Номер провадження: 22-ц/813/871/19
Номер справи місцевого суду: 522/4630/17
Головуючий у першій інстанції Кравчук Т.С.
Доповідач Дрішлюк А. І.
Категорія: 30
19 червня 2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Черевка П.М., Драгомерецького М.М.,
при секретарі судового засідання Півнєві Д.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної казначейської служби України, ОСОБА_1 , Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС в Одеській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органів досудового слідства, -
10 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС в Одеській області, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди завданої незаконними діями органів досудового слідства та просив суд стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 500 000,00 грн., заподіяну йому органом досудового слідства СУ ФР ГУ ДФС в Одеській області та витребувати з СУ ФР ГУ ДФС в Одеській області матеріали кримінальної справи № 201201000023, а після її направлення на додаткове розслідування - кримінального провадження № 32013170000000431 від 26.11.2013 року. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що йому була заподіяна моральна шкода, яка виражена в тому, що протягом 5 років позивач був незаконно звинувачений у скоєнні особливо тяжкого злочину, його пересування було обмежено запобіжним заходом у вигляді підписки про невиїзд, все майно позивача було заарештовано, в результаті чого позивачем було втрачено свій бізнес, погіршилися стосунки з сім'єю, родичами, колегами по роботі та іншими людьми, котрі його оточують (а.с. 1-3).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2017 року було вирішено позов ОСОБА_1 задовольнити частково та стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, через Державну казначейську службу України, моральну шкоду на користь ОСОБА_1 у розмірі 194 880,09 гривень (а.с.74-80).
Не погоджуючись з вказаним рішенням 14 грудня 2017 року Державна казначейська служба України засобами поштового зв'язку направили до суду апеляційну скаргу. Апелянт вказує на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що стягнення з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України моральної шкоди в розмірі 194 880.90 грн призведе до нецільового використання бюджетних коштів саме Державної казначейської служби України, оскільки кошти, які виділяються на утримання органів казначейської служби, як окремих юридичних осіб та суб'єктів господарювання на цілі, визначені чинним законодавством України не можуть бути стягнуті на користь інших осіб. Також, як зазначає апелянт, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Апелянт вважає, що судом першої інстанції не були враховані норми діючого законодавства та розмір морального відшкодування необґрунтовано завищено. Крім того апелянт зазначив, що оскільки дії органів досудового слідства, дізнання, прокуратури та суду не визнанні незаконними та/або не є доведеними, що вони були незаконними, то і шкода не підлягає відшкодуванню. А також зауважив, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідних органів та тяжкими фізичними та моральними стражданнями. Тому апелянт просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с. 83-90).
Ухвалою судді Апеляційного суду Одеської області Громіка Р.Д. від 02 січня 2018 року апеляційну скаргу Державна казначейська служба України було залишено без руху та надано апелянту строк на усунення недоліків, а саме сплати судового збору та надання до суду оригіналу квитанції (а.с.95-96).
05 січня 2018 року не погоджуючись з рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2017 року скарга представник Головного управління ДФС в Одеській області - Бутрик А.О. засобами кур'єрського зв'язку направив до суду апеляційну скаргу. В своїй скарзі апелянт зазначив, що позивач не надав доказів, підтверджуючих факт наявності моральної шкоди: моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні. Апелянт вказав на те, що слідче управління фінансових розслідувань ГУ ДФС в Одеській області діяло відповідно до чинного законодавства України, виконуючи свої функціональні обов'язки, тобто відповідні дії були законними. Тому апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі (а.с. 99-102).
12.01.2018 року до суду першої інстанції надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2017 року. Апелянт, не погоджуючись з вказаним рішенням, вказав на те, що рішення є необґрунтованим, оскільки судом не зазначено мотивів, з яких виходив суд задовольняючи позовні вимоги частково. Апелянт зазначив, що позивач неодноразово був притягнутий у якості підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Обвинувачення позивачу пред'являлось неодноразово. Протягом 5 років до позивача був застосований запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. На все рухоме та нерухоме майно позивача був накладений арешт, неодноразово проводилась виїмка документів і обшук, вилучалось майно. Окрім того, апелянт вказує на те, що суд першої інстанції жодним чином не обґрунтував стягнення на користь позивача саме мінімального відшкодування моральної шкоди у відповідному розмірі, та одночасно звертає увагу на те, що розмір заявленої до стягнення моральної шкоди позивачем був визначений за загальною відомою методикою проф. Ерделевського О.М., яка рішення про державну реєстрацію від 03.03.2010 року включена до Реєстру за реєстраційним кодом 14.1.04 та є базовою і єдиною офіційною методикою в Україні для розрахунку моральної шкоди. Так апелянт просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (а.с. 106-108).
Ухвалою судді Апеляційного суду Одеської області Громіка Р.Д. від 29.01.2018 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2017 року (а.с. 113-114).
Ухвалою судді Апеляційного суду Одеської області Громіка Р.Д. від 31.01.2018 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області було залишено без руху (а.с. 116-117).
В зв'язку з усуненням недоліків апеляційної скарги ухвалою судді Апеляційного суду Одеської області Громіка Р.Д. від 06.02.2018 року було відкрито апеляційне провадженні за скаргою Державною казначейською службою України (а.с. 123).
Ухвалою від 26.03.2018 року в зв'язку з усуненням недоліків апеляційної скарги було відкрито апеляційне провадження за скаргою Головного управління ДФС в Одеській області (а.с. 135).
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 26.03.2018 року справу за апеляційними скаргами Державної казначейської служби України, ОСОБА_1 , Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2017 року було призначено до розгляду (а.с. 136).
В зв'язку з ліквідацією Апеляційного суду Одеської області протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа була розподілена колегії суддів Одеського апеляційного суду в складі головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Черевка П.М., Драгомерецького М.М. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18.01.2019 року справа була прийнята до провадження та призначена до розгляду (а.с. 160).
В судовому засіданні 19.06.2019 року представник позивача - ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_1 , проти задоволення інших апеляційних скарг заперечував.
Представник Державної казначейської служби України Олійник А.М. підтримала апеляційні скарги відповідачів, проти задоволення позовних вимог заперечувала.
Представник Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області Хвостікова О.В. підтримала апеляційні скарги відповідачів, проти задоволення позовних вимог заперечувала.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок незаконного пред'явлення обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади), позивачу було завдано моральні страждання саме у зв'язку з постійними хвилюваннями та тривогами (стресами), з огляду на що суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та, з врахуванням засад розумності, виваженості і справедливості, надавши оцінку зібраним доказам про характер, обсяг та тривалість страждань позивачу у зв'язку із притягненням до кримінальної відповідальності, обвинуваченням у скоєнні злочину, перебування під слідством, порушення його життєвих планів та перспектив, стану здоров'я й інші негативні впливи внаслідок притягнення позивача до кримінальної відповідальності, неможливості відновлення його немайнових втрат, суд прийшов до висновку про відшкодування ОСОБА_1 моральної (немайнової) шкоди в розмірі однієї мінімальної розмірів заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом у загальній сумі 194 880,09 грн.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, та залишаючи без задоволення апеляційні скарги вважає за необхідне зазначити таке.
Як правильно було встановлено судом першої інстанції та не оспорювалось сторонами в справі постановою слідчого СВ ПМ ДПА в Одеській області від 27.04.2010 року була порушена кримінальна справа №1201201000023 відносно директора ПП «Ексімтранссервіс-Південь» ОСОБА_1 за фактом замаху на заволодіння чужим майном шляхом зловживання посадовою особою своїми службовими обов'язками, скоєне в особливо великих розмірах, за ознаками злочину передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Постановою слідчого СВ ПМ ДПА в Одеській області від 20.07.2010 року було порушено ще дві кримінальні справи, які були об'єднані з попередньою також відносно директора ПП «Ексімтранссервіс-Південь» ОСОБА_1 за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366 КК України.
20.07.2010 року ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366 КК України.
До позивача ОСОБА_1 протягом 5 років, починаючи з 23.07.2010 року, був застосований запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.
Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 12.06.2013 року кримінальну справу за звинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 212, ч. 3 ст. 366, ч. 2 ст. 15 ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України направлено прокурору Одеської області для проведення додаткового розслідування. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 20.08.2013 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 12.06.2013 року про направлення кримінальної справи відносно ОСОБА_1 на додаткове розслідування - без змін.
Після направлення кримінальної справи № 201201000023, порушеної відносно ОСОБА_1 на додаткове розслідування, слідчим СВ ПМ ДПА в Одеській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26.11.2013 року внесені відомості про чотири кримінальні провадження № 32013170000000431, № 32013170000000432, № 32013170000000433, № 32013170000000434 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212 КК України, ч. 1 ст. 366 КК України, ч. 2 ст. 1 ч. 5 ст. 191 КК України та ч. 2 ст. 366 КК України відповідно, які постановою слідчого від 27.11.2013 року об'єднані в одне провадження за № 32013170000000431.
27.07.2015 року кримінальне провадження № 32013170000000431 від 26.11.2013 року закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінальних правопорушень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження: за відсутністю події кримінального правопорушення, за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або за невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
За п. 5 ст. 3 вказаного закону в наведених в Законі випадках громадянинові відшкодовується (повертається) моральна шкода. Відповідно до ст. 4 відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Як було вище зазначено кримінальне провадження відносно позивача було закрито за реабілітуючою обставиною в зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень. Отже, обставини в сукупності підтверджують право ОСОБА_1 на звернення до суду за захистом своїх прав в з відповідним позовом та стягнення відшкодування за завдану моральну шкоду.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За положеннями ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. За ч. 7 вказаної статті порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Пленум Верховного суду України в своїй постанові № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», а саме в п. 3 роз'яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до пункту 5 вказаної постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Апеляційний суд звертає увагу на те, що ч. 1 ст. 1176 ЦК України визначений усічений склад підстав для притягнення до цивільно-правової відповідальності, зокрема наявність вини суб'єкта, який притягається до відповідальності, не є обов'язковою.
Отже, враховуючи встановлені обставини справи, оскільки позивач впродовж п'яти років знаходився під слідством, в процесі чого органом досудового розслідування вчинялися відповідні процесуальні дії, передбачені кримінальним процесуальним законодавством, в тому числі накладення арешту на майно позивача, обмеження його у праві виїзду тощо (а.с. 184-195), в зв'язку з чим позивачу було завдано моральні страждання, саме у зв'язку з постійними хвилюваннями та тривогами (стресами), були порушені його життєві плани та перспективи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків та вирішив стягнути на користь позивача відшкодування за завдану моральну шкоду.
При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що відшкодування громадянинові моральної шкоди у випадку, зокрема, незаконного перебування під слідством чи судом та інших процесуальних дій, що обмежують права громадянина здійснюється в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (вказана позиція висловлена Верховним Судом в справі № 296/3038/17-ц, постанова від 24.04.2019 року). Відтак, доводи апеляційних скарг Державної казначейської служби України та Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області у відповідній частині апеляційним судом відхиляються.
Одночасно апеляційний суд вважає за необхідне зауважити, що специфіка процедури притягнення особи до кримінальної відповідальності, що включає вчинення відповідних кримінальних процесуальних дій, сама по собі свідчить про введення державною в особі правоохоронних органів обмежень відносно особи. Наприклад, накладення арешту на майно особи обмежує її в праві вільно розпоряджатися своїм майном, обмеження в праві виїзду особи за межі визначеної території само по собі безумовно обмежує право особи на вільне пересування та свободу вибору місця перебування тощо. Загалом будь-яке таке обмеження фактично позбавляє особу вільно здійснювати свої права, що як результат впливає на її психо-емоційний стан та, відповідно, тягне за собою наслідки різного характеру. У разі якщо такі обмеження вводились (за остаточним результатом розгляду кримінальної справи) безпідставно, сторона має право на сатисфакцію.
Щодо інших доводів апеляційної скарги Державної казначейської служби України. Здійснюючи в межах своїх повноважень контроль за дотриманням бюджетного законодавства учасниками бюджетного процесу, Казначейство України, відповідно до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, забезпечує казначейське обслуговування державного та місцевих бюджетів Функціями Казначейства, водночас, є забезпечення казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснення Казначейством безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (Положення, затверджене КМ України від 15 квітня 2015 року № 215; статей 25, 43 Бюджетного кодексу України). Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду Отже, суд першої інстанції вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди правильно стягнув кошти за рахунок держави, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України. Відтак відповідні доводи апелянта відхиляються.
Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 . Відповідно до частин другої, третьої статті 13 цього Закону розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Відповідно до позиції Верховного Суду в постанові від 20.09.2018 року в справі № 686/23731/15-ц, законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Апеляційний суд зауважує, що при визначені розміру шкоди, яка підлягає стягненню суд, перш за все, керується положеннями діючого законодавства, якими безпосередньо регулюються спірні правовідносини. В даному випадку такими положеннями передбачена мінімальна сума відшкодування. Окрім того, в кожному конкретному випадку зважаючи на ступінь завданих моральних страждань, доведеність цього ступеню позивачем суд, з врахуванням оцінки доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, визначає розмір відшкодування яке підлягає стягненню. Відтак, враховуючи встановлені обставини справи, час, впродовж якого позивач перебував під слідством (27.04.2010 по 24.07.2015), доводи позивача, пояснення сторін в справі, апеляційний суд погоджується з розрахунком суду першої інстанції та розміром відшкодування в 194880,09 грн, який був стягнений на користь позивача та відхиляє доводи апелянта.
Таким чином, враховуючи вище наведене, оскільки доводи апеляційних скарг не спростували правильних по суті висновків суду першої інстанції апеляційний суд залишає без задоволення апеляційні скарги, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін на підставі ст. 375 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційні скарги Державної казначейської служби України, Головного управління Державної фіскальної служби України в Одеській області, ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2017 року - залишити без змін.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційного скарги до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк
М.М. Драгомерецький
П.М. Черевко
Повний текст постанови виготовлено 08 липня 2019 року.
Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк
19.06.2019 року м. Одеса