ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про забезпечення адміністративного позову
10 липня 2019 року м. Київ № 640/11913/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши заяву про забезпечення позову в адміністративній справі:
за позовом ОСОБА_1
до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області
про визнання протиправним та скасування рішення
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 із позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 12.03.2019 про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві від 15.01.2018 про оформлення громадянства за територіальним походженням.
Разом із позовною заявою, позивач подав клопотання про забезпечення адміністративного позову, шляхом зупинення дії рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 12.03.2019 про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві від 15.01.2018 про оформлення громадянства за територіальним походженням ОСОБА_1 до вирішення справи по суті. Заява мотивована тим, що позивача буде позбавлено паспорту, що в свою чергу зумовить відсутність правового захисту та невизначеність правового статусу останнього за кордоном, обмеження свободи пересування, а тому невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому. Крім того, позивач посилався на очевидну протиправність оскаржуваного наказу з огляду на те, що висновок про фіктивність поданих документів будувався на припущеннях органу державної влади, а не на підставі судового рішення, що підтверджує факт подання заявником неправдивих відомостей та фальшивих документів, що також узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 14.11.2018 по справі №820/1293/16. Також позивач зазначив, що забезпечення позову у вказаний спосіб не є вирішенням справи по суті, а спрямоване виключно на застосування процесуальних заходів щодо охорони прав та свобод позивача.
Дослідивши матеріали справи, виходячи зі змісту заяви та системного аналізу положень чинного законодавства України, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до положень ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно з абз.2 п.17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" (далі по тексту - Постанова Пленуму ВАСУ №2 в чинній редакції) в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Тобто, з вищевказаного слідує, що інститут забезпечення позову за своєю правовою суттю є інститутом попереднього судового захисту. Крім того, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Як вбачається із матеріалів справи, 15.01.2018 Головним управлінням Державної міграційної служби України в м. Києві було прийнято рішення про оформлення набуття ОСОБА_1 громадянства за територіальним походженням, відповідно до вимог ч. 1 ст. 8 Закону України "Про громадянство України", однак з листа Державної міграційної служби України №6-4300/1-19 від 31.05.2019 позивачу стало відомо про скасування відповідачем рішення про оформлення громадянства позивача у зв'язку із поданням останнім фальшивих документів.
При цьому згідно вимог ст. 17 Закону України "Про громадянство України" громадянство України припиняється: внаслідок виходу з громадянства України; внаслідок втрати громадянства України; за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Отже, з аналізу вказаної правової норми слідує, що підстави для припинення громадянства є вичерпними, а позбавлення громадянства в інший спосіб є неприпустимим.
Крім того, як слідує з матеріалів справи, Головним управлінням Державної міграційної служби України в м. Києві було визнано позивача громадянином України за територіальним походженням, що в свою чергу свідчить про те, що останнім подано документи, які підтверджували наявність достатніх підстав для набуття громадянства. При цьому, оскаржуване рішення не містить посилання на вирок суду, яким встановлено порушення позивачем вимог ст. 358 Кримінального Кодексу України, як підставу скасування рішення про оформлення набуття громадянства України.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.06.2016 по справі «Рамадан проти Мальти» зазначив: хоча право на громадянство не є тотожним тим, що гарантуються конвенцією або протоколами до неї, свавільне позбавлення громадянства може за певних обставин спричинити проблему за ст.8 Конвенції з огляду на вплив такого заперечення на приватне життя особи.
Враховуючи обставини, викладені у заяві про забезпечення позову, суд вважає, що невжиття заходів забезпечення адміністративного позову дійсно може призвести до того, що до ухвалення рішення у даній справі існує об'єктивний ризик настання негативних та неповоротних наслідків, а саме, повернення позивача до країни походження, що у свою чергу, може унеможливити у майбутньому виконання рішення суду.
Суд вважає, що визначений даною ухвалою спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та, водночас, вжиття визначених судом заходів забезпечення позову не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а насамперед спрямоване лише на забезпечення права позивача доступу до правосуддя в Україні та збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.
Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи від 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» (Заява № 11901/02) зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Таким чином, перевіривши зазначені в заяві позивача про забезпечення позову доводи на предмет їх відповідності вищевикладеним нормам та з'ясованим судом обставинам, а також оцінивши докази, які уже містяться у матеріалах справи, суд прийшов до висновку про їх обґрунтованість та про наявність підстав для її задоволення.
Керуючись статтями 150, 154, 241 243, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі задовольнити.
Зупинити дію рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 12.03.2019 про скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві від 15.01.2018 про оформлення громадянства за територіальним походженням ОСОБА_1 до набрання судовим рішенням у даній справі законної сили.
Ухвала підлягає негайному виконанню згідно з ч. 1 статті 156 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала суду, відповідно до ч. 2 статті 256 КАС України, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом 15 днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.С. Мазур