Єдиний унікальний номер 225/451/19 Номер провадження 22-ц/804/1698/19
Доповідач Санікова О. С.
11 липня 2019 року Донецький апеляційний суд у складі:
головуючого судді Санікової О. С.
суддів: Космачевської Т. В., Мальованого Ю.М.
за участю секретаря Ротар Я.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті цивільну справу № 225/451/19
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Військово-цивільної адміністрації м. Торецьк про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 24 квітня 2019 року
(суддя Качаленко Є. В., рішення ухвалено в м. Дзержинську Донецької області, повне рішення складено 26 квітня 2019 року),
24.01.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням., посилаючись на те, що йому на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі зареєстровані відповідачі ОСОБА_2 та її дочка ОСОБА_3 .
З травня 2015 року вони в квартирі не проживають, місцезнаходження їх йому не відоме, особисті речі в квартирі відсутні. На теперішній час виникла необхідність у знятті відповідачів з реєстрації за вказаною адресою, оскільки їх реєстрація впливає на розмір субсидії за комунальні послуги, які він сплачує. Враховуючи те, що реєстрація відповідачів у вказаній квартирі чинить перепони у вільному розпорядженні належним йому майно, він вимушений звернутись до суду із вказаним позовом.
Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 24 квітня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Військово-цивільної адміністрації м. Торецьк про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням відмовлено за відсутністю підстав.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Апелянт вважає, що судом встановлено факт не проживання з ним відповідачів у жилому приміщенні, проте всупереч ст. 405 ЦК України відмовлено у задоволені позову. На підтвердження факту не проживання відповідачів він надав суду акт від 14.01.2019 року, в якому зазначено, що відповідачі не проживають у квартирі з 2015 року, допитані свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які чітко пояснили, що відповідачі з 2015 року не проживають з ним, він сам допитаний в якості свідка, теж пояснив цей факт. Крім того, відповідач не заперечувала, що на час розгляду справи шлюб між ними розірвано, тобто між ними офіційно втрачені сімейні відносини, цим рішенням було встановлено,що їхнє подружжя розпалося у травні 2015 року. Висновок суду суперечить тексту ст. 405 ЦК України, де зазначено, що користування житлом мають право лише ті члени сімї, які постійно проживають разом з власником, але судом встановлено, що відповідачі з ним не проживають. Апелянт вважає, що епізодична поява особи в житловому приміщенні не може розглядатися як повернення до нього. Суд не дав належної правової оцінки двом актам, в яких зазначені різні дати фактичного не проживання відповідачів.
У судове засідання апеляційного суду сторони не з'явились; про час і місце розгляду справи повідомлені повістками та телефонограмами на ім'я ОСОБА_1 та його представника, які зареєстровані у журналі телефонограм за №№343,344 від 21.06.2019 року. Про вручення повістки Службі у справах дітей Військово-цивільної адміністрації м. Торецька свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Направлені відповідачам повістки повернулися з відміткою Укрпошти «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учаснику справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або знаходиться.
Враховуючи, що остання відома судові адреса відповідачів: АДРЕСА_2 , за якою були направлені повістки, іншої адреси відповідачі не повідомили, а на телефонні дзвінки ОСОБА_2 не відповідає, вважається, що відповідачам доставлені судові повістки і вони належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 січня 2011 року, посвідченого державним нотаріусом Дзержинської державної нотаріальної контори Рижковим О. О., зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 191, належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 .
Матір'ю неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 , батьком - ОСОБА_6 .
Позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 березня 2011 року. Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 23 квітня 2019 року шлюб розірвано.
Згідно довідки Комунального підприємства «Торецьккомсервіс» Торецької міської ради у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 , 1977 року народження, ОСОБА_3 , 2002 року народження.
Судом також встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 та неповнолітня ОСОБА_3 фактично не користуються спірною квартирою з серпня-вересня 2018 року, тобто менше одного року.
Згідно з актом про фактичне проживання (не проживання) особи від 14 січня 2019 року, засвідченого провідним спеціалістом Сектору реєстрації місця проживання Військово-цивільної адміністрації м. Торецьк Донецької області ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , 1977 року народження та ОСОБА_8 , 2002 року народження, за адресою: АДРЕСА_3 не мешкають з 10 травня 2015 року.
