Постанова
Іменем України
09 липня 2019 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/8228/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва
в складі судді Макаренко І.О.
від 11 березня 2018 року
у справі №761/40625/18 Шевченківського районного суду м. Києва
за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Івана Франка, 4»
до ОСОБА_1 , ОСОБА_2
про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
В жовтні 2018 року позивач - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Івана Франка, 4» (далі - ОСББ «Івана Франка, 4», ОСББ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому посилаючись на те, що відповідачі, отримуючи житлово-комунальні послуги, не сплачують за них, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 10 583,17 грн за період з червня 2017 по червень 2018 року, просив стягнути заборгованість з відповідачів пропорційно до їхніх часток у праві власності на квартиру, а саме з ОСОБА_1 7055,45 грн та з ОСОБА_2 3 727,37 грн.
Крім того, посилаючись на те, що відповідачами прострочено виконання грошового зобов'язання по оплаті житлово-комунальних послуг, позивач просив у відповідності до вимог статті 625 ЦК України стягнути з відповідачів інфляційні втрати у 384,31 грн (256,21 грн з ОСОБА_1 та 128,10 грн з ОСОБА_2 ) та 3% річних у сумі 214,65 грн (143,10 грн з ОСОБА_1 та 71,55 грн з ОСОБА_2 ).
Відповідачі позов не визнали та подали до суду відзив на позовну заяву, в якому вказували, що вони сплачували за фактично надані їм послуги, а саме: прибирання прибудинкової території, обслуговування вентиляційних каналів, поливання дворів, клумб і газонів, освітлення місць загального користування і підвалів, підкачування води та інші витрати, що підтверджується розрахунком КП «ГІОЦ» №02-1153 від 08.12.2008, дублікатом квитанції. Факт оплати наданих їм позивачем житлово-комунальних послуг встановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02.10.2013 у справі №761/12784/13-ц та рішенням Апеялційного суду м. Києва від 17.01.2013 у справі №22-ц/796/181/2013. Також, даними рішеннями встановлено факт відсутності укладення між сторонами будь-яких договорів з надання послуг.
Також, зазначали, що позивач не надав доказів перерахування ним коштів на рахунки організацій, які нібито надавали послуги з утримання будинку та інших послуг, що мають право обслуговувати будинок, Дочірнє підприємство зі 100% іноземною інвестицією «Д'естате» не має відповідних кодів КВЕД на надання послуг.
За наведених обставин просили відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2019 року позов задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду відповідачі звернулися до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.
Апеляційну скаргу обґрунтовували тим, що суд першої інстанції порушив принцип рівності сторін та об'єктивності розгляду справи, не врахувавши доводи, наведені у відзиві на позовну заяву, докази долучені до відзиву, клопотання відповідачів про заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Судом в порушення вимог частин 1-3 статті 89 ЦПК України не надано правової оцінки розрахунку заборгованості 3% річних та інфляційних втрат, здійсненого позивачем.
Судом першої інстанції в порушення вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України не взято до уваги встановлені рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02.10.2013 та рішенням Апеляційного суду м. Києва від 17.01.2013 факти, а саме: неукладення між сторонами будь-яких правочинів про надання житлово-комунальних послуг, що свідчить про відсутність обов'язку сплачувати за житлово-комунальні послуги; ненадання послуг з прибирання сходових кліток, прибирання прибудинкової території, вивезення сміття та утилізації побутових та негабаритних відходів, підготовки будинку до експлуатації в осінньо-зимовий період, прибирання та вивезення снігу; оплати відповідачами послуг, що були надані за обслуговування димовентиляційних каналів, поливання дворів, клумб і газонів, за освітлення місць загального користування і підвалів, підкачування води та інше.
За вказаних обставин просили скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11.03.2019 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався.
За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач - ОСББ «Івана Франка, 4» є балансоутримувачем житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 33-36).
