Провадження № 22-ц/803/1261/19 Справа № 201/18583/17 Суддя у 1-й інстанції - Подорець О.Б. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.
09 липня 2019 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Лаченкової О.В.
суддів - Варенко О.П., Свистунової О.В.
розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,
на рішення Амур-Нижньодіпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10 липня 2018 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про захист порушеного права споживача та визначення суми боргу, -
В грудні 2017 року до Амур-Нижньодіпровського районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про захист порушеного права споживача та визначення суми боргу.
Рішенням Амур-Нижньодіпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10 липня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про захист порушеного права споживача та визначення суми боргу - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , просить скасувати рішення Амур-Нижньодіпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10 липня 2018 року по справі №2/199/1287/17 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" про захист порушеного права споживача та визначення суми боргу та винести нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги позивачки ОСОБА_1
Відзивів на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодіпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10 липня 2018 року від інших учасників справи до суду не надходило.
Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 27 травня 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Кредит Дніпро" було укладено комплексний договір про надання банківських послуг №26254034138203-КР, за яким ОСОБА_1 отримала картку VISA Classic Int EMBOSS № НОМЕР_1 , без пільгового періоду з терміном дії до 31.05.2018 року, зі строком кредиту - 12 місяців з наступною пролонгацією на кожні 12 місяців, у випадку відсутності повідомлення від банку про закінчення строку кредиту та процентною ставкою згідно з умовами, встановленими Тарифами Банку. Договір в частині надання кредиту є укладеним в дату отримання повідомлення від банку, про встановлення ліміту кредиту, право на отримання кредиту з'являється після отримання відповідного повідомлення банку про встановлення ліміту кредиту.
08 серпня 2016 року між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Кредит Дніпро" було укладено комплексний договір про надання банківських послуг №26251034138206-КР, за яким ОСОБА_1 отримала картку VISA GOLD PayWave № НОМЕР_2 терміном дії до 30.06.2017 року, зі строком кредиту - 12 місяців з наступною пролонгацією на кожні 12 місяців, у випадку відсутності повідомлення від банку про закінчення строку кредиту та процентною ставкою згідно з умовами, встановленими Тарифами Банку. Договір в частині надання кредиту є укладеним в дату отримання повідомлення від банку, про встановлення ліміту кредиту, право на отримання кредиту з'являється після отримання відповідного повідомлення банку про встановлення ліміту кредиту.
19 вересня 2016 року позивачу ОСОБА_1 видано кредитну картку з сумою безготівкових коштів споживчого характеру в розмірі 49 900 грн. 00 коп.
Відповідно до п. 1.3.1. базова відсоткова ставка встановлюється у розмірі 4% у місяць, тобто 48% річних.
Згідно п. 1.4. тарифів плата за прострочення заборгованості по кредиту встановлена у розмірі 56% річних + 100 гривень за кожен випадок виникнення простроченої заборгованості.
Згідно з текстом укладених сторонами договорів вбачається, що ОСОБА_1 було ознайомлено з пунктом 5 договорів, де зазначено "я підтвержую наступне 5 (перед укладенням кредитного договору банк в письмовій формі надав мені всю передбачену чинним законодавством інформацію про умови кредитування та орієнтовну суму вартості кредиту. В дату укладення кредитного договору банк надав мені в письмовій формі детальний розпис сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки...".
Крім того, підписавши вищезазначені комплексні договори, позивач ОСОБА_1 підтвердила, що їх підписанням вона акцептувала публічну пропозицію позивача на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, яка розміщена на веб-сайті позивача та приєднався до умов указаного договору.
Також ОСОБА_1 погодилася, що розмір та строк дії, процентна ставка, розмір ліміту, розмір мінімального платежу та інші умови щодо банківської картки та овердрафту за картковим рахунком, що надаються їй у зв'язку з обраним пакетом послуг і приєднанням до договору, шляхом підписання комплексного договору, встановлюється відповідно до умов договору та тарифів банку, що є невід'ємною частиною договору
Станом на 15.03.2018 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №26254034138203 від 27.05.2016 року складає 64973,35 грн., а саме: 48872,73 грн. - заборгованість за кредитом, 15226,00 грн. - заборгованості по відсоткам та 874,62 грн. - заборгованості за комісією.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У ст. 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
У постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року (справа № 6-1341цс15) викладено правовий висновок, за змістом якого: «Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. У цій справі судом, встановлено, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов договору та в подальшому виконувала його умови.
На підставі ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За положенням ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами або договором.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
З урахуванням цих норм суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, виходячи із підстав позову та встановлених обставин, і залежно від встановленого вирішити питання про обґрунтованість позовних вимог.
Водночас, згідно із ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до положень ч.1, 2 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та п.23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України №2" наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що позивачем не доведено позовні вимоги та не надано на підтвердження достатніх доказів.
Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що позивач звернулась до суду для визначення суми боргу, так як відповідач приховує відомості сплачених нею платежів в рахунок погашення заборгованості, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки жодних належних та допустимих доказів на підтвердження погашення заборгованості за кредитом ОСОБА_1 не надано та матеріали справи не містять.
Згідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Крім того, з наданого відповідачем ПАТ "Банк Кредит Дніпро" виписки по рахункам, вбачається, що грошові кошти, які вносились ОСОБА_1 на погашення заборгованості були отриманні банком та зараховані в рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами (у графі сума зарахування).
Також, апелянтом власних розрахунків заборгованості суду не представлено, клопотань про призначення судової експертизи - не заявлено.
Посилання ОСОБА_1 на те, що комплексні договори про надання банківських послуг укладені без дотримання вимог діючого законодавства, оскільки всупереч Закон України "Про захист прав споживачів", вона не отримував від відповідача інформації про основні норми, які регламентували вимоги до змісту кредитного договору, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки при укладенні договору було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті нею.
Посилання апелянта на те, що в діях банку містяться явні, очевидні ознаки обману її як споживача, не приймаються до уваги, оскільки не зрозуміло, які саме вимоги було недодержано банком при укладені правочину, щоб визнати його нечинним.
Кредитний договір укладено в письмовій формі, підписано сторонами та скріплено печаткою банку, тобто він є чинним.
Згідно з ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється.
Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною.
Сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов'язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.
Як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики: 1) створення враження, що споживач не може залишити приміщення продавця (виконавця) без укладення договору або здійснення оплати; 2) здійснення тривалих та/або періодичних візитів до житла споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій або залишення житла; 3) здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача; 4) вимога оплати продукції, поставленої продавцем (виконавцем), якщо споживач не давав прямої та недвозначної згоди на її придбання. Перелік форм агресивної підприємницької практики не є вичерпним.
Крім того, як роз'яснено у рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі № 15-рп/2011 положення п. п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору.
Директива розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди.
Згідно з п. 2 ст. 7 Директиви, комерційна діяльність вважається такою, що вводить в оману, якщо вона містить недостовірну інформацію або створює загальне враження, що вводить чи може ввести в оману, навіть, якщо інформація вірна у відношенні одного або декількох елементів такої інформації.
Разом з тим, бездіяльністю, що вводить в оману вважається така комерційна діяльність, в котрій, виходячи з фактичної ситуації, приймаючи до уваги всі особливості, обставини та обмеження комунікативного середовища, продавець не надає суттєво необхідної середньостатистичному споживачеві інформації для прийняття обдуманого рішення щодо угоди, що веде або може призвести до укладення середньостатистичним покупцем угоди, яка не була б укладена ним при інших обставинах. Також, бездіяльністю, яка вводить в оману визнається ненадання продавцем або несвоєчасне надання в двоякій, нечіткій, незрозумілій формі інформації, що вважається суттєвою. Зокрема, суттєвою є інформація про ціну угоди.
Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг).
Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.
Однак, апелянтом, а ні до позовної заяви, а ні до апеляційної скарги, не надано жодного доказу щодо введення позичальника в оману.
Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення в оскаржуваній частині - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині - без змін.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодіпровського районного суду м.Дніпропетровська від 10 липня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді О.П.Варенко
О.В. Свистунова