480, 00 грн., що становить 50 % від погодженої додатком № 1 до договору вартості продукції. Аналогічне викладення вимог до визначення розміру часткового розрахунку від загальної вартості поставленої продукції (другого платежу) містить і п. 5.1.2. спірного договору, з різницею лише у відсотковому розмірі платежу та у строках його здійснення. Стосовно остаточного розрахунку за поставлену продукцію слід зазначити, що умови п. 5.1.3. договору передбачають залежність розміру остаточного розрахунку (третього платежу) від результатів перевірки (погодження) розрахунко во - калькуляційних матеріалів (обґрунтованість складових вартості продукції) самим відповідачем та 85 військовим представництвом МО України. Обґрунтування відповідачем нездійснення ним платежів, зокрема відсутністю ціни на отриману ним продукцію є безпідставними, оскільки ціна по годжена сторонами додатком № 1 до договору (в редакції протоколу розбіжностей від 22.01.2018), яка співпадає з орієнтовною ціною, узгодженою додатком № 2 до договору (в редакції протоколу розбіжностей від 22.01.2018) та розмір якої підтверджено результатами перевірки розрахунково - калькуляційних матеріалів (обґрунтованість складових вартості продукції) самим відповідачем та 85 військовим представництвом МО України.
Також, п. 5.1.3. договору (в редакції протоколу розбіжностей до договору поставки від 22.01.2018) встановлено обов'язок покупця провести остаточний розрахунок не пізніше 60 - ти календарних днів з дня відвантаження продукції, а у відповідності до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), тобто відповідач повинен був перерахувати на рахунок позивача до 10.12.2018 остаточний розрахунок у розмірі 808992, 00 грн.
Суд звертає увагу на те, що 15.01.2019 між сторонами підписаний протокол узгодження договірної ціни по договору поставки № 3833 ХКБМ від 22.01.2018, однак оплата і після підписання вказаного протоколу відповідачем проведена не була.
Враховуючи те, що поставка товару підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, беручи до уваги, що товар прийнятий відповідачем без будь - яких зауважень, а умовами договору встановлені граничні строки для оплати товару, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки № 3833-ХКБМ від 22.01.2018 у розмірі 2022480, 00 грн. є обґрунтованими, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо стягнення пені за період з 26.10.2018 по 20.03.2019 у розмірі 254533, 26 грн., суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 9.3. договору сторони передбачили, що у разі, якщо покупець прострочить оплату за поставлену продукцію в терміни, зазначені в цьому договорі, покупець, за кожен день прострочення платежу, зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за період з 26.10.2018 по 20.03.2019 у розмірі 254533, 26 грн., на предмет відповідності вимогам чинного законодавства, зокрема, ст. 253-255, 549 ЦК України, ст. 231, 232 ГК України, ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», суд дійшов висновку, що він є обґрунтованими, правомірними та правильно розрахованими, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 254533, 26 грн. підлягають задоволенню.
Щодо стягнення 3 % річних за період з 26.10.2018 по 20.03.2019 у розмірі 21211, 11 грн. та інфляційних втрат у розмірі 64225, 88 грн., суд виходить з наступного.
В ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду доказів, які б спростовували наявності перед позивачем заборгованості, дослідивши поданий позивачем розрахунок 3 % річних за період з 26.10.2018 по 20.03.2019 у розмірі 21211, 11 грн. та інфляційних втрат у розмірі 64225, 88 грн., судом встановлено правомірність та обґрунтованість нарахованих позивачем сум, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Враховуючи наведене, позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, не спростованими відповідачем та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст. 129 ГПК України та витрати по сплаті судового збору у розмірі 35436, 75 грн. покладає на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст. 11, 13, 14, 41-46, 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 241 ГПК України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Державного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова» (61001, м. Харків, вул. Плеханівська, 126, код ЄДРПОУ 14310299) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лозівський ковальсько - механічний завод» (64602, Харківська область, м. Лозова, вул. Свободи, 24, код ЄДРПОУ 32565419) заборгованість за договором поставки № 3833-ХКБМ від 22.01.2018 у розмірі 2362450, 25 грн., з яких: 2022480, 00 грн. - борг за поставлену згідно додатку № 1 до договору продукцію; 254533, 26 - пені; 21211, 11 грн. - 3 % річних; 64225, 88 грн. - інфляційних втрат та витрати зі сплати судового збору у розмірі 35436, 75 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст.ст. 256, 257 ГПК України з врахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 11.07.2019.
Суддя Н.А. Новікова