11.07.19
22-ц/812/1106/19
Справа № 484/1587/19 Суддя першої інстанції Максютенко О.А.
Провадження № 22-ц/812/1106/19 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.
Іменем України
11 липня 2019 року м. Миколаїв
Миколаївській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого Царюк Л.М.,
суддів: Прокопчук Л.М., Самчишиної Н.В.,
із секретарем судового засідання - Лептугою С.С.,
без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Первомайського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області на ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 травня 2019 року, постановлену під головуванням судді Максютенко О.А. в залі судового засідання в м. Первомайськ о 10 год. 07 хв., за скаргою ОСОБА_1 на постанову старшого державного виконавця Первомайського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області області Жерносек Віти Миколаївни від 13 лютого 2019 року про накладення штрафу, -
05 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, яку в подальшому уточнив, на постанову старшого державного виконавця Первомайського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Відділ ДВС) Жерносек В.М. про накладення штрафу.
Заявник скаргу мотивував тим, що 13 лютого 2019 року старшим державним виконавцем при здійсненні виконавчого провадження № 7775199, відкритого на підставі виконавчого листа № 2-1655 про стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 на малолітню доньку, державний виконавець винесла постанову про стягнення з нього штрафу у розмірі 5 319,6 грн. у зв'язку з тим, що у нього виникла заборгованість по аліментах.
В подальшому державний виконавець виправила помилку в цій постанові в частині розмірі штрафу, зазначивши його у розмірі 3851.85 грн.
Дії державного виконавця щодо накладення на нього штрафу він вважає протиправними, оскільки зазначені у ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» штрафи можуть застосовуватися до платників аліментів (за наявності відповідних підстав) починаючи з 28 серпня 2018 року. Указані положення щодо розміру штрафів внесено до Закону України «Про виконавче провадження» іншим Законом № 2475-VIII від 03 липня 2018 року, який набув чинності з 28 серпня 2018 року.
Заявник, посилаючись на ці обставини, просив визнати неправомірним на скасувати накладення штрафу постановою від 13 лютого 2019 року у виконавчому провадженні № 7775199.
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 травня 2019 року скаргу задоволено частково. Визнано неправомірною постанову про накладення на боржника штрафу від 13 лютого 2019 року, винесену старшим державним виконавцем Первомайського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Жерносек Вітою Миколаївною у виконавчому провадження № 7775199 за виконавчим листом № 2-1655/08, виданим Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області. Зобов'язано начальника Первомайського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області скасувати цю постанову. Також розподіллено судові витрати. В іншій частині в задоволенні скарги відмовлено.
Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції зазначав, що оскаржувана постанова є неправомірною, оскільки сума заборгованості по аліментах виникла за період, який передував набранню законної сили відповідною нормою матеріального права.
В апеляційній скарзі Відділ ДВС, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для повторного розгляду до суду першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що при вирішенні скарги районним судом не враховано, що прийняття відповідних змін до ст. 74 Закону, ст. 196 Сімейного Кодексу України було передбачено санкції за несплату аліментів у вигляді пені. І до і після запровадження законодавчих змін мова йшла про цивільно-правову відповідальність за невиплату (несвоєчасну виплату) аліментів.
Крім того, судом в процесу розгляду справи не було залучено стягувача, прав та інтересів якої стосується ухвалене судове рішення.
ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу доводи апеляційної скарги не визнав, погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального права.
Щодо участі стягувача при розгляді справи зазначав, що стягувач приймала участь у судових засіданнях, а тому жодних порушень її прав не відбулося.
Правом надати відзив на апеляційну скаргу стягувач не скористалася.
Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом на примусову виконанні у Відділу ДВС перебуває виконавчий лист № 2-1655, виданий 02 червня 2008 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області на виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно у розмірі ј частки всіх видів доходу, починаючи з 05 травня 2008 року та до її повноліття, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
На підставі цього виконавчого документа було відкрито виконавче провадження № 7775199.
Станом на 01 вересня 2018 року боржник ОСОБА_1 мав заборгованість по аліментах у розмірі 19 207,15 грн.
13 лютого 2019 року старшим державним виконавцем Відділу ДВС винесену постанову про накладення штрафу на боржника у розмірі 5 319,60 грн., де зазначено, що у боржника наявна заборгованість зі сплати аліментів сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, а відтак сума штрафу складає 20% від суми заборгованості.
16 квітня 2019 року тим же державним виконавцем винесено постанову про виправлення описки у зазначеній постанові в частині розміру штрафу, а саме зазначено замість суми штрафу «5 316,60 грн.» вважати суму штрафу «3 851,85 грн.».
Частково задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що державним виконавцем безпідставно накладено штраф на боржника згідно новій редакції ч. 14 ст.71 Закону України "Про виконавче провадження", що набрала чинності 28 серпня 2018 року, оскільки раніше вже існуюча заборгованість не може впливати і враховуватись при визначенні штрафних санкцій у майбутньому на заборгованість, яка виникне після 28 серпня 2018 року.
Однак таке судове рішення було прийнято із порушенням правил юрисдикції загальних судів, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (далі - Конвенція).
Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VІІІ (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно зі ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Дійсно, ефективне і своєчасне виконання судових рішень неможливе без надання виконавцеві повноважень щодо застосування санкцій до боржників, які умисно не виконують судові рішення й законні вимоги виконавця.
Одним із видів майнових санкцій, які має право застосувати виконавець, є накладення штрафу. За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу в розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів. Заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, передбачає накладення штрафу в розмірі 30 відсотків від суми заборгованості, заборгованість за три роки - тягне накладення штрафу в розмірі 50 відсотків від суми заборгованості. У подальшому постанову про накладення штрафу у визначеному законом розмірі виносить виконавець у разі збільшення розміру заборгованості на суму, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за один рік. Суми стягнутих штрафів мають перераховуватися стягувачу ( ч. 14 ст. 74 Закону).
Кожне виконавче провадження має здійснюватися з дотриманням засад щодо співмірності заходів примусового виконання рішень і розміру вимог за ними. При цьому кожному боржнику має забезпечуватись право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавців. Право як боржника, так і стягувача на оскарження дій виконавця гарантовано законом.
Способи оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця визначені Розділом сьомим ЦПК України та Розділом десятим Закону України «Про виконавче провадження».
Статтею 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. (ч. 1 ст. 448 ЦПК України).
Аналогічну норму містить ч. 1 ст. 74 Закону «Про виконавче провадження».
Між тим, за змістом п. 7 ч. 2 ст. 17 Закону № 1404-VІІІ, постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.
Частиною 2 ст. 74 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
З урахуванням вищенаведеного можна зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 06 червня 2018 року у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18).
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
За таких обставин, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі, оскільки скарга не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Керуючись ст.ст. 255, 367, 374, 377, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Первомайського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївської області задовольнити частково.
Ухвалу Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 травня 2019 року скасувати.
Провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на постанову старшого державного виконавця Первомайського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області області Жерносек Віти Миколаївни від 13 лютого 2019 року про накладення штрафу закрити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Головуючий Л.М. Царюк
Судді Л.М. Прокопчук
Н.В. Самчишина
Повний текст постанови складено 11 липня 2019 року.