09 липня 2019 року
Київ
справа №816/2058/14
адміністративне провадження №К/9901/9440/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючий суддя Бившевої Л.І., суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В., розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2015 у справі за позовом ОСОБА_1 до Гадяцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області, заступника начальника Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області Жуківець Тетяни Миколаївни, Головного управління Міндоходів у Полтавській області, треті особи: Міністерство доходів і зборів України в Полтавській області, перший заступник Міністра доходів і зборів України Білоус Ігор Олегович , старший слідчий в особливо важливих справах Слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області Значенко Сергій Віталійович, старший державний податковий ревізор-інспектор сектору податкового контролю відділу оподаткування фізичних осіб Гадяцької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області Близнюк Надія Григорівна, про визнання незаконним та скасування рішення про опис майна у податкову заставу, визнання незаконною податкової вимоги,
ОСОБА_1 у травні 2014 року подала до суду позов, в якому просила визнати незаконними і скасувати рішення заступника начальника Гадяцької ОДПІ Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 02.12.2013 № 1 про опис майна у податкову заставу, податкову вимогу від 02.12.2013 № 46-17, рішення Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 27.01.2014 № 90/Г/16-31-17-03-23 про результати розгляду скарг, визначити грошовий розмір судових витрат, які повинні бути компенсовані позивачці у разі задоволення її позову, який має становити 0,00 грн.
Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 03.02.2015 закрив провадження у справі в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 27.01.2014 № 90/Г/16-31-17-03-23 про результати розгляду скарги. У задоволенні адміністративного позову суд відмовив.
Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27.05.2015 залишив без змін постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2015.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з огляду на наявність у позивачки заборгованості з податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб та обов'язок податкового органу щодо контролю за сплатою податків і зборів, позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішення про опис майна у податкову заставу та податкової вимоги є необґрунтованими.
Закриваючи провадження у справі щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 27.01.2014 № 90/Г/16-31-17-03-23 про результати розгляду скарг, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що це рішення не підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства, оскільки не носить обов'язкового характеру, не тягне за собою юридичних наслідків та не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_1 подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та задовольнити позовні вимоги повністю.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржниця посилається на те, що оскаржувані судові рішення прийняті неповноважним складом суду, в результаті порушення норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 05.08.2015 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.
Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.
Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 «Про визначення дня початку роботи Верховного Суду» днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.
Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10.06.2019 призначив справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 11.06.2019.
Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, зважає на таке.
Суди попередніх інстанцій встановили такі обставини.
Гадяцька МДПІ Полтавської області ДПС провела планову невиїзну документальну перевірку ОСОБА_1 , за результатами якої склала акт від 15.06.2012 № 186/1701/3115617023.
На підставі цього акта перевірки Гадяцька МДПІ Полтавської області ДПС винесла податкові повідомлення-рішення від 18.07.2012 № 0000571701 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 23825 грн, з яких 19060 грн за основним платежем та 4765 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, та від 18.07.2012 № 0000561701 про визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 105278 грн., з яких 84223 грн за основним платежем та в сумі 21055,75 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
За результатами розгляду скарги позивачки ДПС у Полтавській області рішенням від 25.10.2012 вих. № 313/Г/10-215 скасувала податкове повідомлення-рішення від 18.07.2012 № 0000561701 в частині основного платежу з податку з доходів фізичних осіб в сумі 7587,94 грн та фінансової (штрафної) санкції в сумі 2146,65 грн та залишила без змін це податкове повідомлення-рішення в іншій частині, а також збільшила грошове зобов'язання з податку на додану вартість за податковим повідомленням-рішенням від 18.07.2012 № 0000571701 на суму 3811,53 грн за основним платежем і на суму 952,88 грн за штрафними (фінансовими) санкціями та зобов'язала Гадяцьку МДПІ прийняти податкове повідомлення-рішення на збільшену суму у відповідності до вимог чинного законодавства.
ДПС України рішенням від 24.12.2012 вих. № 3547101141-12/Г/10-2315 про результати розгляду повторної скарги від 04.12.2012 з урахування рішення ДПС у Полтавській області від 25.10.2012 вих. № 313/Г/10-215 залишила без змін податкові повідомлення-рішення від 18.07.2012 № 0000571701 та № 0000561701.
Гадяцька МДПІ за результатами адміністративного оскарження на зменшену суму прийняла нове податкове повідомлення-рішення від 05.11.2012 № 0002391701 про визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем в сумі 76 635,06 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 18 891,10 грн та на збільшену суму нове податкове повідомлення-рішення від 05.11.2012 № 0002471701 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 3 811,53 грн за основним платежем та в сумі 952,88 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.
Позивачка оскаржила до суду податкові повідомлення-рішення від 18.07.2012 № 0000571701 та № 0000561701, рішення ДПС у Полтавській області від 25.10.2012 вих. № 313/Г/10-215 про результати розгляду скарги, рішення ДПС України від 24.12.2012 вих. № 3547101141-12/Г/10-2315 про результати розгляду повторної скарги.
Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 17.04.2013 у справі № 816/604/13-а, залишеною без змін Харківським апеляційним адміністративним судом ухвалою від 18.09.2013, відмовив у задоволенні зазначеного позову.
Відмовляючи у задоволенні позову у справі № 816/604/13-а, суд установив, що нове податкове повідомлення-рішення від 05.11.2012 № 0002391701 про визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем в сумі 76 635,06 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 18 891,10 грн, що прийняте за результатом адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 18.07.2012 № 0000561701, позивачка отримала 08.12.2012. Отже, з огляду на положення підпункту 60.1.3 пункту 60.1, пункту 60.4 статті 60 ПК податкове повідомлення-рішення від 18.07.2012 № 0000561701 вважається відкликаним з 08.12.2012. Нове податкове повідомлення-рішення від 05.11.2012 № 0002391701 у справі № 816/604/13-а не оскаржувалось. Щодо податкового повідомлення-рішення від 18.07.2012 № 0000571701, то суд визнав правомірним нарахування податку на додану вартість в сумі 22 871,53 грн - у розмірі 20 % від суми обсягу продажу товарів, що становить 114357,63 грн. Суд також установив, що податкове повідомлення-рішення від 05.11.2012 № 0002471701 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 3811,53 грн за основним платежем та в сумі 952,88 грн за штрафними (фінансовими) санкціями позивачка отримала 08.12.2012. У справі № 816/604/13-а це податкове повідомлення-рішення не оскаржувалось.
Полтавський окружний адміністративний суд ухвалою від 27.05.2013 у справі № 816/2087/13-а повернув ОСОБА_1 позову заяву про оскарження податкового повідомлення-рішення від 05.11.2012 № 0002391701, що надійшла до суду 16.04.2013, у зв'язку з не усуненням недоліків.
Таким чином, чинними є податкове повідомлення-рішення від 18.07.2012 № 0000571701 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 19060 грн за основним платежем та в сумі 4765 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, - від 05.11.2012 № 0002471701 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 3 811,53 грн за основним платежем та в сумі 952,88 грн за штрафними (фінансовими) санкціями та від 05.11.2012 № 0002391701 про визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем в сумі 76 635,06 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 18 891,10 грн.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений Податковим кодексом України строк (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14).
Згідно з пунктом 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
Абзацом другим підпункту 56.17.5 пункту 56.17 статті 56 ПК України визначено, що день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків.
Відповідно до підпункту 56.17.1 пункту 56.17 статті 56 ПК України процедура адміністративного оскарження закінчується днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк.
Строк подання скарги про перегляд рішення про визначення грошового зобов'язання визначений у пункті 56.3 статті 56 Податкового кодексу України. Так, скарга подається до контролюючого органу вищого рівня протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Відповідно до абзацу 4 пункту 56.18 статті 56 ПК України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Згідно з абзацом 1 пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У відповідності до абзацу 2 пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Згідно з пунктом 88.1 статті 88 ПК України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.
Відповідно до підпункту 89.1.2 пункту 89.1 статті 89 ПК України право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.
Згідно з пунктом 89.2 статті 89 ПК України з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.
Відповідно до пункту 89.3 статті 89 ПК України опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.
З положень зазначених норм закону випливає, що обов'язок зі сплати грошового зобов'язання у платника податків виникає з наступного дня за днем узгодження такого зобов'язання і має бути виконаний протягом десяти днів.
