справа №1.380.2019.001641
04 липня 2019 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого-судді Сподарик Н.І.,
за участю секретаря судового засідання Карпи А.В.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Старак Н.В.,
розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Жидачівської міської ради Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Жидачівський міський голова Левко Володимир Семенович про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій,-
На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Жидачівської міської ради Львівської області, із вимогами:
-визнати незаконним та скасувати рішення 12 сесії сьомого скликання Жидачівської міської ради №262 від 22.12.2016 року «Про розгляд клопотання щодо надання земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва в м.Жидачів» про відмову щодо надання ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території мікрорайону садибної забудови «За лікарнею», яка призначена для відведення під індивідуальне житлове будівництво для учасників бойових дій, які брали участь в антитерористичній операції і сім'ям загиблих військовослужбовців;
-зобов'язати Жидачівську міську раду Львівської області прийняти рішення про надання ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території мікрорайону садибної забудови «За лікарнею», яка призначена для відведення під індивідуальне житлове будівництво для учасників бойових дій, які брали участь в антитерористичній операції і сім'ям загиблих військовослужбовців.
Ухвалою суду від 10.04.2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Жидачівського міського голову ОСОБА_2 (службова адреса: АДРЕСА_1 ).
03.05.2019 року за вх.№ 15093 від представника відповідача надійшов до суду відзив на позовну заяву.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є учасником бойових дій, має право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни-учасників бойових дій відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". 05.08.2016 року позивач звернувся з відповідною заявою до міського голови м. Жидачева про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва житлового будинку учаснику бойових дій. Відповідач листом від 08.08.2019 року відмовив позивачу у наданні дозволу у на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва житлового будинку як учаснику бойових дій. Позивач зазначає, що змушений був повторно звернутися до Жидачівської міської ради 22.11.2016 року з заявою аналогічного змісту.
Відповідач на XХІІ сесії VIІ скликання Жидачівської міської ради Львівської області 22.12. 2016 року та за результатами розгляду заяви позивача відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва житлового будинку як учаснику бойових дій, посилаючись на те, що він не зареєстрований в межах міста Жидачева. Вважає, що відповідачем не наведено належних підстав передбачених ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Позов підтримав, просив суд задоволити у повному обсязі.
Від відповідача 03.05.2019 року за вх. №15093 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву. Згідно позиції викладеної у відзиві, просить відмовити у задоволенні позову, оскільки відсутні правові підстави для надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, оскільки позивач - ОСОБА_1 не зареєстрований у м. Жидачеві.
Представник відповідача заперечила проти заявленого позову.
Дослідивши доводи позову, зібрані у справі докази в їх сукупності, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 , народився 1974 року в с. Руда Жидачівському районі є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни-учасників бойових дій відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 серії УБД від 25.02.2016 року виданого Управлінням персоналу штабу військової частини НОМЕР_2 (а.с.11).
05.08.2016 року позивач звернувся з заявою до міського голови м. Жидачева про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. До вказаної заяви позивач надав копію паспорта та копію посвідчення учасника бойових дій (а.с.12). Заява була зареєстрована у Жидачівській міській раді за № 317 від 05.08.2016 року.
Листом від 08.08.2016 року за № 690 міський голова м. Жидачева повідомив позивача, що його клопотання не підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_1 не зареєстрований у м. Жидачеві. Відповідач покликається на те, що відповідно до п.6 рішення VI-ї сесії VII - го скликання Жидачівської міської ради №92 «Про резервування вільних земельних ділянок під індивідуальне житлове будівництво для учасника бойових дій, які брали участь в антитерорестичній операції і сім'ям загиблих військовослужбовців» від 17.03.2016 року вільні земельні ділянки на території м. Жидачева під індивідуальне житлове будівництво надаються учасникам бойових дій, які брали участь в антитерорестичній операції сім'ям загиблих військовослужбовців членам територіальної громади міста, зареєстрованих на території м. Жидачева (а. с. 15).
22.11.2016 року позивач повторно звернувся до міського голови м. Жидачева з заявою, в якій просив виділити йому земельну ділянку для індивідуального житлового будівництва в м. Жидачеві.
Жидачівська міська рада 22.12.2016 року прийняла рішення 12-ї сесії сьомого скликання за № 262, відмовила ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під індивідуальне житлове будівництво в межах території м. Жидачева, оскільки він не зареєстрований в межах міста Жидачева.
Позивач, не погодившись із вказаним рішенням відповідача звернувся із даним позовом до суду.
При прийнятті рішення, суд керується такими правовими нормами:
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Стаття 140 Конституції України встановлює, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Згідно ч.1 ст.144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом на підставі ст.146 Конституції України.
Відповідно до ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Згідно з п.34 ч.1 ст. 26 вищезгаданого Закону, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Статтею 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Пунктом «в» частини 3 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Частиною 6 ст.118 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Судом з матеріалів справи встановлено, що позивач дотримався передбачених ч. 6 ст. 118 ЗК України вимог до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, а саме зазначено цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри, проте в матеріалах справи відсутні докази надання до заяви графічних матеріалів, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Згідно з ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст.122 вказаного Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Водночас, суд зазначає, що у статті 118 Земельного кодексу України міститься загальне посилання на те, що місце розташування земельної ділянки повинно відповідати вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із системного аналізу норм земельного законодавства суд дійшов висновку, що при вирішенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, уповноважений на це орган в контексті норм частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України повинен перевірити:
- відсутність передачі земельної ділянки безоплатно у власність відповідному громадянину по зазначеному виду використання (частина четверта статті 116 Земельного кодексу України);
- чи відносяться землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, до земель житлової та громадської забудови (частина друга статті 118 Земельного кодексу України);
- відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб) (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України та частина третя статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).
Таким чином, підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність може бути невідповідність місця розташування об'єкта (земельної ділянки) наведеним вище вимогам.
Також, згідно позиції Верховного суду у справах № 21-358а13, № 806/3787/13-а отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Відтак, формальні підстави в не наданні дозволу свідчать про зловживання своїм обов'язком відповідача надати такий дозвіл у відповідності до вимог закону, чим порушуються права позивача, гарантовані Конституцією України.
Відмова у наданні дозволу з інших підстав не допускається.
В свою чергу, відповідно до пункту 14 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються, серед інших, такі пільги: першочергове відведення земельних ділянок будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки).
Надання у власність земельних ділянок здійснюється у порядку, визначеному статтею 118 ЗК України, за умови, що учасник бойових дій не скористався своїм правом на безоплатне отримання у власність земельної ділянки та надав відповідний документ, що посвідчує його участь в антитерористичній операції (посвідчення, довідка, наказ тощо).
Судом встановлено з матеріалів справи, що позивач, має право на пільги, встановлені законодавством для ветеранів війни-учасників бойових дій відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а саме на першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва.
З аналізу вказаних положень законодавства, перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним.
Суд зазначає, що обґрунтовуючи відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у рішенні від 22.12.2016 року, відповідач покликається на те, що позивач не зареєстрований у м. Жидачеві.
Виходячи з аналізу зазначених норм, суд приходить до висновку, що будь-який громадянин України, незалежно від місця реєстрації або проживання, має право звернутись до уповноваженого органу із заявою та визначеними законодавством документами щодо надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Проте, наведені відповідачем підстави відмови у рішенні 12 сесії сьомого скликання Жидачівської міської ради № 262 від 22.12.2016 року «Про розгляд клопотання щодо надання земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва в м.Жидачів» не передбачені статтею 118 Земельного кодексу України, оскільки перелік законних підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Суд зазначає, що вказана відмова невмотивована та не містить посилання на норми законодавства, що свідчить про формальний розгляд заяви позивача.
Таким чином, позовну вимогу про визнання протиправним та скасувати рішення 12 сесії сьомого скликання Жидачівської міської ради № 262 від 22.12.2016 року «Про розгляд клопотання щодо надання земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва в м.Жидачів» належить задоволити.
Суд звертає увагу на особливу важливість принципу «належного урядування», який виокремлює Європейський суд з прав людини. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії», п. 120, «Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі», п. 51, від 15.09.2009). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії», п. 74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії», п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п. 119).
В рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Рисовський проти України" (Заява N 29979/04 пп.70,71) суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (п.70 рішення).
Враховуючи вищевказане, з метою захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Жидачівську міську раду Львівської області повторно розглянути на першому пленарному засіданні, що відбудеться після набрання рішенням законної сили, заяву ОСОБА_1 від 22.11.2016 року про виділення земельної ділянки для ведення індивідуального будівництва в м. Жидачеві.
При цьому, суд також зазначає, що зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території мікрорайону садибної забудови «За лікарнею», яка призначена для відведення під індивідуальне житлове будівництво для учасників бойових дій, які брали участь в антитерористичній операції і сім'ям загиблих військовослужбовців, як про це просить позивач, не відповідає компетенції адміністративного суду. Оскільки це вказує, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого, є здійснення правосуддя. Тому, завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Отже, вказана позовна вимога є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому у її задоволенні суд відмовляє.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень. Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків. Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 року № 1640/2594/18.
В Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, зазначено, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, суд зазначає, що така вимога належить до виключної компетенції відповідача та не належить до компетенції адміністративного суду, а відтак суд не повноважний перебирати на себе функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язувати його невідкладно приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу.
Враховуючи зазначене, позовна вимога шляхом зобов'язання прийняти рішення про надання ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території мікрорайону садибної забудови «За лікарнею», яка призначена для відведення під індивідуальне житлове будівництво для учасників бойових дій, які брали участь в антитерористичній операції і сім'ям загиблих військовослужбовців задоволенню не підлягають.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 вказаного Кодексу.
Відповідно до вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не подано до позовної заяви належних доказів правомірності рішення, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), в межах м. Жидачева Львівської області.
Відповідно до ч. 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Положення ч.1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
Відтак, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача належить задовольнити частково.
Оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору, то на підставі статті 139 КАС України судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Жидачівської міської ради Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Жидачівський міський голова Левко Володимир Семенович про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання до вчинення дій- задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення 12 сесії сьомого скликання Жидачівської міської ради № 262 від 22.12.2016 року «Про розгляд клопотання щодо надання земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва в м.Жидачів».
Зобов'язати Жидачівську міську раду повторно розглянути на першому пленарному засіданні, що відбудеться після набрання рішенням законної сили, заяву ОСОБА_1 від 22.11.2016 року про виділення земельної ділянки для ведення індивідуального будівництва в м. Жидачеві.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Судові витрати із сторін не стягуються.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.
Суддя Сподарик Н.І.
Повний текст рішення складено та підписано 10 липня 2019 року.