10 липня 2019 р.Справа № 520/10698/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Лях О.П.,
Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О. ,
при секретарі судового засідання Машурі Г.І.,
за участю представника відповідача Бугайчука А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2019 (повний текст складено 28.02.2019, головуючий суддя І інстанції Біленський О.О., м.Харків) по справі № 520/10698/18 за позовом ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції про визнання протиправним та скасування рішення,
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК), в якому просив визнати протиправним та скасувати в повному обсязі рішення Національного агентства з питань запобігання корупції №1159 від 08.06.2018 «Про результати перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 ».
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2019 відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Не погодившись із даним рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити адміністративний позов.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказано на порушення відповідачем процедури проведення перевірки декларації позивача. Також позивачем зазначено, що ним під час заповнення е-декларації надано всю відому йому інформацію, оскільки у відповідний період перебував на межі розірвання шлюбу з дружиною і, як наслідок, не спілкувався з нею. При цьому апелянт відмітив, що у нього був відсутній прямий умисел на надання недостовірної інформації.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому наголошено на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції.
Позивач та його представник в судове засідання не з'явилися, про дату , час та місце судового засідання повідомлені належним чином, на час розгляду справи будь-яких заяв чи клопотань не надійшло.
Представник відповідача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступного.
Відповідно до ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин займав посаду прокурора прокуратури Московського району м. Харкова Харківської області.
16.01.2018 до відповідача надійшов лист з Прокуратури Харківської області№11-28вих-18 від 11.01.2018 з проханням вирішити питання щодо проведення повної перевірки, електронної декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ОСОБА_1 .
Перевірка декларації за 2016 рік, поданої позивачем, була розпочата НАЗК відповідно до рішення НАЗК від 09.02.2018 року №171 «Про проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , прокурором прокуратури Московського району м. Харкова Харківської області, на підставі інформації, отриманої від прокуратури Харківської області».
Рішенням Національного агентства від 05.04.2018 №635 «Про продовження строку повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , прокурором прокуратури Московського району м. Харкова Харківської області» строк перевірки декларації продовжено з 11.04.2018 року на 30 календарних днів.
За результатами проведення повної перевірки Національне агентство прийняло Рішення від 08.06.2018 року №1159 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , прокурором прокуратури Московського району м. Харкова Харківської області», що оскаржується позивачем
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як суб'єкт декларування, при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік не дотримав вимоги пунктів 2, 3, 7 та 10 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року №1700-VII (далі - Закон України №1700-VII), зазначивши недостовірні відомості, що відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
При проведенні перевірки декларацій суб'єктів декларування НАЗК встановлює ознаки іншого корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення, а в рішенні про результати здійснення повної перевірки декларації вказуються встановлені на підставі інформації, отриманої в межах проведеної перевірки, фактичні дані. При цьому, Національне агентство не є органом, до повноважень якого належить встановлення наявності умислу чи вини в діях суб'єкта декларування при заповненні декларації чи наданні або ненаданні пояснень.
Крім того, приписами Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням Національного агентства від 10.02.2017 року №56, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 13.02.2017 року за №201/30069 (далі - Порядок №56) не встановлені граничні терміни для опрацювання отриманої в рамках здійснення повної перевірки матеріалів та складення і прийняття рішення.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Згідно із ч.1 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері запобігання корупції, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, Законом України від 14.10.2014 №1700-VII "Про запобігання корупції" (далі - Закон №1700) та іншими законами, а також прийнятими на їх виконання іншими нормативно-правовими актами.
Положеннями п.п. «е» п.1 ч.1 ст.3 Закону №1700 передбачено, що суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, дипломатичної служби, державної лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної податкової політики та державної політики у сфері державної митної справи.
Згідно із ч.1 ст.45 Закону №1700 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
Відповідно до ч.1 ст.46 Закону №1700 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у декларації зазначаються відомості про:
1) прізвище, ім'я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків (серія та номер паспорта громадянина України, якщо особа через свої релігійні переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний орган центрального органу виконавчої влади, відповідальний за формування державної податкової політики, і має про це відмітку у паспорті громадянина України) суб'єкта декларування та членів його сім'ї, зареєстроване місце проживання, а також місце фактичного проживання або поштову адресу, на яку суб'єкту декларування Національним агентством може бути надіслано кореспонденцію, місце роботи (проходження служби) або місце майбутньої роботи (проходження служби), займану посаду, або посаду, на яку претендує, та категорію посади (якщо така є) суб'єкта декларування.
2) об'єкти нерухомості, що належать суб'єкту декларування та членам його сім'ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають: а) дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування; б) у разі якщо нерухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо нерухоме майно перебуває в оренді або на іншому праві користування, про власника такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;
2-1) об'єкти незавершеного будівництва, об'єкти, не прийняті в експлуатацію або право власності на які не зареєстроване в установленому законом порядку, які: а) належать суб'єкту декларування або членам його сім'ї на праві власності відповідно до Цивільного кодексу України; б) розташовані на земельних ділянках, що належать суб'єкту декларування або членам його сім'ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або передані їм в оренду чи на іншому праві користування, незалежно від правових підстав набуття такого права; в) повністю або частково побудовані з матеріалів чи за кошти суб'єкта декларування або членів його сім'ї. Такі відомості включають: а) інформацію про місцезнаходження об'єкта; б) інформацію про власника або користувача земельної ділянки, на якій здійснюється будівництво об'єкта; в) якщо об'єкт перебуває у спільній власності - про всіх його співвласників зазначаються відомості, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;
3) цінне рухоме майно, вартість якого перевищує 100 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, що належить суб'єкту декларування або членам його сім'ї на праві приватної власності, у тому числі спільної власності, або перебуває в її володінні або користуванні незалежно від форми правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають: а) дані щодо виду майна, характеристики майна, дату набуття його у власність, володіння або користування, вартість майна на дату його набуття у власність, володіння або користування; б) дані щодо транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а також щодо їх марки та моделі, року випуску, ідентифікаційного номера (за наявності). Відомості про транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми зазначаються незалежно від їх вартості; в) у разі якщо рухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо рухоме майно перебуває у володінні або користуванні, про власників такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Примітка. Декларування цінного рухомого майна, зазначеного у цьому пункті (крім транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів), права на яке набуті до подання суб'єктом декларування першої декларації відповідно до вимог цього Закону, здійснюється з обов'язковим зазначенням інформації про набуття такого майна до початку періоду здійснення діяльності із виконання функцій держави або місцевого самоврядування або у такий період. При цьому зазначення даних щодо його вартості та дати набуття у власність, володіння або користування не є обов'язковим;
4) цінні папери, у тому числі акції, облігації, чеки, сертифікати, векселі, що належать суб'єкту декларування або членам його сім'ї, із відображенням відомостей стосовно виду цінного папера, його емітента, дати набуття цінних паперів у власність, кількості та номінальної вартості цінних паперів. У разі якщо цінні папери передані в управління іншій особі, щодо цієї особи також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;
5) інші корпоративні права, що належать суб'єкту декларування або членам його сім'ї, із зазначенням найменування кожного суб'єкта господарювання, його організаційно-правової форми, коду Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, частки у статутному (складеному) капіталі товариства, підприємства, організації у грошовому та відсотковому вираженні;
5-1) юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб'єкт декларування або члени його сім'ї". Термін "кінцевий бенефіціарний власник (контролер)" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення";
6) нематеріальні активи, що належать суб'єкту декларування або членам його сім'ї, у тому числі об'єкти інтелектуальної власності, що можуть бути оцінені в грошовому еквіваленті. До відомостей щодо нематеріальних активів включаються дані про вид та характеристики таких активів, вартість активів на момент виникнення права власності, а також про дату виникнення права на них;
7) отримані (нараховані) доходи, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи.
Такі відомості включають дані про вид доходу, джерело доходу та його розмір. Відомості щодо подарунка зазначаються лише у разі, якщо його вартість перевищує п'ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, а для подарунків у вигляді грошових коштів - якщо розмір таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, перевищує п'ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року;
8) наявні грошові активи, у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам, а також активи у дорогоцінних (банківських) металах. Відомості щодо грошових активів включають дані про вид, розмір та валюту активу, а також найменування та код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України установи, в якій відкриті відповідні рахунки або до якої зроблені відповідні внески. Не підлягають декларуванню наявні грошові активи (у тому числі готівкові кошти, кошти, розміщені на банківських рахунках, внески до кредитних спілок та інших небанківських фінансових установ, кошти, позичені третім особам) та активи у дорогоцінних (банківських) металах, сукупна вартість яких не перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року;
9) фінансові зобов'язання, у тому числі отримані кредити, позики, зобов'язання за договорами лізингу, розмір сплачених коштів в рахунок основної суми позики (кредиту) та процентів за позикою (кредиту), зобов'язання за договорами страхування та недержавного пенсійного забезпечення, позичені іншим особам кошти. Відомості щодо фінансових зобов'язань включають дані про вид зобов'язання, його розмір, валюту зобов'язання, інформацію про особу, стосовно якої виникли такі зобов'язання, відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, та дату виникнення зобов'язання. Такі відомості зазначаються лише у разі, якщо розмір зобов'язання перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року. У разі якщо розмір зобов'язання не перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, зазначається лише загальний розмір такого фінансового зобов'язання. У разі якщо предметом правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання є нерухоме або рухоме майно, в декларації зазначаються вид майна, його місцезнаходження, вартість та інформація про власника майна відповідно до пункту 1 частини першої цієї статті або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо засобом забезпечення отриманого зобов'язання є порука, в декларації має бути вказано інформацію про поручителя, зазначену у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;
10) видатки та всі правочини, вчинені у звітному періоді, на підставі яких у суб'єкта декларування виникає або припиняється право власності, володіння чи користування, у тому числі спільної власності, на нерухоме або рухоме майно, нематеріальні та інші активи, а також виникають фінансові зобов'язання, які зазначені у пунктах 2-9 частини першої цієї статті. Такі відомості зазначаються у разі, якщо розмір відповідного видатку перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року; до таких відомостей включаються дані про вид правочину, його предмет. На письмовий запит Національного агентства суб'єкт декларування надає інформацію щодо найменування контрагента;
11) посаду чи роботу, що виконується або виконувалася за сумісництвом: дані про займану посаду чи роботу (оплачувану чи ні), що виконується за договором (контрактом), найменування юридичної чи фізичної особи, в якій (яких) особа працює або працювала за сумісництвом, із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи із зазначенням її реєстраційного номера облікової картки платника податків;
12) входження суб'єкта декларування до керівних, ревізійних чи наглядових органів громадських об'єднань, благодійних організацій, саморегулівних чи самоврядних професійних об'єднань, членство в таких об'єднаннях (організаціях) із зазначенням назви відповідних об'єднань (організацій) та їх коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Положеннями ч.ч.2-7 ст.46 Закону №1700 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відомості, зазначені у частині першій цієї статті, подаються незалежно від того, знаходиться об'єкт декларування на території України чи за її межами.
У декларації зазначаються також відомості про об'єкти декларування, передбачені пунктами 2-8 частини першої цієї статті, що є об'єктами права власності третьої особи, якщо суб'єкт декларування або член його сім'ї отримує чи має право на отримання доходу від такого об'єкта або може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти щодо такого об'єкта дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним.
Відомості, передбачені цією частиною, не зазначаються в декларації, якщо відповідні об'єкти належать на праві власності юридичній особі, зазначеній у пункті 5-1 частини першої цієї статті, та їх головним призначенням є використання у господарській діяльності такої юридичної особи (промислове обладнання, спеціальна техніка тощо).
Положення цієї частини застосовуються під час подання декларації службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, а також суб'єктами декларування, які займають посади, пов'язані з високим рівнем корупційних ризиків, відповідно до статті 50 цього Закону.
Відомості, передбачені пунктом 10 частини першої цієї статті, не зазначаються у деклараціях осіб, які претендують на зайняття посади, зазначеної у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, а також у деклараціях, що подаються відповідно до абзаців другого і третього частини третьої статті 45 цього Закону.
Відображення доходів і видатків суб'єктів декларування здійснюється у грошовій одиниці України.
Вартість майна, майнових прав, активів, інших об'єктів декларування, передбачених частиною першою цієї статті, зазначається у грошовій одиниці України на момент їх набуття у власність або останньої грошової оцінки.
Вартість майна, майнових прав, активів, інших об'єктів декларування, що перебувають у володінні чи користуванні суб'єкта декларування, зазначається у випадку, якщо вона відома суб'єкту декларування або повинна була стати відомою внаслідок вчинення відповідного правочину.
Доходи/видатки, одержані/здійснені в іноземній валюті, з метою відображення у декларації перераховуються в грошовій одиниці України за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату одержання доходів/здійснення видатків. Щодо доходів/видатків, одержаних/здійснених за кордоном, зазначається держава, в якій їх було одержано/здійснено.
У разі відмови члена сім'ї суб'єкта декларування надати будь-які відомості чи їх частину для заповнення декларації суб'єкт декларування зобов'язаний зазначити про це в декларації, відобразивши всю відому йому інформацію про такого члена сім'ї, визначену пунктами 1-12 частини першої цієї статті.
Відповідно до ст.48 Закону №1700 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Національне агентство проводить щодо декларацій, поданих суб'єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль.
Національне агентство проводить повну перевірку декларацій відповідно до цього Закону.
Порядок проведення передбачених цієї статтею видів контролю, а також повної перевірки декларації визначається Національним агентством.
Згідно зі ст.50 Закону №1700 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) повна перевірка декларації полягає у з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб'єктом декларування діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.
Обов'язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб'єктів декларування, які займають посади, пов'язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.
Обов'язковій повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб'єктами декларування, у разі виявлення у них не відповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.
Національне агентство проводить повну перевірку декларації, а також самостійно проводить повну перевірку інформації, яка підлягає відображенню в декларації, щодо членів сім'ї суб'єкта декларування у випадках, передбачених частиною сьомою статті 46 цього Закону.
Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.
При цьому, приміткою даної статті передбачено, що під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються, в тому числі, прокурори.
Таким чином, здійснення контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у тому числі щодо достовірності і повноти відомостей, зазначених суб'єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.
Механізм проведення Національним агентством з питань запобігання корупції контролю та повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до статей 48 та 50 Закону України "Про запобігання корупції" визначений Порядком проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 10.02.2017 № 56 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.02.2017 за № 201/30069 (далі - Порядок №56).
Положеннями розділу III Порядку №56 передбачено порядок проведення повної перевірки декларацій.
Так, приписами пунктів 1, 5 та 6 розділу III Порядку №56 встановлено, що повна перевірка декларації може проводитися у період здійснення суб'єктом декларування діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності і полягає у: 1) з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей; 2) з'ясуванні точності оцінки задекларованих активів; 3) перевірці на наявність конфлікту інтересів; 4) перевірці на наявність ознак незаконного збагачення.
Національне агентство при проведенні повної перевірки декларації проводить перевірку всіх відомостей, що відображені в декларації, відповідно до пункту 1 цього розділу, якщо інше не визначено цим Порядком.
Повна перевірка декларації передбачає такі дії:
1) прийняття Рішення про проведення перевірки;
2) аналіз відомостей про об'єкти декларування (об'єкти нерухомості; об'єкти незавершеного будівництва (в тому числі інформація щодо власника або користувача земельної ділянки); цінне рухоме майно (крім транспортних засобів); цінне рухоме майно - транспортні засоби; цінні папери; інші корпоративні права; юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб'єкт декларування або члени його сім'ї; нематеріальні активи; доходи, у тому числі подарунки; грошові активи; фінансові зобов'язання; видатки та правочини суб'єкта декларування; посади чи роботи за сумісництвом суб'єкта декларування; членство суб'єкта декларування в об'єднаннях (організаціях) та входження до їх органів), зазначені в деклараціях суб'єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що можуть містити інформацію про об'єкти декларування, які мають відображатися в декларації;
3) створення, збирання, одержання, використання інформації, яка є необхідною для повної перевірки декларації, з використанням джерел інформації, визначених пунктами 8-11 цього розділу;
4) направлення Національним агентством відповідному суб'єкту декларування листа з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів та розгляд і врахування наданих ним пояснень та/або копій підтвердних документів під час проведення повної перевірки декларації у порядку та на умовах, визначених пунктом 12 цього розділу;
5) прийняття Національним агентством Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.
Як свідчать матеріали справи, заповнюючи декларацію ОСОБА_1 не відобразив відомості про належні члену його сім'ї (дружині ОСОБА_2 ) об'єкти власності та отримані доходи, а саме:
- автомобіль AUDI А5 2012 року випуску, дата набуття права 05.05.2015 року, вартість на дату набуття у власність 138000,00 грн. (довідка-рахунок від 05.05.2015 серії ВІА № 824675);
- автомобіль ВМW 420D 2015 року випуску, дата набуття права 27.04.2016 вартість на дату набуття у власність 149000,00 грн. (договір купівлі-продажу від 27.04.2016 №00170/08/8044/2016);
- дохід у сумі 970691,52 грн. від здійснення підприємницької діяльності, отриманий у 2016 році;
- дохід у вигляді заробітної плати у сумі 12564,27 грн., отриманий у 2016 році від ОСОБА_3 ;
Колегія суддів звертає увагу, що позивач, як на підставу не зазначення такої інформації, вказує на відсутність у нього відповідної інформації та неможливість отримання такої у зв'язку із погіршенням стосунків на той момент зі своєю дружиною ОСОБА_2 .
Відповідно до статті 1 Закону №1700 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) члени сім'ї - це особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (крім осіб, взаємні права та обов'язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
Відповідно до листа Міністерства юстиції України від 16.05.2017 №11064/4167-26-18/19.1.1 шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений 02.07.2011.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості стосовно розірвання позивачем шлюбу зі своєю дружиною.
Відповідно до пункту 3 статті 65 Сімейного кодексу України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Як слідує із матеріалів справи, дружиною позивача право власності на вказані транспортні засоби було набуте за часу перебування позивача у шлюбі, а отже, позивачем надавалася згода на укладення дружиною відповідних договорів.
Також, за результатами перевірки встановлено не відображення суб'єктом декларування доходу у сумі 149000,00 грн. від продажу рухомого майна - автомобіля Mersedes-Benz С180 2015 року випуску, який знаходився на праві власності суб'єкта декларування.
Враховуючи зазначене та надання відповідачем доказів на підтвердження наявності вчиненого позивачем порушення, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч.2 ст.50 Закону №1700 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб'єкт декларування, та спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції.
Згідно із пунктами 1, 3-5 розділу IV Порядку №56 за результатами проведення повної перевірки декларації Національним агентством приймається рішення про результати здійснення повної перевірки декларації (далі - Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації).
Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації складається з таких частин: 1) вступна частина із зазначенням дати, номера та місця складання, назви Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації; 2) описова частина із зазначенням прізвища, імені, по батькові суб'єкта декларування, назви посади та органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування або юридичної особи публічного права, правових підстав проведення повної перевірки декларації, переліку інформації, яка використовувалася під час здійснення повної перевірки декларації, складових предмета перевірки; 3) мотивувальна частина із зазначенням встановлених Національним агентством обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, якими Національне агентство керувалося при прийнятті Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації, і положення закону, яким воно керувалося; 4) резолютивна частина із зазначенням висновку, якого Національне агентство дійшло за результатами здійснення повної перевірки декларації, можливості оскарження цього рішення в судовому порядку.
У разі встановлення за результатами повної перевірки декларації відображення у декларації недостовірних відомостей Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, в якому працює відповідний суб'єкт декларування, та спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції. Інформування спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції про подання у декларації завідомо недостовірних відомостей здійснюється з урахуванням положень статті 216 Кримінального процесуального кодексу України.
У разі виявлення за результатами повної перевірки декларації ознак адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, уповноважена особа Національного агентства складає протокол про таке правопорушення відповідно до законодавства.
У разі якщо суб'єктом декларування вчинено дії, що не тягнуть за собою іншого виду відповідальності, Національне агентство виносить керівнику відповідного органу, підприємства, установи, організації припис у встановленому Національним агентством порядку.
Таким чином, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що у Національного агентства з питань запобігання корупції були наявні передбачені чинним законодавством підстави для прийняття оскаржуваного рішення Національного агентства з питань запобігання корупції №№1159 від 08.06.2018.
Додатково колегія суддів звертає увагу, що згідно із ч.4 ст.45 Закону №1700 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) упродовж семи днів після подання декларації суб'єкт декларування має право подати виправлену декларацію.
У разі притягнення суб'єкта декларування до відповідальності за неподання, несвоєчасне подання декларації або в разі виявлення у ній недостовірних відомостей суб'єкт декларування зобов'язаний подати відповідну декларацію з достовірними відомостями.
Однак, матеріали справи не містять відомостей про подання позивачем виправленої декларації.
Так само, позивачем не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження здійснення спроб отримати від членів сім'ї інформацію, необхідну для заповнення декларації.
Зазначені обставини додатково підтверджують нездійснення позивачем, як службовою особою, яка займає відповідальне та/або особливо відповідальне становище, всіх можливих заходів, спрямованих на виконання передбаченого Законом №1700 обов'язку по декларуванню доходів.
Щодо доводів апелянта про порушення відповідачем строку проведення перевірки, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пунктів 14 та 15 розділу III Порядку №56 Повна перевірка декларації за цим Порядком здійснюється упродовж 60 календарних днів з дня прийняття Рішення про проведення перевірки.
У разі необхідності строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів. Рішення про продовження повної перевірки декларації приймається Національним агентством у випадку неотримання відповідей та/або інформації по суті, необхідних для проведення повної перевірки декларації, у відповідь на запити (листи) Національного агентства до: 1) державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об'єднань; 2) суб'єкта декларування з проханням надати пояснення щодо відомостей, зазначених у декларації.
Перебіг строку повної перевірки декларації зупиняється у таких випадках: 1) звернення до суду з метою отримання інформації стосовно наявності та стану рахунків, операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи - підприємця; 2) направлення запиту на отримання від державних та інших органів влади іноземних держав інформації, що необхідна для проведення повної перевірки декларації.
У зазначених випадках перебіг строку повної перевірки декларації зупиняється з дня відкриття судом провадження у справі (направлення відповідного запиту) до дня набрання законної сили рішенням суду (отримання відповіді на зазначений запит).
Зупинення перебігу строку повної перевірки декларації можливе в межах строків, визначених абзацами першим та другим пункту 14 цього розділу.
Таким чином, Порядком №56 не встановлено граничних термінів для опрацювання відповідачем отриманої в межах здійснення повної перевірки інформації та складення і прийняття рішення.
Як свідчать матеріали справи, відповідно до рішення від 09.02.2018 №171 «Про проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , прокурором прокуратури Московського району м. Харкова Харківської області, на підставі інформації, отриманої від прокуратури Харківської області» перевірка декларації ОСОБА_1 за 2016 рік була розпочата НАЗК 09.02.2018.
Рішенням Національного агентства від 05.04.2018 №635 «Про продовження строку повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , прокурором прокуратури Московського району м. Харкова Харківської області» строк перевірки декларації продовжено з 11.04.2018 на 30 календарних днів.
Колегія суддів приймає до уваги доводи представника відповідача про здійснення НАЗК у період з 09.05.2019 до моменту прийняття оскаржуваного рішення дій щодо створення, збирання, одержання, використання та аналізу отриманої інформації.
Таким чином, твердження позивача щодо порушення процесуальних норм стосовно строків перевірки не ґрунтується на приписах законодавства, не спростовує факти встановлені під час перевірки та не є підставою для скасування спірного рішення.
З огляду на вказане, доводи апелянта не спростовують висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Враховуючи вищевказане та керуючись ст.ст.2, 229, 241, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2019 по справі № 520/10698/18 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2019 по справі № 520/10698/18 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 11 липня 2019 року.
.
Головуючий суддя (підпис)О.П. Лях
Судді(підпис) (підпис) С.С. Рєзнікова А.О. Бегунц