Іменем України
10 липня 2019 року
Київ
справа №820/2750/18
адміністративне провадження №К/9901/59767/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., судді Берназюка Я.О, судді Саприкіної І.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Донець Л.О., Гуцала М.І., Бенедик А.П. від 23 липня 2018 року,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, у якому просив:
- визнати бездіяльність Міністерства оборони України, яка полягає у нерозгляді у місячний строк документів позивача після надходження у Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі також - Порядок № 975) щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням ІІ групи інвалідності;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно подати висновок за формою та документи до Міністерства оборони України про виплату позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням ІІ групи інвалідності з дотриманням вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та Порядку № 975;
- зобов'язати Міністерство оборони України вирішити питання про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням ІІ групи інвалідності позивачу згідно з Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та Порядком № 975;
- зобов'язати відповідачів подати звіт про виконання судового рішення.
Позовна заява мотивована тим, що з моменту встановлення ІІ групи інвалідності (з 14 липня 2017 року) позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2018 року адміністративний позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач отримав поранення та захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2018 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 травня 2018 року скасовано, ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що ані статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ані Порядком № 975, які діяли на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, не передбачалось можливості отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2018 року, як таку, що ухвалена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права; залишити в силі рішення Харківського окружного адміністративного суду рішення від 18 травня 2018 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив військову службу в Збройних силах СРСР з 23 грудня 1983 року по 03 лютого 1986 року та брав участь у бойових діях (Демократична Республіка Афганістан), що підтверджується військовим квитком.
В 1984 році позивач отримав поранення, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні на території Демократичної Республіки Афганістан, де велись бойові дії.
Позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, згідно з довідкою МСЕК серії 12ААА №118498 від 18 липня 2016 року, та з 14 липня 2017 року - згідно з довідкою МСЕК серії 12ААА № 686111 від 14 липня 2017 року ІІ групу інвалідності з причин: поранення, контузія та захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Позивач звернувся з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням ІІ групи інвалідності, внаслідок поранення, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби.
Харківським обласним військовим комісаріатом 10 серпня 2017 року було направлено на адресу Міністерства оборони України документи щодо призначення одноразової грошової допомоги.
Листом від 28 серпня 2017 року № 248/3/6/2973 Департамент фінансів Міністерства оборони України зазначив, що особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, відмовлено у задоволенні позовних вимог. Скаржник вказує на те, що Міністерство оборони України неправомірно відмовило йому в нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи, що передбачено Законом України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", оскільки з моменту встановлення ІІ групи інвалідності він набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Від відповідачів відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення судів в даній справі у касаційному порядку.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу, як особі з інвалідністю.
Другу групу інвалідності позивачу встановлено з 14 липня 2017 року.
Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
До моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року (далі - Закон № 1774-VIII) право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби.
Проте, з 01 січня 2017 року після набрання чинності Закону № 1774-VIII для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу, в який у випадку настання інвалідності виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги, і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
Таким чином, статтею 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка діяла на час настання інвалідності позивача, не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 750/5074/17 та у справі № 820/1835/18, від 20 травня 2019 року у справі № 2040/5686/18.
Таким чином, ІІ група інвалідності встановлена ОСОБА_1 з 14 липня 2017 року, тобто в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби, відтак суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для визнання протиправною відмови Міністерства оборони України у виплаті одноразової грошової допомоги.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент постановлення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в ньому повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І.В. Железний
Судді: Я.О. Берназюк
І.В. Саприкіна