У разі неоскарження податкового повідомлення-рішення днем узгодження грошового зобов'язання є день закінчення процедури адміністративного оскарження - день, наступний за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення, тобто 10 календарний день, що настає за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення.
У разі оскарження до суду податкового повідомлення-рішення днем узгодження грошового зобов'язання є день набрання законної сили судовим рішенням.
Несплачені у встановлений законом строк податкові зобов'язання є податковим боргом платника податків, з виникненням якого контролюючий орган має вжити заходів для його погашення, зокрема, передати майно платника податків у податкову заставу, надіслати платникові податкову вимогу щодо погашення суми податкового боргу тощо.
Факт узгодження грошового зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням від 18.07.2012 № 0000571701 пов'язаний з фактом набрання законної судовим рішенням - постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.04.2013 у справі № 816/604/13-а, предметом позову в якій є вимоги про визнання, зокрема, протиправним цього податкового повідомлення-рішення. Своєю чергою, факт набрання законної сили постановою суду першої інстанції, яка не скасована, пов'язаний з фактом набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження (частина третя статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час ухвалення ухвали суду апеляційної інстанції у справі № 816/604/13-а). З огляду на постановлення Харківським апеляційним адміністративним судом ухвали від 18.09.2013 у справі № 816/604/13-а за наслідками розгляду у письмовому провадженні, зважаючи на правило, визначене у частині п'ятій статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час ухвалення ухвали суду апеляційної інстанції), за яким судове рішення прийняте за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення його копії особам, які беруть участь у справі, суд першої інстанції установив, що копія цієї ухвали направлена на адресу позивачки 18.09.2013. Отже, ухвала набрала законної сили та за податковим повідомленням-рішенням від 18.07.2012 № 0000571701 відбулося узгодження грошового зобов'язання і у позивачки виник обов'язок їх сплатити, а після закінчення строку сплати в неї виник податковий борг.
Факт узгодження грошових зобов'язань за податковими повідомленнями-рішеннями від 05.11.2012 № 0002471701 та від 05.11.2012 № 0002391701 пов'язаний з фактом їх отримання позивачкою 08.12.2014. Факт отримання позивачкою податкових повідомлень-рішень 08.12.2014 установлений у постанові Полтавського окружного адміністративного суду від 17.04.2013 у справі № 816/604/13-а, що набрала законної сили, а також підтверджується позивачкою у позовній заяві у справі № 816/2058/14, що розглядається. Отже, за податковими повідомленнями-рішеннями від 05.11.2012 № 0002471701 та від 05.11.2012 № 0002391701 відбулося узгодження грошових зобов'язань і у позивачки виник обов'язок їх сплатити, а після закінчення строку сплати в неї виник податковий борг, а у контролюючого органу обов'язок вжити заходів для його погашення, зокрема, передати майно платника податків у податкову заставу, надіслати платникові податкову вимогу щодо погашення суми податкового боргу тощо.
Разом з тим позивачка у позовній заяві та касаційній скарзі наголошує на тому, що рішення заступника начальника Гадяцької ОДПІ Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 02.12.2013 № 1 про опис майна у податкову заставу, податкова вимога від 02.12.2013 № 46-17 та рішення Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 27.01.2014 № 90/Г/16-31-17-03-23 оскаржувались нею до Міністерства доходів і зборів України (скарги від 04.03.2014 (а.с. 138-143 т.1), отримані контролюючим органом 07.03.2014 (а.с. 144 т. 1)). Перший заступник Міністра доходів і зборів у відповідності до вимог пункту 56.9 статті 56 Податкового кодексу України прийняв рішення від 26.03.2014 № 1772/Т/99-99-25-05-14 про продовження строку розгляду повторних скарг позивачки від 04.03.2014, однак не виконав вимог абзацу 4 пункту 56.9 статті 56 ПК України - не надіслав це рішення до закінчення 20-денного строку, зазначеного у пункті 56.8 статті 56 цього Кодексу, тобто протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги.