Згідно рішення Шевченківської районної у м. Києві ради №527 від 07.04.2005, Розпорядження Шевченківської районної у м. Києві адміністрації №871 від 17.05.2005 ОСББ «Івана Франка, 4» отримало з балансу КП «Керуюча Дирекція» на свій баланс та в управління житловий комплекс по АДРЕСА_1 разом із відповідною технічною документацій, що також підтверджується Актом приймання-передачі житлового комплексу допоміжних споруд та прибудинкової ділянки з балансу КП «Керуюча Дирекція ОСББ «Івана Франка, 4» від 27.04.2007.
Відповідачі у справі: ОСОБА_1 є власником 2/3 частин, а ОСОБА_2 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 .
Звертаючись до суду з позовом позивач посилався на те, що у період з червня 2017 року по червень 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 споживали житлово-комунальні послуги, в тому числі послуги з утримання будинку та прибудинкової території, однак свої обов'язки як співвласники багатоквартирного будинку виконували неналежним чином та несвоєчасно і не в повному обсязі сплачували житлово-комунальні послуги, внаслідок чого у них утворилась заборгованість, яка за період з червня 2017 року по червень 2018 року становить 10 583 грн 17 коп.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог, у зв'язку з чим дійшов висновку про задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду та вважає його правильним, враховуючи наступне.
Між позивачем та відповідачем склалися відносини у сфері житлово-комунальних послуг, які регулюються положеннями Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» (далі - Закон).
Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники зобов'язані своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.
Відповідно до положень Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» (далі - Закон) особа, яка є власником житлового приміщення, і, у свою чергу, співвласником багатоквартирного будинку, в якому створено ОСББ, зобов'язана брати участь у витратах на управління, утримання та збереження будинку (сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги), а об'єднання наділено правом у разі нездійснення цією особою таких дій звернутися до суду з позовом про стягнення нарахованих за цими витратами платежів. При цьому, ні Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», ні іншими законодавчими актами України не передбачено затвердження або погодження органами місцевого самоврядування розмірів внесків і платежів, визначених загальними зборами ОСББ (ст. 13, 22 Закону).
Статтею 15 Закону передбачено, що до обов'язків власника - члена об'єднання (співвласника), зокрема віднесено: своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі; виконувати передбачені статутними документами обов'язки перед об'єднанням, виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень.
Відповідно до ст. 16 Закону саме ОСББ має право визначати порядок утримання, спільного майна в будинку, приймати рішення про надходження та витрачання коштів тощо. Це відбувається шляхом проведення загальних зборів членів ОСББ. Загальні збори членів ОСББ є вищим органом управління об'єднання. Відносини між співвласниками багатоквартирного будинку та ОСББ регулюються статутом об'єднання.
Згідно з пп. b п.1 розділу III Статуту ОСББ «Івана Франка, 4» метою діяльності об'єднання є організація обслуговування, ремонту, реконструкції і реставрації з пристосуванням житлового будинку та благоустрою прибудинкової території, утримання прибудинкової території за кошти членів об'єднання, доходів від господарської діяльності (пасивних доходів), за рахунок фінансової допомоги від добровільних внесків, отриманих і використаних об'єднанням відповідно до мети його діяльності.
До визначених статутом завдань і предмету діяльності ОСББ серед іншого віднесено забезпечення виконання співвласниками своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.
Відповідно до п.1 розділу IV статуту ОСББ об'єднання має право, серед іншого, визначати порядок користування спільним майном, визначати підрядника, укладати договори про управління з будь-якою фізичною та юридичною особою, встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, здійснювати контроль за своєчасною сплатою внесків і платежів.
Відповідно до пп. с п.2 розділу IV статуту ОСББ, серед іншого, об'єднання має право вимагати від співвласників своєчасної та у повному обсязі сплати всіх встановлених законодавством та статутом об'єднання, а також прийнятими відповідно до статуту рішеннями загальних зборів співвласників об'єднання внесків і платежів, звертатися до суду у разі відмови співвласника сплачувати відповідні внески і платежі.
Згідно з п. 2 розділу V «Права і обов'язки співвласників» Статуту ОСББ співвласник будинку, в тому числі зобов'язаний своєчасно здійснювати оплату комунальних послуг, вносити платежі на розрахунковий рахунок об'єднання у розмірі, встановленому загальними зборами та головою правління об'єднання. Обов'язки щодо здійснення всіх платежів виникають у члена об'єднання з моменту придбання ним права власності на квартиру, жиле або нежитлове приміщення; виконувати передбачені статутними документами обов'язки перед об'єднанням; виконувати рішення статуних органів об'єднання, прийняті в межах їх повноважень.
З наведеного слідує, що відповідачі, які є співвласниками багатоквартирного будинку, зобов'язані оплачувати надані їм житлово-комунальні послуги, в тому числі з утримання будинку та прибудинкової території.
Як вбачається з матеріалів справи ОСББ у спірний період належним чином виконав свої обов'язки щодо надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території.
Для надання зазначених послуг ОСББ уклало договір №10015 від 04.01.2010 з ДП зі 100% іноземною інвестицією «Д'ЕСТАТЕ» (далі «ДП «Д'ЕСТАТЕ»). Предметом даного є забезпечення виконавцем надання послуг з управління та утримання будинку та прибудинкової території у житловому будинку АДРЕСА_1 , а Замовником - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені цим договором.
У спірний період послуги за даним договором надано у повному обсязі і належної якості. За фактом надання послуг сторони уклали помісячні Акти наданих послуг.
До штату ДП «Д'ЕСТАТЕ» входять працівники, необхідні для надання послуг за вказаним договором. Це підтверджується витягами зі шатного розпису ДП «Д'ЕСТАТЕ» за 2012 та 2017 роки щодо штату працівників, необхідних для надання послуг за договором №10015 від 04.01.2010.
Договір №10015 від 04.01.2010 укладено ДГІ «Д'ЕСТАТЕ» в межах повноважень, передбачених його статутом. Зокрема, пунктом 3.4.3 статуту ДП «Д'ЕСТАТЕ» передбачено право ДП «Д'ЕСТАТЕ» від свого імені купувати, володіти, будувати, реконструювати, утримувати, зберігати, використовувати, експлуатувати/здавати в оренду, управляти, продавати/міняти, передавати або іншим чином розпоряджатися рухомим чи нерухомим майном»; підпунктом 4.2.5 пункту 4.2 статуту ДП «Д'ЕСТАТЕ» передбачено обсяг видів діяльності, якими займається підприємство, включає, але не обмежується наступними: ... надання будь-яких консультаційних, керівницьких, фінансових, технічних, постачальницьких, маркетингових, рекламних, та будь-яких інших послуг зацікавленим сторонам.
В матеріалах справи наявні акти (а.с. 50, 75-87), а відповідно до п. 1.4 договору №10015 від 04.01.2010, послуги вважаються виконаними після підписання акта надання послуг Замовником.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції дійшов правильного висновку, що у спірний період послуги з утримання будинку та прибудинкової території надані у повному обсязі, що підтверджується наведеними вище доказами.
ОСББ направило відповідачам до сплати рахунки за спожиті послуги, але рахунки не було оплачено.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи відповідачів, викладені у відзиві на позовну заяву, що позивачем не надано доказів перерахування коштів на рахунки організацій, які надавали послуги, зокрема на рахунок ДП «Д'ЕСТАТЕ», а також те, що дане підприємство не має відповідних кодів КВЕД, оскільки дані обставини не є предметом розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням загальних зборів ОСББ від 18.05.2009 встановлено обов'язковий для усіх співвласників тариф за утримання будинку і прибудинкової території у розмірі 6,38 грн за 1 кв.м. площі.
Звертаючись до суду з позовом позивач вказував, що складові нормативних витрат з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій, розрахованих згідно з постановою КМУ, були затверджені Розпорядженням КМДА №190 від 30.03.2010 «Про погодження тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій» та внесення змін до Розпоряджень №760 від 30.06.2009, №979 від 31.08.2009.
Рішенням загальних зборів ОСББ від 19.08.2013 «тариф на утримання будинку та прибудинкової території» було змінено на «внесок на утримання будинку та прибудинкової території». Затверджено обов'язковий внесок власників на утримання будинку та прибудинкової території що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 з 19 липня 2013 року включно у розмірі 6,38 грн на 1 кв.м. загальної площі квартири.
