Дата документу 10.07.2019 Справа № 328/3469/18
Єдиний унікальний №328/3469/18 Головуючий у 1 інстанції Коваленко П.Л.
Провадження № 22-ц/807/1901/19 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
10 липня 2019 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.
Кухаря С.В.
за участю секретаря судового засідання Путій Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 05 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини за заповітом,-
У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини за заповітом.
В обґрунтування позову зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його матір - ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилася спадщина на все її майно, у тому числі, на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 . Спадкоємцем за заповітом є позивач, який спадщину у встановлений строк не прийняв. Для отримання свідоцтва про право на спадщину 10.12.2018 позивач звернувся до державного нотаріуса Токмацької державної нотаріальної контори, однак нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом з причини пропуску позивачем шестимісячного строку для прийняття спадщини. До нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини позивач не подавав, разом зі спадкодавцем на день її смерті не проживав та не був зареєстрований. За цих підстав, свідоцтво про право на спадщину за заповітом нотаріусом не може бути видано. Пропуск строку прийняття спадщини позивач обґрунтовує тим, що вважав, що якщо заповіт складений на його ім'я, то він зможе отримати свідоцтво про право на спадщину у будь - який момент. До того ж, вважав, що прийняв спадщину фактично, так як на руках мав оригінал заповіту, свідоцтва про право власності на житло. Відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом порушує право позивача на спадкування за заповітом, за захистом якого позивач змушений звернутись до суду.
Посилаючись на вищевикладене, просив суд визначити додатковий строк тривалістю у три місяці для подання заяви про прийняття спадщини, відкритої після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 .
Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 05 березня 2019 року позов задоволено.
Визначено ОСОБА_2 додатковий строк в три місяці, з дня набрання рішенням суду законної сили, для подання до Токмацької державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не відповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вирішити питання судових витрат.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач вже оформлював спадщину після смерті батька, отже знає визначений законом порядок подання заяви про прийняття спадщини. З часу смерті матері і протягом шести місяців він ніде не виїжджав, знаходився в м. Токмак за місцем відкриття спадщини. Заповіт знаходився у позивача і він знав про його існування, оскільки з його пояснень вбачається, що він розумів маючи на руках заповіт і мешкаючи в спадковій квартирі, він вважав, що прийняв спадщину фактично.
ОСОБА_2 надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у визначений законом шестимісячний строк позивач не подав заяву до нотаріальної контори для прийняття спадщини, суд визнав причини пропуску строку подачі заяви про прийняття спадщини спадкоємцем поважними та визначив позивачу додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини.
Колегія судді погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 .
Власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 є мати ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та після смерті якої відкрилася спадщина на все її майно, у тому числі, право власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
01 лютого 2013 року ОСОБА_3 склала заповіт на випадок своєї смерті, зав змістом якого частину квартири АДРЕСА_1 , яка належала їй на праві власності, вона заповіла ОСОБА_2 , інших спадкоємців за заповітом не має.
Квартиру, в якій на момент смерті проживала спадкодавець, за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 заповіла сину позивача - ОСОБА_4 , яку останній прийняв у спадщину у порядку, передбаченому законом.
1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 заповіла позивачу ОСОБА_2 .
Як вбачається з матеріалів справи позивач ОСОБА_2 з 21.12.1996 та по сьогоднішній день зареєстрований та проживає в квартирі АДРЕСА_1 .
На підставі свідоцтва про право на спадщину від 22.04.2008 після померлого батька ОСОБА_5 , позивачу на праві власності належить 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що спадкоємцем за законом є рідна сестра позивача ОСОБА_1 , що підтверджується копією спадкової справи № 112/01-16.
Квартиру, в якій на момент смерті проживала спадкодавець, за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 заповіла сину позивача - ОСОБА_4 , яку останній прийняв у спадщину у порядку, передбаченому законом.
1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 заповіла позивачу ОСОБА_2
ОСОБА_2 з 21.12.1996 та по сьогоднішній день зареєстрований та проживає в квартирі АДРЕСА_1 .
На підставі свідоцтва про право на спадщину від 22.04.2008 після померлого батька ОСОБА_5 , позивачу на праві власності належить 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 10 грудня 2018 звернувся до державного нотаріуса Токмацької державної нотаріальної контори, з метою одержання свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері, проте йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом з причини пропуску позивачем шестимісячного строку для прийняття спадщини. До нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини позивач не подавав, разом зі спадкодавцем на день її смерті не проживав та не був зареєстрований.
Постановою від 10.12.2018 року № 1674 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії.
ОСОБА_2 пропуск строку прийняття спадщини обґрунтував тим, що вважав, що якщо заповіт складений на його ім'я, то він зможе отримати свідоцтво про право на спадщину у будь - який момент. Вважав, що прийняв спадщину фактично, так як на руках мав оригінал заповіту, свідоцтва про право власності на житло та постійно проживав в спірній квартирі. Крім того, зазначив, що в останній тиждень прийняття спадщини хворів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у визначений законом шестимісячний строк позивач не подав заяви до нотаріальної контори для прийняття спадщини, зі спадкодавцем проживав окремо, у зв'язку із чим не може оформити належним чином свої спадкові права.
Положеннями ч.1 ст.1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Відповідно до ч.2 ст.1236 ЦК України заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Згідно з ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно з спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Відповідно до ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
За приписами ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №7 від 30 травня 2008 року "Про судову практику у справах про спадкування" визначено, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини, при цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Таким чином, визначення додаткового строку для подачі заяви про прийняття спадщини не є "автоматичним", а можливе лише за наявності поважних причин, пов'язаних з суттєвими об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини, необхідність звернення до нотаріуса та інше, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про те, строк на звернення із заявою про прийняття спадщини пропущений з поважних причин правильними.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не приймав участі в житті матері не підтверджені належними та допустимими доказами.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано та не доведено наявність можливих об'єктивних причин пропуску строку на прийняття спадщини не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, враховуючи вищевикладене.
Відповідно до ч. 1 ст. 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.
Статтею 43 ЦПК України встановлені права та обов'язки учасників справи.
За наведеного, ОСОБА_1 мала такі ж самі права та обов'язки, як і позивач, зокрема щодо подачі доказів на заперечення позову.
Разом з тим, відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог.
За наведеного, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.
Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Випадки для звільнення від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Відповідно ж до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 05 березня 2019 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 11 липня 2019 року.
Головуючий
Судді: