апеляційне провадження №22-ц/824/9471/2019
справа №755/5972/19
04 липня 2019 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Андрієнко А.М., Шахової О.В.
за участю секретаря судового засідання Голопапи Д.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва, постановлену під головуванням судді Арапіної Н.Є. 19 квітня 2019 року,
у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича, заінтересовані особи: стягувач ОСОБА_1 , боржник ОСОБА_2 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника,-
встановила:
В квітні 2019 року приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Телявський А.М. звернувся до суду із поданням, у якому просив тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2 до виконання ним виконавчого документу - виконавчого листа №369/12176/17, виданого 29 серпня 2018 року Києво-Святошинським районним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу з урахуванням трьох процентів річних 1 469 887,81 грн., а також судового збору у розмірі 2666,67 грн.
Подання обґрунтовує тим, що 11 січня 2019 року за вказаним виконавчим листом ним відкрито виконавче провадження, постанову про відкриття якого боржником отримано 18 січня 2019 року, проте декларації про доходи та майно боржник не надав.
З метою встановлення інформації про належне боржнику майно та грошові кошти державним виконавцем на запити отримано відповіді про наявність у боржника грошових коштів на рахунках, які є недостатніми для погашення боргу, а також інформацію про належність йому транспортних засобів, які постановою від 27 лютого 2019 року були оголошені у розшук. Постановою від 11 січня 2019 року накладено арешт на корпоративні права, що належать боржнику у ТОВ "Квілт Україна".
29 січня 2019 року приватним виконавцем з метою здійснення опису та арешту майна боржника здійснено виїзд за адресою проживання боржника ( АДРЕСА_1 ), проте доступ до квартири не був наданий. 13 лютого 2019 року приватним виконавцем здійснено виїзд за адресою реєстрації місця проживання боржника ( АДРЕСА_2 ), проте до ступ до помешкання також не був наданий, двері ніхто не відчинив.
Явку на 27 лютого 2019 року до приватного виконавця на його виклик боржник проігнорував.
19 березня 2019 року приватним виконавцем здійснено виїзд за місцем знаходження майна боржника, яким є магазин швейного обладнання за адресою: АДРЕСА_5, та проведено опис швейних машин у кількості 20 штук.
Посилаючись на те, що станом на 09 квітня 2019 року боржник не вжив жодних заходів з виконання рішення, приватний виконавець звернувся до суду із цим поданням.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 19 квітня 2019 року у задоволенні подання відмовлено.
Не погодившись з постановленою ухвалою, приватним виконавцем подано апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу скасувати та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити подання.
Апеляційну скаргу обґрунтовує обставинами, що зазначені у поданні, вказує, що суд не взяв до уваги докази, які підтверджують факт обізнаності боржника про виконавче провадження та його ухилення.
В судове засідання учасники справи не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Представником боржника адвокатом Стеценко О.Л. надано письмові пояснення на апеляційну скаргу, в яких зазначається про відкриття апеляційного провадження за апеляційної скаргою представника боржника на заочне рішення від 21 травня 2018 року.
Відповідно до ст.372 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, що не з'явились.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до части 1 та 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у задоволенні подання, суд першої інстанції виходив з того, що ним не встановлено у діях боржника будь-яких свідомих дій, направлених на ухилення виконання рішення.
Судом першої інстанції установлено, що 29 серпня 2018 року Києво-Святошинським районним судом Київської області видано виконавчий лист №369/12176/17 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми боргу з урахуванням трьох процентів річних у сумі 1 469 887,81 грн. та судового збору у сумі 2 666,67 грн.
11 січня 2019 року приватним виконавцем Виконавчого округу м.Києва Телявським А.М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання зазначеного виконавчого листа, яка отримана боржником 18 січня 2019 року.
11 січня 2019 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, а саме накладено арешт та встановлено заборону відчуження корпоративних прав та статутного капіталу в ТОВ "Квілт Україна", у межах частини, що належить боржнику.
11 січня 2019 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, а саме накладено арешт все майно, що належить боржнику у межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця 1 619 809,92 грн.
11 січня 2019 року приватним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, а саме накладено арешт всі грошові кошти, що належать боржнику.
29 січня 2019 року приватним виконавцем складено акт приватного виконавця, відповідно до якого встановлено, що виходом приватного виконавця за адресою: АДРЕСА_3 , з метою огляду та арешту майна боржника, доступ до квартири не був наданий, оскільки двері ніхто не відчинив.
13 лютого 2019 року приватним виконавцем складено акт приватного виконавця, відповідно до якого встановлено, що виходом приватного виконавця за адресою: АДРЕСА_4 , з метою огляду та арешту майна боржника, доступ до квартири не був наданий.
15 лютого 2019 року приватним виконавцем направлено на адресу боржника виклики про необхідність явки на прийом до приватного виконавця 27 лютого 2019 року для надання пояснень щодо невиконання рішення суду, або надання підтверджуючих документів про сплату боргу.
Відповідно до частин 1 та 3 ст.441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Відповідно до 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Згідно ст.6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.
Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи своєю власну.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов'язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
Тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Зокрема, у справі "Гочев проти Болгарії" Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином:
У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише остільки, оскільки сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82).
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини» (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов'язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. згадуване вище рішення європейського Суду за справою "Рінер проти Болгарії", §124 і згадуване вище рішення Європейського Суду "Фельдеш и Фельдешне Хайлик против Венгрии", §35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007 г. за справою "Сіссаніс проти Румунії"), скарга № 23468/02, § 70).
Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою "Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії" (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...".
Тобто, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Ухиленням від виконання рішення є така поведінка боржника, якою він створює різного роду перешкоди або просто проявляє бездіяльність, а державний чи приватний виконавець мусить залучати власні можливості для примусового виконання рішення суду. При чому, такі перешкоди боржник може розпочати вчиняти ще до моменту ухвалення рішення у справі або, навіть, до подачі позову, завчасно передбачаючи настання зобов'язальних наслідків.
Суд враховує, що невиконання судових рішень в Україні посягає першість серед звернень до Європейського суду з прав людини із заявами проти України. У справі "Бурмич та інші проти України" (заява № 46852/13 та інші) Європейський суд з прав людини вкотре підкреслив існування системної державної проблеми невиконання рішень судів, велику кількість звернень до цього суду та серйозність такої проблеми.
За судовими органами, органами, які мають реалізувати виконання рішень, відповідно до Конституції України та міжнародних договорів закріплено обов'язок відновити та захистити права, свободи та інтереси осіб, які звернулись за такою допомогою або захистом із залученням всіх можливих законних засобів цього.
Отже, суд повторює, що вплив на боржника переслідує виключно позитивну мету - це реальний, а не ілюзорний, захист інтересів стягувача, непохитна обов'язковість судового рішення, та, що також важливе, розвантаження державних і приватних органів з виконання рішень з метою можливості виконати інші рішення.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції установив, що надаючи характеристику поведінці боржника, та звертаючись 11 квітня 2019 року до суду із цим поданням, яке датовано 09 квітня 2019 року, приватний виконавець послався на накладення арешту на швейні машини, за рахунок яких, слідуючи меті такої дії, можуть бути задоволені інтереси стягувача. Проте 09 квітня 2019 року приватним виконавцем винесено постанову про зняття арешту зі швейних машин (т.1 а.с.240 б).
Окрім того, опис і арешт майна, є виконавчими діями. Згідно із ст.19 Закону України "Про виконавче провадження" сторони виконавчого провадження мають право брати участь у вчиненні виконавчих дій.
Посилаючись на те, що приватному виконавцю не надано доступу до місць проживання та реєстрації боржника, приватний виконавець в той же час не зазначає та не надає доказів, що він повідомив боржника про те, що ним буде вчинятися така виконавча дія, як опис і арешт майна боржника. Тобто, не можливо ставити в вину боржника обставину не допуску до приміщення приватного виконавця, якщо боржник не був повідомлений про вчинення таких дій і він мав бути присутній у необхідному місці та у визначений час.
Окрім того, установлено, що ухвалою Київського апеляційного суду від 20 червня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційної скаргою ОСОБА_3 - представника ОСОБА_2 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 травня 2018 року, що є підставою для зупинення виконавчого провадження у відповідності із ст.38 Закону України "Про виконавче провадження".
З огляду на наведене, колегія суддів не убачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Телявського Анатолія Миколайовича залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 19 квітня 2019 року без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 10 липня 2019 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді А.М. Андрієнко
О.В. Шахова