Іменем України
09 липня 2019 року м. Кропивницький
справа № 404/3216/17
провадження № 22-ц/4809/1002/19
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Карпенка О.Л., Мурашка С.І.,
за участю секретаря Деменко О.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 березня 2019 року у складі судді Бершадської О.В.,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування позову посилався на те, що з 28 грудня 1988 року перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 4 березня 1997 року шлюб між ними було розірвано.
За час шлюбу ними було придбано на підставі договору купівлі-продажу від 03 квітня 1990 року у спільну сумісну власність 9/50 частин житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого у АДРЕСА_1 .
21 грудня 1991 року на підставі договору купівлі-продажу придбано у спільну сумісну власність 2/25 частини житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого у АДРЕСА_1 .
21 травня 1992 року на підставі договору довічного утримання придбано у спільну сумісну власність 6/25 частини житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого у АДРЕСА_1 .
Вважає, що на даний час йому з відповідачем належить на праві спільної сумісної власності 1/2 частка спірного житлового будинку з надвірними будівлями, ринкова вартість зазначеної частки будинку становить 438 894,00 грн.
Оскільки відповідач не визнає його право на майно, тому просить визнати за кожним із них, в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на 1/4 частку житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого у АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (за кожним) право власності на 1/4 частку житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого у АДРЕСА_1 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідач вважає, що при ухваленні рішення районним судом були порушені норми як процесуального так і матеріального права, не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що суд не звернув уваги на те, що частки будинку 9 /50 та 6/25 , хоча і були набуті в період шлюбу, але в її особисту приватну власність, що підтверджується відповідним реєстраційним записом. Також, суд безпідставно не застосував позовну давність, оскільки вважає, що позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності.
Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить відхилити апеляційну скаргу, як необґрунтовану, а рішення суду залишити без змін.
Суд першої інстанції встановив такі обставини
З 28 грудня 1988 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 04 березня 1997 року.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 03 квітня 1990 року ОСОБА_2 купила 9/50 частин житлового будинку з відповідними надвірними будівлями, розташованого в АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 21 грудня 1991 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 придбано 2/25 частини житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого у АДРЕСА_1 .
Відповідно до договору довічного утримання від 21 травня 1992 року ОСОБА_2 набула у власність 6/25 частини житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого у АДРЕСА_1 .
Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та її представника, які підтримали апеляційну скаргу, заперечення позивача та його представника, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно до статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив із того, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, за час якого ними було придбано 1/2 частки житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого у АДРЕСА_1 , а тому задовольнив позов ОСОБА_1 , визнавши це майно спільним майном подружжя, провівши його поділ в рівних частках.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилався на презумпцію спільності майна подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до пунктів 4 та 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
До договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності ЦК України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
За змістом ст. 425 ЦК УРСР за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужувач), передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачу довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.
Відповідно до ст. 22 КпШС України, який був чинним до 1 січня 2004 року, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Згідно зі ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.
Системний аналіз зазначених норм цивільного та сімейного законодавства у сукупності зумовлює висновок, що, визначаючи правовий режим майна за договором довічного утримання (догляду), укладеного під час перебування набувача за цим договором у шлюбі, суди мають установити, чи був цей договір укладений саме в інтересах сім'ї; чи інший з подружжя, не визначений у договорі довічного утримання (догляду) як набувач, виконував обов'язки за таким договором солідарно з набувачем.
Установлено, що за умовами договору довічного утримання від 21 травня 1992 рок, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , остання зобов'язалася довічно повністю утримувати ОСОБА_4 , забезпечуючи харчуванням, одягом, доглядом, допомогою і залишити раніше належну їй частину будинку для довічного проживання. В свою чергу ОСОБА_4 передала ОСОБА_2 , у власність 6/25 частини житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого у АДРЕСА_1 .
Вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначив, що договір укладався в інтересах сім'ї, оскільки подружжя проживало у спірному будинку, який був переданий у власність відповідачу за договором довічного утримання.
В апеляційній скарзі відповідач оспорює зазначену обставину, посилаючись на те, що відчужувач ОСОБА_4 після укладення договору постійно проживала в належній їй частині будинку. Проте на вказане уваги суд не звернув та не з'ясував в чиїх інтересах укладався такий договір довічного утримання (догляду), чи солідарно подружжя виконувало обов'язки за цим договором, що має істотне значення для правильного вирішення спору.
Проте, належним чином оцінивши докази та встановивши, що виконання умов договору довічного утримання потребувало зі сторони позивача значних матеріальних затрат, утримання та забезпечення ОСОБА_4 , грошовими коштами, харчуванням, одягом, доглядом, допомогою відобразилося на матеріальному становищі подружжя, суд першої інстанцій обґрунтовано виходив із того, що вказаний договір довічного утримання укладений в інтересах сім'ї.
Крім того, в судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 підтвердила, що договір довічного утримання укладався нею з метою збільшення частки житлової площі будинку, в якому вони проживали з колишнім чоловіком відповідачем ОСОБА_1 , тобто в інтересах сім'ї.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що договір довічного утримання був укладений з порушеннями ст. 62 ЦК Української РСР не може бути підставою для визнання його неправомірним, оскільки він не визнаний судом недійсним і його недійсність прямо не встановлена законом.
Також, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що інші частки спірного житлового будинку набуті ними за час перебування в шлюбі також належать їй на праві особистої власності.
Проте, застосувавши презумпцію спільності майна подружжя, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що майно набуте сторонами, як за договорами купівлі - продажу так і за договором довічного утримання є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягає поділу у рівних частках шляхом виділення у власність позивача та відповідача по 1/2 частині спірної частини домоволодіння кожному, що становить по 1/4 частки домоволодіння.
Колегія суддів погоджується з позицією суду щодо відсутності підстав для застосування позовної давності, оскільки неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (висновки Верховного Суду України, викладені у Постанові № 6-258цс15 від 23 вересня 2015 року).
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та зводяться до переоцінки доказів у справі.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому, відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 07 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 10 липня 2019 року.
Головуючий суддя А.М. Головань
Судді О.Л. Карпенко
С.І. Мурашко