09 липня 2019 року
м. Київ
справа № 361/5924/16-ц
провадження № 22-ц/824/7801/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач)
суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.
за участю помічника судді, який за дорученням головуючого судді здійснює повноваження секретаря судового засідання - Виноградової А.І.
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2017 року у складі судді Селезньової Т.В.
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У жовтні 2016 року представник позивача Соколовська Я.В. звернулася до суду з позовом простягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 05 березня 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №063-2008-528, за умовами якого позивач зобов'язався надати відповідачу грошові кошти в сумі 65 000,00 доларів США, а відповідач зобов'язався прийняти, належним чином використовувати та повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 12,45% річних у порядку, на умовах та в строки, визначені договором.
З метою забезпечення виконання відповідачем умов кредитного договору 18 березня 2014 року між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір поруки б/н, відповідно до якого ОСОБА_2 поручилася перед кредитором за виконання ОСОБА_1 усіх його зобов'язань за кредитним договором. Указувала, що договором поруки не передбачено спеціальних умов відповідальності поручителя, тому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідають перед банком як солідарні боржники.
Звертала увагу на те, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, проте, відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого утворилася заборгованість.
07 квітня 2015 року позивач у зв'язку з виникненням заборгованості за кредитним договором, звернувся до поручителя з вимогою про виконання зобов'язань відповідача відповідно до умов договору поруки, однак, вимога виконана не була і погашення заборгованості не відбулось.
Таким чином, просила стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором №063-2008-528 від 05 березня 2008 року у розмірі 33 960,00 доларів США, з яких сума простроченої заборгованості по кредиту - 4 947,24 доларів США та сума дострокового стягнення по кредиту - 29 012,76 доларів США.
Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2017 року позов задоволеноповністю. Вирішено питання судових витрат.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 квітня 2019 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 15 серпня 2017 року залишено без задоволення.
Не погоджуючись із заочним рішенням, 17 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати заочне рішення та відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що про перше судове засідання в суді першої інстанції, призначене на 23 лютого 2017 року, був повідомлений належним чином та направив простим листом повідомлення про неможливість прибути в судове засідання, яке відсутнє в матеріалах справи. Про друге судове засідання, призначене на 15 серпня 2017 року не був повідомлений належним чином, проте, суд ухвалив провести заочний розгляд справи, зазначивши про повторну неявку відповідачів, повідомлених належним чином. Звертає увагу на те, що судові повістки під розписку не отримував, що підтверджується рекомендованими повідомленнями в матеріалах справи, в яких відсутній особистий підпис ОСОБА_1 .
Зазначає, що банк скористався правом дострокової вимоги, звернувшись до ОСОБА_2 з письмовою вимогою від 07 квітня 2015 року негайно сплатити прострочену заборгованість за кредитним договором, проценти, штрафні санкції. У випадку невиконання вимоги банк визнає термін повернення кредиту таким, що настав достроково на 61 день з моменту отримання цієї вимоги.
Так, 13 квітня 2015 року ОСОБА_2 отримала вимогу банку, протягом 61 дня її не виконала, тому термін повернення кредиту настав 06 червня 2015 року, а банк звернувся до суду з позовом 19 жовтня 2016 року.
Вказує, що пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом змінює строк виконання зобов'язання та зумовлює перебіг позовної давності. Таким чином, банк, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості, змінив строк виконання основного зобов'язання, а тому зобов'язання поручителя припинилися.
Уважає, що суд був зобов'язаний при розгляді справи самостійно застосувати положення про строк, передбачений статтею 559 ЦК України.
24 травня 2019 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника позивача, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, уважаючи його законним та обґрунтованим.
Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися відповідно до вимог чинного законодавства.
08 липня 2019 року ОСОБА_1 подав до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням адвоката у відрядженні поза межами України та об'єктивної неможливості останнього прибути в судове засідання.
Окрім того, під час судового засідання, яке відбулось 02 липня 2019 року, ОСОБА_1 було заявлено аналогічне клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю адвоката, який, як зазначив апелянт, мав би представляти інтереси особисто його та його дружини ОСОБА_2 , приймати участь у розгляді справи. Клопотання відповідача було задоволено, розгляд справи відкладено. Відповідач також повідомив, що його дружина ОСОБА_2 також обізнана про розгляд даної справи та про призначені судові засідання.
Таким чином, 08 липня 2019 року ОСОБА_1 повторно заявив клопотання про відкладення розгляду справи з причини неможливості адвоката прибути у судове засідання, при цьому будучи завчасно обізнаним про дату, час та місце розгляду справи та не наводячи об'єктивних причин неможливості прибути у судове засідання особисто, оскільки неможливість адвоката приймати участь у розгляді справи не позбавляє такої можливості відповідача.
При цьому, всі доводи апелянта викладені в апеляційній скарзі, про необхідність надання будь-яких додаткових пояснень відповідачем не заявлено.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися, оскільки останні належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що боржником зобов'язання зі сплати кредиту не виконуються, при цьому за умовами договору поруки поручитель ОСОБА_2 несе обов'язок у повному обсязі відповідати за борговими зобов'язаннями позичальника за кредитним договором перед банком як солідарний боржник.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Частиною першою та четвертою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом установлено, що 05 березня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 063-2008-528, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит на придбання нерухомого майна у розмірі 65 000 доларів США зі сплатою відсотків 12,45 % річних строком повернення до 01 березня 2033 року.
Пунктом 1.1 кредитного договору передбачено, що кредитор зобов'язується надати позичальнику на умовах цього договору грошові кошти в сумі 65 000 доларів США, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 12,45 % річних у порядку, на умовах і в строки, визначені цим договором. Сторони погодили, що розмір базової процентної ставки може змінюватися згідно умов цього договору. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 328 250,00 гривень за курсом НБУ на день укладення цього договору, при цьому сторони обумовили, що такий гривневий еквівалент має визначатися в цьому договорі лише у разі, якщо сума кредиту виражена у іноземній валюті.
Відповідно до п.1.2 договору строк кредитування становить: з дати надання кредитором кредиту позичальнику по 01 березня 2033 року включно (що є остаточною датою погашення всієї суми кредиту). Строки та терміни надання та погашення кредиту визначається умовами цього договору.
Згідно із п.2.4 погашення основної суми кредиту та процентів здійснюється шляхом сплати позичальником щомісячних платежів.
Пунктом 2.5 встановлено, що розмір щомісячного платежу встановлений в Графіку погашення кредиту (Додаток № 2 до кредитного договору).
Пунктами 5.3.1, 5.3.2 передбачено, що позичальник зобов'язується належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання за цим договором, використовувати кредит на цілі, визначені в п.1.3 цього договору, повернути кредит у сумі, вказаній у п. 1.1 цього договору, своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, а також у випадку невиконання або неналежного виконання взятих на себе зобов'язань за цим договором сплатити штрафні санкції та інші платежі, у строки та на умовах, що визначені цим договором.
Пунктом 5.2.2 передбачено, що банк має право вимагати від позичальника належного виконання останнім взятих на себе зобов'язань по цьому договору. Відповідно до п. 5.2.5 сторони погодили, що у випадку прострочення сплати чергового платежу за кредитом та/або процентів за користування кредитом понад 2 місяці, та направлення кредитором на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 30 календарних днів з дати відправлення кредитором вищевказаного повідомлення позичальнику, то термін повернення кредиту вважається таким, що настав на 31 календарний день з дати відправлення кредитором позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту.
Із заяви на видачу готівки № 003В501080650010 від 05 березня 2008 року, меморіального ордеру № 0632914USD000076 від 05 березня 2008 року убачається, що ОСОБА_1 надані обумовлені кредитним договором кошти у розмірі 65 000,00 доларів США, що еквівалентно 328 250,00 грн.
18 березня 2014 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду б/н до кредитного договором № 063-2008-528 від 05 березня 2008 року, відповідно до умов якої сторони погодили викласти текст кредитного договору у новій редакції, змінивши розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами, зокрема: базова процентна ставка за користування кредитом складає - 12,45 % річних, підвищена процентна ставка становить - 20,45 % річних. У п. 2.1 додаткової угоди сторони дійшли згоди, що позичальник підтверджує правомірність нарахування кредитором процентів за користування кредитом та факт їх оплати позичальником у добровільному порядку, включаючи факти сплати за зміненими процентними ставками в період з 15 липня 2008 року по 18 березня 2014 року включно.
У п.2.2 Додаткової угоди сторони дійшли згоди, що станом на дату укладення цієї угоди кредитор вже надав позичальнику кредит у розмірі, вказаному у п.1.1 кредитного договору; на дату укладення цієї угоди заборгованість позичальника за сумою кредиту становить 49 399,76 доларів США.
Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач довів факт укладення кредитного договору, факт видачі кредитних коштів позичальнику і відповідно виконання даного договору зі свого боку.
18 березня 2014 року між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки б/н від 18 березня 2014 року, за яким поручитель ОСОБА_2 взяла на себе зобов'язання нести солідарну відповідальність за виконання ОСОБА_1 у повному обсязі зобов'язань, що виникли із кредитного договору № 063-2008-528 від 05 березня 2008 року та додаткової угоди № б/н від 18 березня 2014 року у стані, розмірі та на умовах, що існували на день підписання договору поруки.
Відповідно до п.1.2 договору поруки поручитель засвідчив, що йому добре відомі усі умови основного договору і він погоджується з ними, зокрема: що сума основного договору/розмір ліміту кредитування становить 65 000 доларів США, та термін повного виконання всіх грошових зобов'язань боржника за основним договором (в т.ч. повернення всієї суми кредиту/ ліміту кредитування, процентів, комісій, винагороди, плати, пені, штрафу, інших можливих платежів, що передбачені умовами (основного договору)) не пізніше 01 березня 2033, враховуючи умови основного договору стосовно автоматичної пролонгації строку користування кредитом/кредитною лінією на умовах основного договору, якщо згідно умов основного договору не буде застосовано інші терміни виконання таких зобов'язань (п.1.2.1 договору); що зобов'язання боржника щодо сплати процентів та комісій/винагороди/плати на рахунки, зазначені в основному договорі, зокрема: базова процентна ставка складає - 12,45 % річних; базова підвищена процентна ставка складає 20,45%. Розмір базової підвищеної процентної ставки за користування кредитом понад встановлені основним договором терміни сплати щомісячних платежів застосовується до всієї простроченої суми основного боргу боржника. Нарахування та облік таких процентів кредитор здійснює відповідно до умов основного договору, додатків до нього та вимог чинного законодавства України, зокрема нормативних актів НБУ. Прострочена сума основного боргу - сума кредиту, що надана боржнику за основним договором та станом на певну дату не повернена останнім до кредитора у терміни її погашення згідно умов основного договору. Сторони погодили, що розмір вищевказаної базової процентної ставки та/або базової підвищеної процентної ставки може змінюватися згідно умов основного договору.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
Згідно із частиною четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, установлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора на задоволення його вимог. Останнє означає, що строк поруки належить до преклюзивних строків, основна властивість яких, крім того, що їх сплив, на відміну від строків позовної давності, припиняє суб'єктивне право, полягає в тому, що вони не можуть бути призупинені, перервані чи відновлені. Такі строки також не можуть бути змінені за домовленістю сторін договору та їх настання припиняє права кредитора та обов'язок боржника за договором.
Припинення поруки зі спливом строку, установленого в договорі поруки, означає, що кредитор позбавляється можливості звернутись із вимогою до поручителя про виконання його зобов'язання за договором поруки у зв'язку з припиненням такого зобов'язання поручителя.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 2523/1543/2012-ц.
Ураховуючи наведене, можна дійти висновку, що у разі реалізації кредитором свого права вимоги на дострокове повернення кредиту відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України строк звернення кредитора до суду з вимогами до поручителя повинен обраховуватись з моменту настання строку дострокового повернення кредиту.
Пунктом 4.2 договору поруки встановлено, що порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку/терміну виконання боржником основного зобов'язання за основним договором не пред'явить вимоги до поручителя.
Згідно статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору.
Статтями 638, 639 ЦК України встановлено, що якщо сторони досягли домовленості і уклали договір, в якому передбачені певні зобов'язання, то вони мають виконуватись і вважатись такими, що момент домовленості настав.
Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки у відповідності з договором. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Згідно статей 615, 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання не припустима.
Таким чином, зазначивши у пункті 4.2 договору поруки, що порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку/терміну виконання боржником основного зобов'язання за основним договором не пред'явить вимоги до поручителя, сторони погодили трирічний строк чинності поруки, а не шестимісячний, як це передбачено у частині четвертій статті 559 ЦК України.
З матеріалів справи убачається, що 08 квітня 2015 року позивач надіслав ОСОБА_2 вимогу про негайну сплату заборгованості за кредитним договором, проценти, нараховані за користування кредитними коштами, та штрафні санкції за порушення виконання зобов'язань, зазначивши, що у випадку невиконання цієї вимоги термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на 61 день з моменту отримання цієї вимоги та банк буде змушений стягнути всю суму кредиту в примусовому порядку.
Як стверджує ОСОБА_1 у його заяві про перегляд заочного рішення, а також в апеляційній скарзі, поручитель ОСОБА_2 отримала вказану вимогу банку 13 квітня 2015 року.
За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, колегія суддів доходить висновку, що банк, звернувшись з претензійним листом до ОСОБА_2 про дострокове повернення кредитивних коштів, змінив строк виконання зобов'язання з 01 березня 2033 року на 13 червня 2015 року, а тому, виходячи з положень пункту 4.2 договору поруки, в якому сторонами погоджено трирічний строк чинності поруки, звернення до суду з позовом до поручителя у жовтні 2016 року здійснено у межах строку чинності поруки.
Отже, доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку звернення позивача до суду з вимогами до поручителя є безпідставними.
Окрім того, ОСОБА_2 , як поручитель, не зверталася до суду з апеляційною скаргою на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2017 року та не приєднувалась до апеляційної скарги ОСОБА_1 з вимогами про скасування рішення в частині задоволення позову до неї, як до поручителя, а отже погодилась з висновками суду першої інстанції.
Як зазначалось вище, відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості убачається, що позичальник допустив прострочення у платежах по поверненню кредиту та по сплаті відсотків.
З відомостей щодо виконання позичальником договору, убачається, що ОСОБА_1 здійснив останній платіж у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором 01 травня 2014 року, після 01 червня 2014 року позичальник жодних платежів не здійснював.
Заборгованість за кредитним договором складається з: 4 947,24 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом; 45 283,04 доларів США - сума дострокового стягнення за кредитом; 16 141,91 доларів США - відсотки за користування кредитом за базовою відсотковою ставкою; 610, 34 доларів США - відсотки за користування кредитом за підвищеною відсотковою ставкою.
Разом з тим, як убачається з позовної заяви ПАТ «Універсал Банк» просив стягнути з відповідачів лише прострочену заборгованість за кредитом - 4 947,24 доларів США, а також достроково стягнути суму кредиту у розмірі 29 012,76 доларів США.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, пред'явивши вимоги про стягнення лише частини заборгованості, позивач на власний розсуд обрав спосіб захисту своїх прав, що є його правом і не суперечить вимогам чинного законодавства.
Відповідачі надані банком розрахунки не оспорили, не подали будь-яких належних та допустимих доказів на їх спростування, своїх розрахунків суду не надали.
Отже, суд першої інстанції, встановивши факт прострочення позичальником грошових зобов'язань за кредитним договором, розмір такого зобов'язання, відсутність підстав для визнання поруки припиненою та звільнення поручителя від солідарного з позичальником обов'язку перед кредитором, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення пред'явленої позивачем простроченої заборгованості за кредитним договором у розмірі 4 947,24 долари США, а також частини суми кредиту, в порядку дострокового стягнення у сумі 29 012,76 доларів США з обох відповідачів у солідарному порядку.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
З аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема, кредитного договору, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача боргу у валюті, визначеній договором.
Факт наявності у ПАТ «Універсал Банк», відповідної банківської ліцензії на здійснення валютних операцій підтверджується приєднаними до позовної заяви копіями банківської ліцензії Національного банку України № 92 від 20.01.1994, виданої ВАТ «Універсал Банк», дозволом НБУ № 92-1 від 07.12.2007 та додатком до дозволу № 92-1 від 07.12.2007, виданим ВАТ «Універсал Банк», витягом із статуту ПАТ «Універсал Банк», затвердженим загальними зборами акціонерів ВАТ «Універсал Банк» протоколом « 2-2009 від 22.06.2009, згідно якого ПАТ «Універсал Банк» є правонаступником ВАТ «Універсал Банк», банківською ліцензією № 92 від 22.07.2009 р. виданою ПАТ «Універсал Банк», дозволом № 92-2, виданим ПАТ «Універсал Банк» № 92-2 від 22.07.2009, та додатком до дозволу № 92-2 від 24.09.2009, виданим ПАТ «Універсал Банк».
Доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення ОСОБА_1 та розгляду справи судом першої інстанції за відсутності в матеріалах справи доказів його належного повідомлення, є неспроможними та спростовуються матеріалами справи.
Так, на аркушах справи 44-46 том 2 міститься клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , повноваження якого підтверджуються копією довіреності (а.с. 100-101 том 1), подане та зареєстроване у суді першої інстанції 15 серпня 2018 року, в якому останній просить відкласти розгляд справи у зв'язку із участю в іншому судовому засіданні.
Відповідно до статті 44 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи, представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа.
Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначається статтями 248-250 ЦК України. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому засіданні.
Будь-які відомості про припинення представництва інтересів ОСОБА_1 ОСОБА_4 у матеріалах справи відсутні.
Таким чином, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 мав відповідний обсяг цивільних прав на представництво інтересів ОСОБА_1 та був обізнаний про дату, час та місце розгляду даної справи, а отже ОСОБА_1 також уважається таким, що повідомлений про дату, час та місце засідання суду.
Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновків суду першої інстанцій не спростовують та на законність судового рішення не впливають.
Отже, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.
Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, дослідивши матеріали справи, надавши об'єктивну оцінку зібраним доказам по справі та нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін як таке, що є законним та обґрунтованим.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 серпня 2017 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 09 липня 2019 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Махлай