Справа № 447/2322/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Карбовнік І.М.
Провадження № 22-ц/811/803/19 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
Категорія:27
25 червня 2019 року Львівський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Мікуш Ю.Р.
суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В.
секретар: Фейір К.О.
З участю: позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Гнатишака О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 11 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Приватбанк» про визнання недійсним кредитно-заставного договору, -
14.11.2016 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про захист прав споживача та визнання кредитно - заставного договору недійсним.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 25.02.2008 року між Приватбанком та ним було укладено кредитно - заставний договір № LVH9AE00000295, відповідно до якого банк зобов"язується надати позичальнику кредит у розмірі 18376,01 доларів США. Частина кредиту у розмірі 16164,02 доларів США надається з метою придбання позичальником автомобіля, а інша частина кредиту, яка становить в сумі 2211,99 доларів США передбачалася на: частина кредиту в розмірі 1881.95 дол. США надається з метою оплати перших страхових платежів за Договором Страхування на перший рік дії кредиту; частина кредиту в розмірі 6,76 дол. США надається з метою оплати коштів за реєстрацію предмета застави в Державному реєстрі; частина кредиту в розмірі 323,28 дол. США надається з метою оплати винагороди за надання фінансового інструменту та сплачується в момент видачі Кредиту. Дата погашення - не пізніше 22.03.2013 року. Процентна ставка - 10,56 % річних. Предметом застави за цим Договором є автомобіль, ВМW730. Рік випуску 1999 № НОМЕР_1 власником (або співвласником) якого є позичальник, що підтверджується свідоцтвом реєстрації транспортного засобу № ВСС НОМЕР_2 від 23.02.2008 року. На дату підписання договору вартість предмету застави становить 116150,00 грн. (23000 дол. США). Жодного посилання у договорі щодо укладення такого між громадянином ОСОБА_1 саме з юридичною особою немає, оскільки вказано лише слово Приватбанк без зазначення організаційно-правової форми, але знову ж таки в преамбулі вказано чітко посилання на п.17.17 вищевказаного договору, де стороною по договору є Західне ГРУ ЛМВ «Гуцульське». Крім цього, зазначає, що викликає сумнів і легітимність підпису в даному Кредитно-заставному договорі уповноваженої особи, оскільки немає зазначення даних нотаріуса чи організації, який видав та посвідчив довіреність, а також без зазначення реєстрового номеру. Також не було дотримано норм укладення Договору застави так як Банком було об'єднано два договори в один, чим навмисно заплутали його як споживача послуг , договір застави не був належним чином нотаріально засвідчений. На момент укладення кредитного договору 25.02.2008 року офіційний курс НБУ становив 5,05 грн. за 1 долар США. Станом на день звернення до суду відбулося подорожчання долара до гривні у п"ять разів. Це є суттєвим фактором для виконання зобов'язань по валютних кредитних договорах, так як при таких значних коливаннях курсу валют всі фінансові ризики лягли лише на Позичальника, що і змушує останнього переглядати умови Кредитного договору, а істотні умови кредитного визнавати несправедливими. На сьогоднішній день по даному кредиту Позивачем сплачено значні кошти, що перевищують суму отриманого кредиту. Крім цього, автомобіль, який був зазначений як предмет застави додатково на вимогу банку до сплаченої вже суми також повернутий банку для забезпечення вимог-вартість якого оцінена сторонами в 116150грн. (23000дол. США), яка також: перевищує на 1/3 суми отриманого кредиту. Автомобіль реалізувався банком без належного повідомпення про результат продажу (ЗВІТУ) та позивач сприйняв дії банку, що відбулося припинення зобов'язання достроковим-цілковитим виконаням станом на 13.10.2010р. Як виявилося , відповідач з самого початку та в процесі виконання кредитного договору, продовжував зневажати права споживача (клієнта) викривленими (неналежними) банківськими послугами, порушуючи положення ст.ст. 10, 11, 15, 18, 21, 22 Закону України «Про захист прав споживача». По-перше, пунктом 3.1 Кредитного договору визначене право банку в односторонньому порядку відмовитись від видачі кредиту і розірвати договір в односторонньому порядку. Таке право Відповідач визначив виключно для своєї сторони та воно жодним чином не відповідає принципам справедливості та добросовісності. По-друге, пунктами 16.9, 16.10, 17.1.7 Кредитного договору передбачена численна сплата необгрунтованих винагород Відповідачу, зокрема:
- у п. 16.9 Кредитного договору передбачена сплата винагороди за, нібито, додатковий моніторинг Відповідачем погашення кредиту по транзитному рахунку. Позивач має сплатити винагороду, що дорівнює залишку коштів між сплаченими Позивачем на день проведення моніторингу коштами і нарахованими Відповідачем на останній день сплати;
-у п. 16.10 Кредитного договору передбачена сплата винагороди за передачу Відповідачем Позивачу предмета застави. Позивач сплачує Відповідачу винагороду, яка розраховується: 36,00 грн. X кількість днів знаходження предмету застави у володінні відповідача. Така сплата винагород є необгрунтованою та такою, що додатково унеможливлює позивача виконати свій кредитний обов'язок перед відповідачем, тобто вказані умови Кредитного договору не відповідають положенням ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції станом на момент надання банківської послуги). Отже, пункти 3.1, пункт 6.3.1, підпункти б., в., г. пункту 17.1.3, підпункти а., в., г. пункту 17.1.8. Кредитно- заставного договору зумовлюють їхню недійсність. Також діючим українським законодавством не передбачена оплата процентів по кредиту в валюті без наявності індивідуальної ліцензії (видачі кредиту) банк не був уповноваженим на здійснення валютних операцій та представив суду (спр.№447/2517/15) неналежний доказ- банківську ліцензію №22 від 05.10.11р. без зазначеного дозволу на валютні операції. Отже, оспорюваний кредитний договір відповідно до ст. ст. 203, 215, 227 ЦК Україні є недійсним. Зважаючи на те, що кредитний договір був укладений із порушеннями та не відповідає положенням Закону України «Про захист прав споживачів», Цивільного кодексу України, «Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», а відтак згідно ч. 1 ст. 203,215.227 ЦК України, є всі підстави визнати судом укладений кредитний договір від 25.02.2008 р. недійсним та застосувати наслідки недійсного правочину .
Оскаржуваним рішенням суду в позові відмовлено.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з рішенням, вважає його таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права та без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи. Стверджує, що умови кредитного договору не відповідають вимогам ст.ст.11,18 Закону України «Про захист прав споживача», а також принципам добросовісності та справедливості. Зазначає, що при видачі кредиту, його як споживача банківських послуг було введено в оману. Судом не взято до уваги, що відповідач не перерахував всю суму коштів, яка була зазначена в договорі , що підтверджується п.17.1.3 п.п.а, та п.3.1.3 Договору банк виконав договір тільки на першу частину кредитних коштів в сумі 16164,02 долари США та здійснив касову операцію, перерахувавши на придбання автомобіля належну першу частину, що підтверджується ордером-розпорядженням №0013 та витягом з касових операцій. Іншу частину кредитних коштів в сумі 2211,99 доларів США відповідач -банк по зобов'язаннях за ст.17.4, п.б,в,г - не перерахував-прострочив ( не виконав) до 07.10.2010 року. Таким чином неотримана позичальником сума 2211,99 доларів США перебувала в прихованому обігу банку протягом 27 місяців. Отже, у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання. Суд першої інстанції не взяв до уваги висновок судово-економічної експертизи та не надав їй належної правової оцінки, в якому експерт дійшов висновку, що підтвердити банківськими документами операції з надання кредитних коштів в сумі 18376,01 доларів США за кредитним договором не видається можливими, а суд проігнорував неодноразові клопотання про витребування необхідних для проведення експертизи документів. Стверджує, що відповідач перед укладенням договору письмово не повідомив споживача про кредитні умови та про сукупну вартість кредиту, що передбачено ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», що свідчить про нечесну підприємницьку діяльність, а відтак про недійсність договору відповідно до ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів». Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Відповідно до ст. 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) Відзив на апеляційну скаргу не поступив.
Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_2 , вивчивши матеріали цивільної справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Матеріалами справи та судом встановлено, що 25.02.2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" (після зміни найменування - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № ІЛТі9АЕ00000295 відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 18376,01 доларів США на термін до 22.02.2013 року.
У відповідності до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.І ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У ст. 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, сплата яких передбачена ст. 1048 ЦК України.
Статтями 1047-149, 1055, 1056-1 ЦК України передбачено обов'язкову письмову форму договору, право кредитора на отримання процентів та обов'язок боржника повернути позику в строк та сплатити проценти.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом ч.1 ст. 628 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 406206 стверджується, що право юридичної особи зареєстровано за ЗАТ КБ "ПриватБанк" із кодом ЄДРПОУ: 14360570. Після зміни найменування на ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 054809 право юридичної особи і надалі зареєстровано за тим же кодом ЄДРПОУ: 14360570.
Із пункту 17.17 договору вбачається, що стороною кредитного договору зазначено ПриватБанк із кодом ЄДРПОУ юридичної особи: 14360570, адресою реєстрації юридичної особи: 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50 та додатково вказано назву та місцезнаходження територіально відокремленого підрозділу вчинення правочину.
Посилання апелянта ОСОБА_1 щодо обов'язкового нотаріального посвідчення договору застави в порядку ст. 13 Закону України "Про заставу" суд відхиляє, оскільки норма права зазначена в позовній заяві в редакції Закону станом на 27.07.2010 року, а оспорюваний договір датований 25.02.2008 року.
Станом на дату укладення договору Закон України "Про заставу" визначав обов'язковість нотаріального посвідчення договорів застави виключно щодо нерухомого майна та космічних об'єктів до яких предмет застави - легковий автомобіль на належить.
Пунктом 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК України, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також мав можливість отримати кредит у національній валюті.
Судом першої інстанції правильно зазначено, що згідно абз. 3 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється. Дана норма права введена в дію на підставі закону № 3759-VI від 22.09.2011 року, відтак, тільки кредитні договори укладені після цієї дати підлягають визнанню недійсними з підстави валютних коливань/ризиків та не має зворотньої дії в часі щодо правовідносин, котрі передували прийняттю Закону.
Згідно п. 20 Постанови Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Уклавши Кредитний договір, позивач підписався, що він ознайомлений із його змістом, такий є зрозумілим для нього, тривалий час виконував умови договору справно сплачуючи кошти згідно Графіку погашення.
Зазначене приводить до висновку про те, що кредитно-заставний договір № LVH9AE00000295 від 25.02.2008 року укладений відповідно до норм чинного законодавства та є чинним, всі умови, які необхідно було узгодити сторони обумовили в договорі, а тому позовні вимоги про визнання кредитно - заставного договору недійсним є необгрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині не прийняття судом Висновку експерта, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 110 ЦПК Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.
Враховуючи те, що проведення експертизи відбулося в межах наявних матеріалів без повного пакету необхідних документів по розрахунках, відтак суд першої інстанції вважав зазначений висновок необ'єктивним, а тому такий не може бути прийнятий до уваги як належний доказ по справі.
Відповідно до ст.ст. 76-81 ЦПК Сторони мають право обґрунтувати свої вимоги належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами.
У частинах 1,5 статті 81 ЦПК прописано кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для скасування оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції не вбачає.
Згідно з ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 383, 384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 11 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бут оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст.ст. 389-391 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 03 липня 2019 року.
Головуючий Ю.Р.Мікуш
Судді: Т.І.Приколота
Р.В.Савуляк