Цей аргумент підлягав дослідженню та оцінці судом, адже обставина щодо дати надіслання контролюючим органом копії рішення про продовження розгляду справи має суттєве значення для вирішення справи з огляду на положення абзацу 4 пункту 56.9 статті 56 ПК України, за якими скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або іншої уповноваженої посадової особи) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту. В абзаці першому цього пункту визначений обов'язок письмово повідомити про рішення платника податків на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті, який становить 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги.
Суд першої інстанції цей аргумент залишив поза увагою. Суд апеляційної інстанції у відповідь на зазначений аргумент позивачки установив, що рішення податкового органу про продовження строку розгляду скарг надіслано на адресу позивачки до закінчення 20-денного строку, однак при цьому не зазначив, на підставі яких доказів установлена ця обставина, тобто суд не дослідив відповідні докази і необґрунтовано відхилив аргумент позивачки про ненадіслання контролюючим органом рішення про продовження строку розгляду скарг до закінчення 20-денного строку, перебіг якого розпочався з наступного дня за днем отримання скарги.
Окрім того, суд касаційної інстанції вважає, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для закриття провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання незаконним і скасування рішення Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 27.01.2014 № 90/г/16-31-17-03-23 на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з пунктами 56.1 та 56.2 статті 56 ПК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Позивачка скористалася правом на оскарження рішення контролюючого органу в судовому порядку, що закріплене законом та яке суди попередніх інстанцій незаконно обмежили.
Зважаючи на те, що суди порушили норми процесуального права, не дослідили докази у справі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не розглянули позовну вимогу про визнання незаконним і скасування рішення Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 27.01.2014 № 90/г/16-31-17-03-23, суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування судових рішень першої та апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частин першої і другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо аргументу позивачки про розгляд справи неповноважним складом, який мотивований положенням частини четвертої статті 127 Конституції України (у редакції, чинній на час ухвалення оскарженої постанови суду першої інстанції), за якими суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів, і ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів, суд касаційної інстанції зазначає таке.
Відповідно до статті 127 Конституції України (у редакції, чинній на час ухвалення оскарженої постанови суду першої інстанції) правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні. На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою. Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.
Згідно зі статтею 15 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (у редакції, чинній на час ухвалення оскарженої постанови суду першої інстанції) справи в судах розглядаються суддею одноособово, а у випадках, визначених процесуальним законом, - колегією суддів, а також за участю народних засідателів і присяжних. Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд.
Порядок здійснення адміністративного судочинства визначається Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 1 цього Кодексу).
У відповідності до статті 23 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час ухвалення оскарженої постанови суду першої інстанції) усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених цим Кодексом, розглядаються і вирішуються суддею одноособово. Суддя для розгляду конкретної справи визначається в порядку, встановленому частиною третьою статті 15-1 цього Кодексу.
Здійснення адміністративного судочинства колегією суддів відбувається лише в адміністративних справах, визначених у статті 24 цього Кодексу (у редакції, чинній на час ухвалення оскарженої постанови суду першої інстанції)
Адміністративна справа № 816/2058/14 не є справою, віднесеною статтею 24 зазначеного Кодексу до переліку справ, в яких адміністративне судочинство обов'язково здійснюється в суді першої інстанції колегією суддів.
Враховуючи наведене, зазначений аргумент позивачки ґрунтується на помилковому розумінні положень частини четвертої статті 127 Конституції України.
Доводи позивачки про незаконне обрання ОСОБА_3 на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду безстроково, а також про незаконне обрання безстроково суддів Любчич, Сіренко О.І. та Спаскін О.А . , які входили до складу колегії суддів Харківського апеляційного адміністративного суду, суд касаційної інстанції відхиляє. При цьому виходить з того, що Верховна Рада України згідно з положенням статті 128 Конституції України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) була повноважна обирати суддю безстроково в порядку, встановленому законом, тобто у порядку, передбаченому статтею 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин). ОСОБА_3 був обраний на посаду судді Полтавського окружного адміністративного суду Верховною Радою України постановою від 20.06.2013 № 348-VII. Так само ОСОБА_5 , яка згодом змінила прізвище на ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були обрані на посаду суддів безстроково Верховної Радою України відповідними постановами.
Інші аргументи, зазначені в касаційній скарзі, не є такими, що можуть свідчити про порушення судами норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2015 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна ,
Судді Верховного Суду