Справа № 560/148/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Козачок І.С.
Суддя-доповідач - Франовська К.С.
04 липня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Франовської К.С.
суддів: Іваненко Т.В. Кузьменко Л.В. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Зозулі К.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року (час ухвалення рішення - не зазначено, місце ухвалення рішення - м. Хмельницький, дата складання повного тексту рішення - 11.03.2019 р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
11 січня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись в суд з адміністративними позовами до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії. Позови мотивовані тим, що отримавши поштовим зв'язком у вересні 2018 року оформлені ними у посольстві України в республіці Аргентина заяви про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області протиправно відмовило їм у поновлені виплати пенсій, мотивуючи це необхідністю особистого звернення до Нетішинського сервісного центру обслуговування громадян з паспортами громадян України або іншими документами, що посвідчують особу.
Позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 об'єднані в одне провадження.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року адміністративні позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволені.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області у поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з листопада 2016 року.
Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати на сплату судового збору кожному в сумі 1536 (одна тисяча п'ятсот тридцять шість) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що відповідач, припиняючи виплату пенсій позивачам, не порушив вимог ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а відмовляючи у поновленні виплат, діяв на підставі п. 1.5 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який затверджений постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року, згідно приписам якого заява про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
У відповідності до вимог ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2012 року перебувають на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, як одержувачі пенсії за віком, яка призначена довічно.
За заявою позивачів, належні їм суми пенсії перераховувались на поточні рахунки у відділенні Ощадбанку і отримувались за довіреністю довіреною особою.
З листопада 2016 року управлінням Пенсійного фонду виплата пенсії позивачам припинена на підставі п.4 ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з неотриманням пенсії протягом 6 місяців підряд, з травня по жовтень 2016 року.
17 серпня 2018 року позивачі оформили, підписали та засвідчили у встановленому законом порядку у посольстві України у республіці Аргентина особисті заяви про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року. У цих заявах вони просили продовжити виплату їм пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, ще на рік, посилаючись на наявні у пенсійних справах довіреності від 06.06.2012 року за № 481 та № 483.
13 вересня 2018 року Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області отримало заяви позивачів засобами поштового зв'язку.
На вказані звернення відповідач листом від 25.09.2018 року за №2194/111-8 позивачам, та від 30.11.2018 року №№ 2674/14-12, №2671/14-12 їх представнику, посилаючись на п. 1.5 «Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який затверджений постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року, відмовив у поновленні виплати пенсій з підстави необхідності особистого звернення до Нетішинського сервісного центру обслуговування громадян з паспортами громадян України або іншими документами, що посвідчують особу .
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивачі звернулись до суду з цими позовами за захистом порушеного права.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що припинення виплати пенсії позивачам та відмова поновити виплату пенсії позивачам є протиправними.
Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правильне застосування норм матеріального та процесуального права та повне з'ясування обставин справи судом першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 N 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ч. 3 ст. 4 вказаного Закону передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно до положень ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих вказаним Законом, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому йому.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 1 ст. 49 зазначеного Закону виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення п. 2 ч. 1 ст. 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 N 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Такий правовий висновок сформульований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 (справа № 805/402/18).
У справі, що розглядається, суд встановив, що виплата пенсій позивачам припинена з листопада 2016 року за наявності законодавчо встановленої підстави (неотримання пенсії протягом 6 місяців).
Проте рішення про припинення виплати позивачу пенсії з підстав, визначених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідачем не приймалось.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду про порушення відповідачем вимог ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивачеві припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення, яке відповідач повинен був прийняти та надіслати позивачам.
Відтак, безпідставними є доводи відповідача про пропуск позивачами строку звернення до суду з даним позовом.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що припинення виплати пенсії позивачам з 01.11.2016 було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
В контексті доводів сторін щодо виплати пенсії в залежності від місця проживання особи, варто зауважити наступне.
Як зазначено в згадуваній постанові (п. 29 даного рішення) Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 (справа № 805/402/18) Конституційний Суд України у Рішенні від 07.10.2009 N 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.п. 51 - 54).
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини.
Щодо посилання відповідача як на підставу відмови в позові, на невиконання позивачами норми п. 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 N 22-1 (далі - Порядок № 22-1; в редакції на час виникнення спірних правовідносин), слід зазначити таке.
Відповідно до вказаного п. 1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.
Наведена норма вже була предметом тлумачення Верховного Суду. Зокрема, в постановах від 17.07.2018 (справа № 211/1789/17(2-а/211/116/17)) та від 31.01.2019 (справа № 520/9721/16-а) Верховний Суд зазначив, що цією нормою передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.
Частина 2 статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачає, що пенсія може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються законом. Виплата пенсії за довіреністю здійснюється протягом усього періоду дії довіреності за умови поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю через кожний рік дії такої довіреності.
Також встановлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Згідно зі ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог із зобов'язанням відповідача поновити виплату пенсій позивачам з листопада 2016 року (в межах трьохрічного строку, визначеного ст.46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який охоплює дату припинення виплати.
За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 березня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 11 липня 2019 року.
Головуючий Франовська К.С.
Судді Іваненко Т.В. Кузьменко Л.В.