Відповідно до листа Служби у справах дітей військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області від 20 березня 2019 року № 396 ОСОБА_3 , 2002 року народження, не досягла повнолітня, а так не набула повної цивільної дієздатності, що свідчить про поважність причин не проживання її у квартирі АДРЕСА_1 , а тому підстави для визнання її такою, що втратила право користування цією квартирою відсутні.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 фактично не користуються спірною квартирою менше одного року, а також відсутність відповідачів у спірному житловому приміщенні викликана поважними причинами, оскільки позивач у серпні-вересні 2018 року змінив замки, чим перешкоджав користуватися квартирою.
Такі висновки суду є правильними.
Згідно з положеннями ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 328 цього Кодексу та ст. 150 ЖК України власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і має право розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання у право власника можливе лише на підставах, передбачених законом.
Згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майно.
У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про виселення.
Згідно зі ст. 405 ЦК України члені сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
За змістом ч.4 ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, зокрема, його дружина, діти і батьки. Членами сім'ї власника будинку (квартири) може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з власником будинку (квартири) і ведуть з ним спільне господарство.
При цьому сам факт припинення сімейних відносин з власником (власниками) квартири не позбавляє колишніх членів його сім'ї права користуватися займаним приміщенням.
Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції всебічно, повно з'ясував всі фактичні обставини, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і дійшов обґрунтованого висновку, що з моменту реєстрації у відповідача ОСОБА_2 та її неповнолітньої доньки ОСОБА_3 виникло право користування чужим майном (сервітут), а саме квартирою позивача, який належить йому на праві власності, проте відповідачка з дитиною не проживають у будинку з поважних причин. При цьому судом правильно застосовано до даних правовідносин положення частини першої статті 405 ЦК України, що передбачає визначення власником житлових приміщень, які мають право займати члени сім'ї та статті 156 ЖК УРСР, відповідно до якої члени сім'ї власника жилого будинку ( квартири), які проживають разом із ним у будинку ( квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Так, судом першої інстанції досліджені письмові докази, а саме: довідки Комунального підприємства «Торецьккомсервіс» Торецької міської ради, згідно якого у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , 1962 року народження, ОСОБА_2 , 1977 року народження та ОСОБА_8 , 2002 року народження; акт про фактичне проживання (не проживання) особи від 14 січня 2019 року, засвідченого провідним спеціалістом Сектору реєстрації місця проживання Військово-цивільної адміністрації м. Торецьк Донецької області Домбровською Н. М., з якого вбачається, що ОСОБА_2 , 1977 року народження та ОСОБА_8 , 2002 року народження, за адресою: АДРЕСА_3 не мешкають з 10 травня 2015 року; лист Служби у справах дітей військово-цивільної адміністрації міста Торецьк Донецької області від 20 березня 2019 року № 396, відповідно до якого ОСОБА_3 , 2002 року народження, не досягла повнолітня, не набула повної цивільної дієздатності, що свідчить про поважність причин не проживання її у квартирі АДРЕСА_1 , а тому підстави для визнання її такою, що втратила право користування цією квартирою відсутні.
Судом також допитані свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5
Зазначеним письмовим доказам та поясненням свідків судом першої інстанції дана належна правова оцінка і у апеляційного суду немає підстав вважати її неправильною.
Наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.
Надана позивачем ОСОБА_1 до апеляційного суду копія рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 23 квітня 2019 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є підставою для позбавлення права користування житловим приміщенням, оскільки факт припинення сімейних відносин з власником (власниками) квартири не позбавляє колишніх членів його сім'ї права користуватися займаним приміщенням. Крім того, зазначеним рішенням судом не встановлено час припинення шлюбних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що акти, які містять різні дати фактичного не проживання відповідачів у спірній квартирі, підписані ОСОБА_4 є безпідставними, оскільки акт від 14.01.2019 року нею не підписаний.
Отже, ніяких нових обставин, які б давали підстави для проведення апеляційним судом переоцінки доказів, зробленої судом першої інстанції, доводи апеляційної скарги, а також документи, надані в апеляційному суді, не містять.
Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Виходячи з викладеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.
Керуючись ст. ст.367, 368, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 24 квітня 2019 року без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Судді: