Справа № 161/20422/18 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С. М.
Провадження № 22-ц/802/671/19 Категорія: 41 Доповідач: Федонюк С. Ю.
08 липня 2019 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Шевчук Л. Я.,
з участю:
секретаря судового засідання - Губарик К. А.,
представника позивача - ОСОБА_1.,
представника відповідача - ОСОБА_6.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення з житлового будинку, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 квітня 2019 року,
У грудні 2018 року звернувся до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 далі - будинок). Вказаний будинок був подарований йому батьком та на даний час використовується ним у власних інтересах та в інтересах його сім'ї. Після набуття права власності на будинок він також приватизував земельну ділянку для його обслуговування. Попри ту обставину, що за адресою належного йому житлового будинку ніхто не зареєстрований на постійне місце проживання, у ньому фактично проживає відповідачка у справі, яка не є членом його сім'ї, а зовсім чужою людиною. Жодних договорів найму будинку між ним та ОСОБА_3 укладено не було, а відтак остання проживає у даному житловому приміщенні без будь-яких на те правових підстав. Проживання відповідачки у будинку порушує його право власності на нерухоме майно, що позбавляє його можливості користуватися та розпоряджатися власністю на власний розсуд, зокрема й здійснювати ремонтні роботи та добудови у будинку.
На підставі викладеного, а також у зв'язку з тим, що ОСОБА_3 не бажає в добровільному порядку виселятися з належного йому на праві власності будинку, просив суд усунути йому перешкоди в користуванні будинком шляхом виселення з нього відповідачки без надання іншого житла та стягнути з останньої в його користь судові витрати по справі.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 квітня 2019 року позов задоволено. Ухвалено усунути ОСОБА_2 перешкоди в користуванні належним йому на праві приватної власності житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення з нього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без надання іншого жилого приміщення. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в сумі 704 грн. 80 коп.
Не погоджуючись із даним рішення суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій вказує на необгрунтованість судового рішення з підстав неповного з'ясування обставин справи, на які відповідач посилалась як на підставу своїх заперечень. Свої доводи апелянт обгрунтовує тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги норми ЖК України, що вона в розумінні ст. 98 ЖК України не являється тимчасовим мешканцем. А також зазначає, що суд у своєму рішенні не навів жодних підстав, передбачених ст. 116 ЖК України, для виселення відповідача без надання іншого житлового приміщення. Просила суд скасувати дане рішення і ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не подавався.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та апеляційна скарга, об'єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, проаналізувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, вислухавши пояснення представників сторін, суд доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_2 є новим законним власником спірного будинку, який не давав згоди на вселення у нього відповідачки ОСОБА_4 , котра вселилась та проживає у будинку зі згоди колишнього власника ОСОБА_5 . Тривалий строк користування відповідачкою спірним житлом, сплата останньою комунальних послуг, враховуючи зміну власника, членом сім'ї якого вона не є, не може бути підставою для відмови у захисті прав нового власника на користування та розпорядження житловим приміщенням, а тому наявні всі правові підстави для виселення відповідачки з квартири житлового будинку АДРЕСА_1 .
Такий висновок суду відповідає фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.
У статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно із положеннями статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач просив суд усунути перешкоди у користування спірним житловим приміщенням та виселити із такого приміщення відповідача.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Як встановлено матеріалами справи, договором дарування житлового будинку від 23.02.2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Галькевич Ю.Є., зареєстрованим у реєстрі за № 86, ОСОБА_5 (дарувальник), передав у власність ОСОБА_2 (обдарованому), житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 14-15).
Факт набуття у приватну власність ОСОБА_2 даного житлового будинку також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 115099694 від 23.02.2018 року (а.с. 16) та технічним паспортом на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленим 26.06.2017 року, інвентаризаційна справа № 551 (а.с. 17-20).
Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,12 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 . Дана обставина підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 146106051 від 20.11.2018 року (а.с. 23).
Як вбачається з будинкової книги А № 166820 для прописки (реєстрації громадян, які проживають в АДРЕСА_1 , у даному житловому приміщенні будь-які особи не зареєстровані (а.с. 21-25).
Зі змісту довідки Торчинської селищної ради Луцького району № 3327 від 11.12.2018 року вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 ., який належить на праві власності ОСОБА_2 , фактично проживає без реєстрації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 26).
Установивши, що ОСОБА_2 є власником спірного будинку, про виселення з якого просив позивач, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову з огляду на конституційні принципи непорушності права володіння та користування власником своїм майном.
Частиною 1 ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.
Частиною 1 ст. 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК УРСР до членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Судом встановлено, що задоволення позову у даній справі можливо шляхом звільнення спірного приміщення відповідачем ОСОБА_3 , і такий спосіб застосовано в межах заявлених позовних вимог про усунення перешкод в користуванні майном, оскільки предметом спору є саме усунення перешкод в користуванні належним позивачу спірним будинком.
Разом з тим встановлено, що відповідачка не є членом сім'ї позивача, а також такою особою, що визначена у ст.64 ЖК України.
Позивач, набувши право власності на житловий будинок, не укладав із відповідачкою угод щодо її проживання у будинку та дозволу на проживання (користування) в будинку також не надавав. Покликання апелянта на попередні усні домовленості між нею та попереднім власником щодо подальшого продажу ОСОБА_3 спірного будинку не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та не впливають на правильність висновків суду.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що позивач на відповідній правовій підставі має право власності на спірне житлове приміщення, а відповідач своїми діями чинить йому перешкоди в користуванні спірним майном, оскільки без відповідних правових підстав самовільно займає це приміщення, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність усунення вказаних перешкод у користуванні майном.
Тривалий строк користування відповідачкою спірним будинком, враховуючи зміну власника, членом сім'ї якого вона не є, не може бути підставою для відмови у захисті прав нового власника на користування майном на власний розсуд. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення.
Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верхового Суду від 04 липня 2018 року в справі №653/1096/16-ц та Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2018 року в справі №638/13030/13-ц.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду ( частина четверта ст.263 ЦПК України).
Доводи апеляційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із ухваленим судовим рішенням, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, та є предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.
Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 квітня 2019 року в даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді