Справа № 620/433/19
11 липня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Степанюка А.Г.
За участю секретаря: Івченка М.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року, суддя Скалозуб Ю.О., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, третя особа: Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, третя особа: Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 15819, 54 грн від 09.11.2018 року.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що в 2005 році позивачка вчинила всі необхідні дії щодо припинення підприємницької діяльності, а саме звернулась до приватного нотаріуса з відповідною заявою, а також до податкового органу про зняття з податкового обліку, тому вимога про сплату боргу підлягає скасуванню.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивачка звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , 26.08.2003 року зареєстрована Деснянською районною радою м. Чернігова в якості фізичної особи - підприємця та з 26.09.2003 року взята на податковий облік до Державної податкової інспекції у м. Чернігові.
Відповідно до наявної в матеріалах справи нотаріально завіреної копії заяви, ОСОБА_1 07.09.2005 року звернулась із заявою до Державного реєстратора Чернігівського міськвиконкому про скасування державної реєстрації її підприємницької діяльності (а.с. 17) та 20.09.2005 року звернулась до податкового органу із заявою про зняття з обліку платників податків (а.с. 18).
Головним управлінням державної фіскальної служби у Чернігівській області ОСОБА_1 сформовано та направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-13827-17 від 09.11.2018 року з єдиного соціального внеску в сумі 15819,54 грн.
Не погоджуючись із зазначеною вимогою податкового органу позивачка звернулась до Державної фіскальної служби із скаргою про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) (а.с. 21). Рішенням Державної фіскальної служби від 25.01.2019 року № 3881/6/99-99-11-05-02-25 скаргу позивача залишена без задоволення, а вимога без змін.
Вважаючи зазначену вимогу протиправною та такою, що прийнята з порушенням норм чинного законодавства, позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи суд вважає за необхідне зазначити наступне.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 63.5 ст. 63 ПК України визначено, що всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.
Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи у контролюючих органах згідно з цим Кодексом.
Згідно з п. 65.2 ст. 65 ПК України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI від 08 липня 2010 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон України № 2464-VI) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Пунктом першим частини другої статті 6 Закону № 2464 встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до ч. 12 ст. 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Платниками єдиного внеску відповідно до пунктів 4,5 частини першої статті 4 Закону № 2464 є фізичні особи-підприємці, у тому числі, ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність.
Базою нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої ст. 4 Закону № 2464 є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб.
При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
З 2017 року у разі, якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленого, цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 в редакції Закону № 1774).
Відповідно до п.5 частини першої статті 1 Закону № 2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, є недоїмкою (п.6 частини першої статті 1 Закону № 2464).
Відповідно до ч. 5 статті 8 Закону № 2464 єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності в не залежності від отримання доходу від такої діяльності.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, регулює Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року № 755-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон України № 755-IV).
Згідно з частиною 1 статті 46 цього Закону державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою - підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.
Частиною 3 статті 46 Закону № 755-IV імперативно встановлено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Стаття 47 Закону № 755-IV регламентує порядок державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням.
За правилами частини 1 статті 47 вказаного Закону для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа повинні подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:
- нотаріально посвідчену заяву про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем;
- документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття фізичною особою - підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності.
У відповідності до частини 7 статті 47 Закону України № 755-IV державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення фізичної особи - підприємця щодо припинення нею підприємницької діяльності, без розгляду зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня з дати надходження цих документів внести до Єдиного державного реєстру запис про рішення щодо припинення нею підприємницької діяльності та передати органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про внесення такого запису.
За приписами частини 9 статті 47 Закону № 755-IV у разі припинення підприємницької діяльності за її рішенням, фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа не раніше двох місяців з дати публікації повідомлення у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації подає державному реєстратору особисто (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:
- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем за її рішенням;
- свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця;
- довідку відповідного органу державної податкової служби про зняття фізичної особи - підприємця з обліку як платника податків;
- довідку відповідного органу Пенсійного фонду України про зняття з обліку;
- довідки відповідних органів фондів соціального страхування про зняття з обліку.
Частиною 15 статті 47 Закону № 755-IV передбачено, що за відсутності підстав для залишення документів, які передбачені частиною тринадцятою цієї статті, без розгляду державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.
Частиною 17 статті 47 Закону № 755-IV встановлено, що державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем повинен видати або надіслати заявнику копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця із спеціальною відміткою про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.
За правилами частини 1 статті 51 Закону № 755-IV державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня від дати державної реєстрації припинення фізичної особи - підприємця у порядку, визначеному статтями 47-50 цього Закону, зобов'язаний надіслати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем та відомості реєстраційної картки про проведення державної реєстрації припинення фізичної особи - підприємця.
Колегія суддів звертає увагу, що позивачем не надано доказів звернення до державного реєстратора у 2005 році з документами для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, як не надано і свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця із спеціальною відміткою про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.
З аналізу вищезазначених норм та матеріалів адміністративної справи колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 не було завершено процедуру припинення підприємницької діяльності, оскільки позивачка не звернулась у передбаченому законодавством порядку (чинному на час прийняття рішення про припинення підприємницької діяльності) до державного реєстратора з необхідними документами для проведення припинення державної реєстрації підприємницької діяльності, та не отримав копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця із спеціальною відміткою про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачка має статус фізичної особи-підприємця, оскільки частиною 3 статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Доводи позивачки про те, що вона з 2005 року не здійснює підприємницьку діяльності і як платник єдиного соціального внеску не реєструвалась, не звільняють її від сплати єдиного соціального внеску.
Як вбачається з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань діяльність позивачки як фізичної особи - підприємця не припинена, тому статусу платника єдиного внеску вона не позбавлена та є платником єдиного внеску згідно із Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Отже, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 має сплачувати єдиний внесок незалежно від фінансового стану та з 2017 року навіть в разі відсутності доходу в сумі єдиного внеску не менше за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вимога Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску від 09.11.2018 року № є обґрунтованою та прийнятою відповідно до норм чинного законодавства.
Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 є правомірним, оскільки відповідач мав усі законні підстави для винесення вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, тому оскаржувана вимога є обґрунтованою та такою, що не підлягає скасуванню.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Судя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Степанюк А.Г.