З договору дарування частини квартири від 01.04.2003 вбачається, що загальна площа квартири АДРЕСА_2 , яка належить відповідачам на праві власності, становить 127,60 кв.м. (а.с. 53).
Оскільки загальна площа квартири відповідачів становить 127,6 кв.м., то відповідачі за утримання будинку і прибудинкової території повинні сплачувати за місяць 814,09 грн (6,38х127,6).
Таким чином, виходячи із розміу щомісячної оплати за за утримання будинку та прибудинкової території, що складає 814,09 грн, за період з червня 2017 року по червень 2018 року (13 місяців) сума, яка підлягає оплаті за надані та отримані послуги становить 10583,17 грн (814,09х13).
Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно проаналізовано всі зібрані по справі докази та правильно з'ясовано, що відповідачами не сплачено вартості отриманих житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим у них утворилась заборгованість за період з червня 2017 року по червень 2018 року, у розмірі 10 583,17 грн.
До того ж суд першої інстанції, врахувавши, що згідно договору дарування частини квартири від 01.04.2003, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , останньому на праві власності належить 1/3 частина квартири АДРЕСА_2 , а ОСОБА_1 - 2/3 частини квартири, стягнув заборгованість пропорційно розміру належних відповідачам часток квартири з ОСОБА_1 - 7055,45 грн, з ОСОБА_2 - 3527,72 грн.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що судом не враховано доказів підтвердження сплати комунальних послуг за надані позивачем послуги, а саме квитанції, яка долучена відповідачами до відзиву на позовну заяву.
Дійсно, як вбачається з матеріалів справи до відзиву на позовну заяву відповідачами долучено дублікат квитанції №0.0.760142484.1 від 08.05.2017 (а.с. 171). З даної квитанції вбачається, що ОСОБА_1 здійснено оплату за послуги згідно роздруківок ГІОЦ 2015р., 2016р., 2017/1-6 місяць/. Тобто в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують оплату у розмірі 1500,00 грн за інший період, тоді як позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за період з червня 2017 року по червень 2018 року.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачі у відповідності до вимог ст. 12, 81 ЦПК України не надали до суду першої інстанції належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів на спростування суми заборгованості у розмірі 10 583,17 грн за період з червня 2017 року по червень 2018 року.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не враховано факти, встановлені рішенням Шеченківського районного суду м. Києва від 02.10.2013 у справі №761/12784/13 та рішенням Апеляційного суду м. Києва від 17.01.2013 у справі №22-ц/796/181/2013, зокрема щодо ненадання послуг з прибирання сходових кліток, прибирання прибудинкової території, вивезення сміття та утилізації побутових та негабаритних відходів, підготовки будинку до експлуатації в осінньо-зимовий період, прибирання та вивезення снігу; оплати відповідачами послуг, що були надані за обслуговування димовентиляційних каналів, поливання дворів, клумб і газонів, за освітлення місць загального користування і підвалів, підкачування води та інше. У справі, на яку посилаються скаржники вирішувся спір про стягнення з відповідачів заборгованості за інший період з 15.07.2010 по 15.03.2012 та за період з 15.11.2009 по 15.06.2010, тоді як у справі, яка переглядається судом стягнуто заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг за інший період (з червня 2017 року по червень 2018 року).
Як вже зазначалось вище, матеріали справи не містять доказів оплати відповідачами житлово-комунальних послуг за період з червня 2017 року по червень 2018 року.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що рішенням Шеченківського районного суду м. Києва від 02.10.2013 у справі №761/12784/13 встановлено факт неукладення між сторонами будь-яких правочинів про надання житлово-комунальних послуг, що свідчить про відсутність обов'язку сплачувати за житлово-комунальні послуги, то такі доводи не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки як визначено Законом України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» рішення ОСББ, в тому числі щодо встановлення розмірів платежів та внесків на утримання будинку, є обов'язковими для власників приміщень у такому будинку.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи ОСББ направляло відповідачам пропозицію укласти договоівр про надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території із текстом типового договору, затвердженого постановою КМУ від 20.05.2009, підписаним зі сторони ОСББ, а саме: надіслано лист від 24.11.2017, отримано адресатом 22.12.2017.
Також, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити отримані житлово-комунальні послуги. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 10 583,17 грн.
До того ж судом враховано, що у відповідності до ст. 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відповідачі не зверталися до ОСББ з актами-претензіями щодо не надання чи неналежного надання їм житлово-комунальних послуг. Передбачений законом акт-претензія є єдиною належною підставою прийняття рішення про перерахунок платежів. Проте, матеріали справи не містять таких доказів.
Судом також враховано наданий відповідачем відзив на позовну заяву з доданими маматеріалами про що зазначено в описові йчатсині рішення.
З огляду на викладене, є безпідставними доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції відзиву на позовну заяву з долученими доказами.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення із відповідачів 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до вимог статті 625 ЦК України, враховуючи наступне.
Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Крім того, обов'язок сплатити за надані й спожиті послуги випливає також з положення частини першої статті 11 ЦК України про те, що цивільні права та обов'язки випливають із дій осіб, що передбачені актом цивільного законодавства. Відмова споживача послуг від укладення договору в такому разі суперечить вимогам частини третьої статті 6, статей 627, 630 ЦК України та статей 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Закріплена у пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та 3 % річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові.
На підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши наявність у відповідачів заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів виниклої суми заборгованості із урахуванням 3 % річних від простроченої суми (214,65 грн) та індексу інфляції (384,31 грн). Розрахунок сум, що стягуються із нарахуванням інфляційних втрат та 3% річних міститься в матеріалах справи (а.с. 9-10).
За відсутності оформлених договірних відносин, але у разі існування прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг покладається на боржника відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги щодо не надання судом першої інстанції правової оцінки розрахунку заборгованості 3% річних та інфляційних втрат не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно взято до уваги надані позивачем докази на підтвердження заявленого розміру заборгованості.
Розглядаючи спір суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та не розглянуто клопотання відповідачів про розгляд справи в порядку загального позовного провадження відхиляються колегією суддів, з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що в ухвалі про відкриття провадження у справі від 10.12.2018 судом вирішено питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
У строк визначений законом, а саме 13.02.2019, відповідачі подали до суду заяву, в якій заперечували проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. В заяві зазначали, що дана справа відноситься до категорії складних справ, оскільки з'ясуванню та дослідженню підлягає ряд обставин, таких як встановлення факту надання обслуговуючою організацією житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги згідно з існуючими тарифами.
Так, за правилами ч. 4 ст. 277 ЦПК України якщо відповідач в установлений строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про залишення заяви відповідача без задоволення або розгляд справи за правилами загального позовного провадження та зміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
При цьому, положеннями частини 7 статті 277 ЦПК України визначено, що частини 2-6 цієї статті не застосовуються, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи та справи, що виникають з трудових відносин.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (192 100 грн), справи незначної складності є малозначними справами.
Як вірно встановлено судом першої інстанції в ухвалі про відкриття провадження, з огляду на предмет позову та ціну позову справа є малозначною та віднесена до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами спрощеного позовного провадження.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідачів в заяві про заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження на те, що дана справа є складною, оскільки з'ясуванню підлягає факт надання обслуговуючою організацією житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги згідно з існуючими тарифами.
Так, за приписами статті 76 ЦПК України з'ясуванню підлягають факти. Проте, такі факти мають підтверджуватися письмовими доказами.
Як вбачається з матеріалів справи сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень надані письмові докази, яким судом надана правова оцінка. Також, відповідачами надано відзив на позовну заяву, в якому ними висловлено свої доводи та аргументи щодо позову.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, не допустив порушення норм процесуального права.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права, а саме щодо не вирішення клопотання відповідачів про об'єднання справ, оскільки таке порушення судом норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 377 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення не призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвалюючи рішення суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку всім доказам, наданим сторонами, а в рішенні навів переконливі доводи на обґрунтування своїх висновків. Рішення суду ухвалено з дотримання норм матеріального та процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (192 100,00 грн); справи незначної складності є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ.
За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 березня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 09 липня 2019 року.
Головуючий О.Ф. Мазурик
Судді В.А. Кравець
Л.Д. Махлай