Дата документу 02.07.2019 Справа № 310/7483/18
Запорізький апеляційний суд
Єдиний унікальний № 310/7483/18 Головуючий у 1-й інстанції: Прінь І.П.
Провадження № 22-ц/807/1891/19 Суддя-доповідач Крилова О.В.
02 липня 2019 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Полякова О.З.
секретар Камалова В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Нива-Плюс», Азовської сільської ради Бердянського району Запорізької області, треті особи: Бердянська об'єднана державна податкова інспекція ДФС України у Запорізькій області, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнового паю,
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ Агрофірма «Нива-Плюс», Азовської сільської ради Бердянського, третя особа- Бердянська об'єднана державна податкова інспекція ДФС у Запорізькій області, про визнання недійсним договору купівлі- продажу майнового паю. В обґрунтування позову посилається на те, що відповідно до договору купівлі-продажу від 21.07.2015 року ТОВ Агрофірма «Нива-Плюс» продало ОСОБА_2 майновий пай на суму 68892,05 грн., який належав йому на підставі свідоцтва серії НОМЕР_1 про право власності на майновий пай члена КСП «Зоря». Азовською сільською радою було видано на ім'я ОСОБА_2 нове свідоцтво про право власності на майновий пай серії НОМЕР_2 - НОМЕР_3 /Д від 18.08.2015р. Позивач вважає, що договір купівлі-продажу майнового паю має ознака грубого порушення Податкового та Цивільного кодексів, був укладений з метою заволодіння майном власників інших майнових паїв, в тому числі і його. Вважає також, що укладений договір купівлі- продажу є удаваним, оскільки мав на меті приховати інший правочин - придбання виділеного майна, яке було майновими сертифікатами, які придбало ТОВ Агрофірма «Нива-Плюс» у 2010 році. За наслідками укладення договору купівлі-продажу ТОВ Агрофірма «Нива-Плюс» повинно було сплатити податок на доходи і воєнний збір, але вони цього не зробили. Також зазначає, що договір купівлі-продажу був укладений між сторонами без дотримання вимог ч.1 ст. 203, ч.1 ст.215 ЦК України, а саме зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності правочину. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Форма договору купівлі-продажу майнового маю була затверджена наказом Мінагрополітики від 09.04.2001р. №97 «Про затвердження рекомендацій щодо використання майна, яке перебуває у спільній частковій власності». Такий договір підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. Спірний договір не посвідчений нотаріусом і не зареєстрований. Просив визнати договір купівлі-продажу майнового паю, укладений між ТОВ Агрофірма «Нива-Плюс» і ОСОБА_2 від 21.07.2015р. недійсним.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 лютого 2019 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області є незаконним та необґрунтованим, у зв'язку з тим, що прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим просив суд скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Вислухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і
обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставин справи в межах доводів
апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до
висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, та не заперечувалося сторонами, що 21.07.2015 року між ТОВ Агрофірма «Нива-Плюс» і ОСОБА_2 був укладений договору купівлі-продажу майнового паю, за яким продавець продав, а покупець купив належний ТОВ Агрофірма «Нива-Плюс» майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства «Зоря» загальною вартістю 68892,05 грн., який належав продавцю на підставі свідоцтва серії НОМЕР_1 про право власності на майновий пай члена КСП «Зоря». Азовською сільською радою було видано на ім'я ОСОБА_2 нове свідоцтво про право власності на майновий пай серії НОМЕР_2 - НОМЕР_3 Д від 18.08.2015р.
Позивач вимагав визнання недійсним договору посилаючись на різні обставини, серед яких нікчемність та удаваність правочину, його невідповідність закону тощо.
При цьому позивач стверджував що зазначений договір порушує права його та інших колишніх членів КСП на майновий пай.
Як зазначив суд першої інстанції, майновий пай це частка майна члена підприємства у пайовому фонді, виражена у грошовій формі та у відсотках розміру пайового фонду (Постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2001 р. N 177 « Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки» ).
Майновий пай члена підприємства документально підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена підприємства за зразком згідно з додатком.
У разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування видається нове свідоцтво.
Свідоцтво видається сільською, селищною або міською радою згідно із списком осіб, які мають право на майновий пай підприємства.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позивачем не надані докази на підтвердження того. що оспорюваний ним договір купівлі-продажу стосується майна, яке належить йому на праві власності або на яке він отримав свідоцтво про право на майновий пай.
Проаналізувавши обставини справи та чинне в цій сфері законодавство, суд першої інстанції врахував, що за ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 203 ЦК України, яка визначає основні критерії чинності правочину, вказує, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
З підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.
Згідно зі ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Тож суд першої інстанції проаналізувавши надані сторонами докази, не знайшов підстав, передбачених ст. 203, ст. 235 ЦК України для визнання оспорюваного правочину - договору купівлі продажу, недійсним.
В апеляційній скарзі позивач посилається на те, що порушені його права як колишнього члена КСП «Зоря», натомість доказів на підтвердження того, що відповідач є правонаступником КСП не надано.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що агрофірма ніколи не була правонаступником КСП, вона викупила майно КСП «Зоря».
Зазначені обставини не спростовані жодними доказами.
Судова колегія також враховує, що позивачем не доведено, що на час укладення оспорюваного договору, КСП не розрахувалося з ним за майновими паями, не зазначено, що на час укладення договору існували будь-які позови або претензії членів КСП щодо розпорядження їх майновими правами.
Тож позивачем не надано суду і не наведено в позові жодних належних і допустимих доказів на підтвердження недійсності оспорюваного ним правочину.
Таким чином, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з наявних у матеріалах справи доказів, наданих позивачем у відповідності із процесуальним законом, і керувався принципами змагальності та диспозитивності цивільного судочинства.
Наведені вище обставини свідчать про те, що суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, вірно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог .
Доводи скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 лютого 2019 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 11 липня 2019 року
Головуючий О.В. Крилова
Судді: В.Ю. Бєлка
О.З. Поляков