Постанова
Іменем України
09 липня 2019 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/9359/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д.,
за участю секретаря Ратушного А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва
в складі судді Макаренко І.О.
від 08 квітня 2019 року
про відмову у відкритті провадження
у справі №761/13831/19 Шевченківського районного суду м. Києва
за позовом ОСОБА_1
до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» Ірклієнка Юрія Петровича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
В квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» Ірклієнка Ю.П., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), в якому просила визнати неправомірним включення Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» кредиторських вимог на суму 670 399,50 грн до кредиторських вимог восьмої черги; зобов'язати Уповноважену особу Фонду на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» акцептувати кредиторські вимоги, внести зміни до реєстру акцептованих вимог АТ «Банк «Фінанси та Кредит» шляхом включення акцептованих вимог в розмірі 470 399,50 грн, як таких що підлягають задоволенню у четверту чергу.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08 квітня 2019 року відмовлено у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, у звязку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, позивачка через свого представника ОСОБА_3 звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що ухвала є незаконною та необгрунтованою, постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
Вказувала, що суд дійшов помилкового висновку, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки позовні вимоги зводяться до захисту порушеного права, яке виникло з судового рішення у цивільній справі.
Судом безпідставно не взято до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду висловлені в постанові від 07.11.2018.
За наведених обставин просили скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 08.04.2019 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідачі своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалися.
Представник позивача - ОСОБА_4 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, та просив задовольнити з підстав, наведених в ній.
Відповідачі, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання своїх представників не направили, причини неявки суду не повідомили.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідачів.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність ухвали суду в межах апеляційного оскарження, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23.04.2015 задоволено позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення коштів за банківським вкладом.
Постановою Правління Національного банку України від 17 вересня 2015 року №612ПАТ «Банк«Фінанси та Кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних, на підставі чого виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 17.09.2015 №171, яким розпочато процедуру виведення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.
17 грудня 2015 року, відповідно до постанови Правління НБУ №898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» виконавчою дирекцією Фонду 18.12.2015 прийнято рішення №230 «Про початок процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 07.04.2016 за №488 затверджено перелік (реєстр) вимог кредиторів АТ «Банк «Фінанси та Кредит».
Листом Уповноваженої особи Фонду від 26.01.2018 ОСОБА_1 повідомлено про включення його кредиторської вимоги на суму 670 399,50 грн до восьмої черги вимог кредиторів.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.08.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.11.2018 у справі №826/16044/16 зобов'язано Уповноважену особу Фонду на ліквідацію АТ «Банк «Фінанси та Кредит» подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду у розмірі 175 987,50 грн.
Звертаючись до суду з позовом позивачка вказувала на те, що наявні підстави для задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання відповідачів віднести кредиторські вимоги до четвертої черги вимог кредиторів АТ «Банк «Фінанси та Кредит».
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, суд першої інстанції виходив з того, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його неправильним, враховуючи наступне.
У частині першій статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних. Земельних, трудових сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Під час вирішення питання щодо можливості розгляду справи в порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями, передбаченими у статті 2 ЦПК України, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин, одним із суб'єктів яких є фізична особа.
При цьому, суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а отже, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета, але судами різних юрисдикцій.
Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Відповідно до приписів статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини.
Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України. Зі змісту частини третьої цієї статті вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а спеціальний субєктний склад цього спору, в якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах - спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані субєкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VI (далі Закон) встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.Відносини, що виникають у зв'язку зі створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та НБУ (ст. 1 Закону).
За приписами статті Закону Фонд є юридичною особою публічного права, економічно самостійною установою, яка не лише виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, але і функції у сфері виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
Як зазначалось вище, на підставі постанови правління НБУ від 17.12.2015 №898 виконавчою дирекцією Фонду 18.12.2015 прийнято рішення про початок здійснення процедури ліквідації АТ «Банк «Фінанси та Кредит».
Процедура ліквідації банків передбачена розділом VIIIЗакону.
Відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитора мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб (вкладників) у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано повноваження щодо складання реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.
Організація заходів з підготовки задоволення вимог кредиторів, формування ліквідаційної маси, продаж майна банку відповідно до вимог статей 49, 50, 51 Закону покладена на Фонд.
З наведеного слідує, що у даних правовідносинах зі складання реєстру акцептованих вимог кредиторів та організації заходів з їх задоволення Фонд виступає як від імені банку, що ліквідується, так і діє при вирішенні певних питань як орган, уповноважений на ліквідацію банку, однак при цьому жодних владних повноважень щодо заявника, який захищає свої майнові права, не вчиняє.
Враховуючи зазначене, звернення позивача до Фонду не є підставою для розгляду спору в порядку адміністративного судочинства, оскільки він звернувся за захистом порушених прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із рішення суду, ухваленого в порядку цивільного судочинства, оскільки сам первісний позов виник з цивільно-правової угоди, тому такий спір щодо внесення до реєстру акцептованих вимог кредиторів підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Отже, спір у даній справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, адже за вказаних вище фактичних обставин цей спір має приватноправовий характер і підлягає судовому розгляду в межах цивільної юрисдикції.
Саме такий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07.11.2018 по справі №757/56680/16-ц за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Дельта Банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
За приписами ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд повинен враховувати висновки, викладені в постановах Верховного Суду.
Однак, постановляючи ухвалу, суд першої інстанції вказаних обставин та наведених положень закону не врахував, а тому висновок суду першої інстанції про те, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, є помилковим.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.
Враховуючи наведене, доводи, викладені в апеляційній скарзі, що ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження є безпідставною та перешкоджає подальшому провадженню у справі, колегія суддів вважає обґрунтованими.
Відповідно до ч. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України порушення норм процесуального права, яке призвело до помилковості ухвали є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 379, 383, 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 08 квітня 2019 року - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Повний текст постанови складено 10 липня 2019 року.
Головуючий О.Ф. Мазурик
Судді В.А. Кравець
Л.Д. Махлай