Номер провадження: 22-ц/813/1317/19
Номер справи місцевого суду: 520/2051/18
Головуючий у першій інстанції Салтан Л.В.
Доповідач Кравець Ю. І.
26.06.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Кравця Ю.І.,
суддів: Журавльова О.Г., Комлевої О.С.,
з участю секретаря судового засідання - Павлючук Ю.В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідач: ПАТ «Дельта Банк»,
третя особа: ПАТ «УкрСиббанк»,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м.Одеса апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 28.11.2018 року, ухваленого суддею Салтан Л.В.,
встановив:
20.02.2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовною заявою до ПАТ «Дельта Банк», в якому просили розірвати кредитний договір № 853-11 ДОУ1Н від 09.10.2006 року, мотивуючи позовні вимоги тим, що відповідно до умов зазначеного кредитного договору, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , останній отримав кредитні кошти у сумі 132,730 швейцарських франків на строк до 09.10.2027 року. 11.10.2006 року згідно заяви про видачу готівки, ОСОБА_2 отримав 516 577,99 грн. для задоволення споживчих потреб, а саме придбання квартири, жодного документу, який би свідчив, що за приходним ордером ОСОБА_2 отримав саме 132,730 швейцарських франків немає. Крім того, заяву №1 від 09.10.2006 року на здійснення потрійної валютної операції позивач не підписував та своєї згоди на це не давав. Цей договір був забезпечений договором поруки з ОСОБА_1 від 09.10.2006 року. 11.10.2006 року було укладено договір іпотеки між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк». Позивачі належним чином виконували свої зобов'язання щодо сплати кредиту. Крім того, позивачі зазначали, що банк порушив умови кредитного споживчого договору та в односторонньому порядку збільшив відсоткову ставку за користування кредитними коштами, про що позивачі належним чином банком сповіщені не були, що є порушенням умов договору та Закону України «Про захист прав споживачів». Також позивачі зазначали, що станом 11.06.2011 року ними було погашено 35023,65 швейцарських франків. Платежі були припиненні у звязку з форс-мажорними обставинами, які значно вплинули на підприємницьку діяльність позивачів, їх фінансовий та соціальний стан, а саме світова фінансова криза, яка з червня 2007 року діяла на Україні. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24.06.2011 року з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» стягнуто борг у сумі 1184023,19 грн. Зазначене рішення примусово не виконано у зв'язку з укладанням 08.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» угоди про відступлення прав вимоги за кредитом, яку позивачі вважають такою, що суперечить діючому законодавству. Крім того, новий кредитор - ПАТ «Дельта Банк» у травні 2014 року звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, у задоволені якого було відмовлено. Позивачі вважали, що кредитний договір від 09.10.2006 року укладено з порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів», а тому підлягає розірванню.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28.11.2018 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій з посиланням на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в повному обсязі.
Апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 обґрунтовує тим, що апелянти виконували належним чином свої зобов'язання за кредитним договором, та станом на 20011 рік ними погашено 35023,65 швейцарських франків, тобто позивачами сплачено понад 27% від вказаної у кредитному споживчому договорі ціни, що в національній валюті України складало 262377,65 грн. або понад 50% від отриманої ними суму кредиту. Таким чином ОСОБА_2 отримав від банку у відповідності до заяви на отримання готівки від 11.10.2006 року 516577,99 грн. та саме на даний обсяг умов Договору поручався поручитель ОСОБА_1 . Також судом першої інстанції не було враховано що банком в односторонньому порядку було порушено умови договору, а саме змінено відсоткову ставку за користування кредитними коштами, про що апелянтів не було сповіщено належним чином. Також представник апелянта зазначає, що відповідно до судового рішення від 10.05.2017 року, банк визначив позивачам суми боргу у розмірі 2 414600,99 грн., або 194 165,75 швейцарських франків, однак про те, що за апелянтами є боргові зобов'язання, їм повідомлено не було. Позивачі вважають сума боргу у розмірі 2 414600,99 грн. є незаконною та такою, що визначена з порушенням діючого законодавства. ОСОБА_3 звертає увагу на те, що суд першої інстанції не врахував правову позицію позивачів про те, що договір відступлення прав вимоги від 08.12.2011 року, який був укладений між ПАТ «УкрСибБанком» та ПАТ «ДельтаБанком», суперечить діючому законодавству. Також представник ОСОБА_1 зазначає, що при укладанні договору від 09.10.2006 року обидві сторони не були обізнані про те, що настане істотна зміна - світова фінансова криза, яка суттєво вплине на всі умови соціального життя та підприємницької діяльності позивача. Крім того із суті договору не випливає, що апелянти несуть відповідальність за ризик зміни обставин. у тому числі за коливання курсу валют та знецінення національної валюти України. Також представник апелянтів зазначає, що судом першої інстанції були порушені процесуальні права, а саме не проведена судово - економічна експертиза, безпідставно було відмовлено у допиті експерта, висновок якого наданий до матеріалів справи у якості достатнього та достовірного доказу, для з'ясування обставин щодо наявності боргових зобов'язань сторін договору, балансу їх взаємовідносин, фінансового рівня.
Позивачі, представники відповідача та апелянта у судове засідання не з'явились, про день та час розгляду справи були повідомлені належним чином.
Відповідно ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення виходячи з наступного.
Відповідно до ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відмовляючи у задоволені позову, суд встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що 09.10.2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 853-11ДОУ1Н, за умовами якого банк надав відповідачу кредитні кошти в сумі 132730 швейцарських франків з розрахунку 7,99 відсотків річних на строк до 09.10.2027 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір поруки №853-11 від 09.10.2006 року, за яким ОСОБА_1 зобов'язалась відповідати за виконання зобов'язань з цим кредитним договором.
Також, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки від 11.10.2006 року, відповідно до умов якого відповідач передав кредитору в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та є власністю іпотекодавця.
08.12.2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за умовами якого до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги, що виникло з вказаного кредитного договору та договору іпотеки у обсязі та на умовах, що існували у первісного кредитора .
Відповідно до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно з ч.2 ст.652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України за № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів щодо розірвання кредитного договору з посиланням, зокрема, на світову фінансову кризу чи інші суттєві обставини суд має враховувати положення частини другої статті 652 ЦК і виходити з того, що закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених частиною другою цієї статті, при істотній зміні обставин.
Відповідно до Указу Президента України від 25.08.1996 року за №762/96 «Про грошову реформу в Україні», національною валютою України є гривня.
При укладанні кредитного договору в іноземній валюті, обидві сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу тощо.
Також, відповідно до п. 9.2. кредитного договору, сторони погодили, що у певних випадках банк може змінити розмір процентної ставки в сторону збільшення у разі настання певних обставин, зокрема, девальвації гривні до долара США більше ніж на 5 % (підпункт «в» п. 9.2. кредитного договору). За таких умов (підписавши договір) позивач не може стверджувати, що він не прийняв на себе ризик зміни обставин у контексті валютних змін.
Відповідно до п. 1.1 кредитного договору, банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти у розмірі 132730,00 швейцарських франків, що станом на день отримання готівкою в еквіваленті в національній валюті складало 516577,99 грн., які 09.10.2006 року були перераховані ОСОБА_2 на його поточний рахунок.
При цьому, відповідно до п.1.5 кредитного договору кредитні кошти були перераховані банком у сумі 132 730,00 швейцарських франків на поточний рахунок позичальника. В подальшому, кошти видавалися позичальнику у гривні на підставі його заяви на видачу готівки, яку він подав до банку, тобто, банк виконав розпорядження позичальника його коштами.
Пунктом 1.4 кредитного договору встановлено, що цільове призначення кредиту: придбання нерухомості, зазначеної у п. 2.1 договору (п. 2.1 договору - квартира АДРЕСА_2 ), яка були придбана позичальником та передана в іпотеку.
Тобто, мета отримання грошових коштів була досягнута та позивачем придбано квартиру.
Також, не знайшли свого підтвердження посилання позивачів щодо того, що банком порушено вимоги Постанови НБУ за № 168 від 10.05.2007 року «Про затвердження правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», оскільки на момент укладення кредитного договору (09.10.2006 року) таких вимог не існувало.
Відповідно до ч.1 ст.627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Також, позивачі зазначають підставу для розірвання кредитного договору укладення між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «УкрСиббанк» договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011 року, проте у своїй позовній заяві позивачі не просять визнати такий договір недійсним чи нікчемним.
Отже, відповідно до ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст.516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Колегія суду погоджується з такими висновками районного суду. Оскільки, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа правовідносин що виникли і закон, який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги, що апелянти виконували належним чином свої зобов'язання за кредитним договором, та те що ОСОБА_2 отримав від банку у відповідності до заяви на отримання готівки від 11.10.2006 року 516577,99 грн. та саме на даний обсяг умов Договору поручався поручитель ОСОБА_1 , те що банком в односторонньому порядку було порушено умови договору, а саме змінено відсоткову ставку за користування кредитними коштами, про що апелянтів не було сповіщено належним чином, не мають правового значення для вирішення даної справи, оскільки вони не можуть бути підставами для розірвання договорів.
Крім того не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що відповідно до судового рішення від 10.05.2017 року банк визначив позивачам суми боргу у розмірі 2 414600,99 грн., або 194 165,75 швейцарських франків, однак про те, що за апелянтами є боргові зобов'язання, їм повідомлено не було, те що позивачі вважають сума боргу у розмірі 2 414600,99 грн. є незаконною та такою, що визначена з порушенням діючого законодавства, оскільки в даній справі не вирішується питання про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Помилковими є й твердження апелянта, що суд першої інстанції не врахував правову позицію позивачів про те, що договір відступлення прав вимоги від 08.12.2011 року, який був укладений між ПАТ «УкрСиббанком» та ПАТ «Дельта Банком», суперечить діючому законодавству, оскільки районний суд в своєму рішенні надав цим доводам належну правову оцінку. Так районний суд вказав, що оскільки договір відступлення прав вимоги від 08.12.2011 року не оспорений та є чинним, доводи є необґрунтованими.
Крім того апеляційний суд відхиляє доводи апелянта, що при укладанні договору від 09.10.2006 року обидві сторони не були обізнані про те, що настане істотна зміна - світова фінансова криза, яка суттєво вплине на всі умови соціального життя та підприємницької діяльності позивача, оскільки вказані обставини також не є підставами для розірвання кредитного договору.
Безпідставним є твердження апелянта, що судом першої інстанції були порушені процесуальні права, а саме не проведена судово - економічна експертиза, безпідставно було відмовлено у допиті експерта для з'ясування обставин щодо наявності боргових зобов'язань сторін договору, балансу їх взаємовідносин, фінансового рівня, оскільки ці обставини не входять до предмету доказування по даній справі.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення.
Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 13 ЦПК України: за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то відсутні підстави для перерозподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 28.11.2018 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 10.07.2019 року.
Головуючий Ю.І.Кравець
Судді: О.Г.Журавльов
О.С.Комлева