08 липня 2019 року справа №320/1937/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у обчисленні пенсії ОСОБА_1 виходячи зі складу грошового забезпечення визначеного ч. 2 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та проведення її виплати загальною сумою (включаючи поетапність виплат нарахованої пенсії) протиправними;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити заходи щодо обчислення пенсії ОСОБА_1 з грошового забезпечення посади, з якої звільнено з військової служби, враховуючи посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавку за вислугу років, надбавку за службу в умовах режимних обмежень, надбавку за особливості проходження військової служби, премію, станом на 01 квітня 2018 року та здійснювати виплату пенсії з урахуванням виплаченого починаючи з 01 квітня 2018 року загальною сумою (виключаючи поетапність виплат перерахованої пенсії).
Обгрунтовуючи такі вимоги, позивач зазначив, що в квітні 2018 року йому здійснено перерахунок пенсії з 01 січня 2018 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим особам” (далі - Постанова № 103), яка на його думку не відповідає нормам Конституції України (ст.ст. 22, 24), а також нормам правових актів вищої юридичної сили - Закону України від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі - Закон № 2262-ХІІ), Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі-Закон № 2011-ХІІ).
Позивач зазначає, що внаслідок цього перерахунок пенсії здійснено без урахування всіх складових грошового забезпечення відповідної посади, яку він обіймав на час звільнення зі служби і виплата перерахованої пенсії в повному обсязі передбачена лише в 2020 році. Намагаючись вирішити спір у досудовому порядку позивач звернувся листом до ГУ ПФУ в Київській області з вимогою провести перерахунок пенсії, враховуючи всі складові грошового забезпечення, передбачені частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII посади, з якої його звільнено зі служби, та здійснювати її виплату загальною сумою виключаючи поетапність.
Вказує, що відповіді на заяву у строки визначенні Законом України “Про звернення громадян” ГУ ГІФУ в Київській області позивач не отримав і перерахунок пенсії на його вимоги у квітні 2019 року не здійснений.
Позивач вважаючи такі бездіяльність ГУ ПФУ в Київській області щодо проведення перерахунку пенсії, враховуючи всі складові грошового забезпечення передбаченні частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII посади, з якої його звільнено зі служби, та виплати її загальною сумою протиправною звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 22.04.2019 відкрито прощене позовне провадження в даній справі без проведення судового засідання.
Заперечуючи проти позову в письмовому відзиві, відповідач просив суд відмовити в його задоволенні та зазначив, що Головне управління діяло в межах діючого законодавства, здійснило перерахунок пенсії позивачу відповідно до Порядку № 45 (яким затверджено процедуру подання довідок про складові грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії), відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 та № 103, тому на думку відповідача вимоги позивача є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Після звільнення з військової служби позивач перебуває на пенсійному обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Київській області, отримує пенсію відповідно до Закону № 2262-ХІІ.
В квітні 2018 року позивачу здійснено перерахунок пенсії з 01 січня 2018 року на підставі Постанови № 103. Внаслідок цього перерахунок пенсії позивача здійснено без урахування всіх складових грошового забезпечення відповідної посади, яку він обіймав на час звільнення зі служби і виплата перерахованої пенсії в повному обсязі передбачена лише в 2020 році.
Розрахунок пенсії станом на 01.12.2017 року (до перерахунку пенсії на підставі Постанови № 103 свідчить про те, що обчислення пенсії здійснювалось з грошового забезпечення відповідної посади, враховуючи: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, премію та інші додаткові види грошового забезпечення.
Розрахунок пенсії проведений відповідно до Постанови № 103 (з 01.01.2018 року) враховує лише три складові відповідного грошового забезпечення: посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років та визначена виплата пенсії частинами з 2018 р. до 2020 р.
Намагаючись вирішити спір у досудовому порядку позивач звернувся листом до ГУ ПФУ в Київській області з вимогою провести перерахунок пенсії, враховуючи всі складові грошового забезпечення, передбачені частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII посади, з якої його звільнено зі служби, та здійснювати її виплату загальною сумою виключаючи поетапність.
Відповіді на заяву позивач не отримав і перерахунок пенсії на його вимоги у квітні 2019 року не здійснений.
Вважаючи бездіяльність ГУ ПФУ в Київській області щодо проведення перерахунку пенсії, враховуючи всі складові грошового забезпечення передбаченні частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII посади, з якої було звільнено зі служби та виплати її загальною сумою, протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Обчислення пенсійного забезпечення на підставі Постанови № 103 здійснюється з грошового забезпечення, яке не відповідає її складу визначеного частиною 2 статті 9 Закону № 2011-XII, нормам статті 43 Закону № 2262-ХІІ.
Перерахунок пенсії на підставі пункту 1 Постанови № 103 вперше проведений лише з трьох складових грошового забезпечення, а саме: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
Обмеження кількості складових грошового забезпечення (зменшення загальної суми грошового забезпечення) при перерахунку пенсії особам, звільнених з військової служби, приводить до звужування обсягу права зазначеної категорії громадян, яке існувало раніше, чим порушуються приписи частини третьої ст. 22 Конституції України.
Відповідно до частини третьої статті 43 Закону № 2262-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям... обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Конституційний Суд України, надаючи офіційне тлумачення основних визначальних норм в сфері пенсійного забезпечення військовослужбовців, та деяких інших осіб (Рішення КСУ від 13.05.2015 року № рп-4/2015), констатував: “Аналіз наведених положень Закону (2262-ХІІ) вказує на єдиний підхід законодавця до визначення видів грошового забезпечення військовослужбовців, які враховуються як при призначенні пенсій (стаття 43), так і при перерахунку раніше призначених пенсій (стаття 63)".
Великою Палатою Верховного Суду по справі № 522/2738/17 у постанові від 06 лютого 2019 року наведена правова позиція щодо врахування конкретних видів грошового забезпечення при обчисленні пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби: “Закон № 2262-ХІІ, який визначає норми, умови і порядок пенсійного забезпечення, зокрема осіб, звільнених з військової служби, та має на меті реалізацію цими особами конституційного права на державне пенсійне забезпечення і спрямований на встановлення єдності умов та норм пенсійного забезпечення зазначеної категорії громадян України, передбачає включення до грошового забезпечення, з розміру якого обчислюється пенсія, лише щомісячні основні види грошового забезпечення, до яких належать: посадовий оклад, оклад за військовим званням, процентна надбавка за вислугу років, а також щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії.”
Склад грошового забезпечення діючих військовослужбовців, чинний на час звернення до суду, визначений Кабінетом Міністрів України на підставі Постанови Уряду від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, яка набула чинності з 01 березня 2018 року (далі - Постанова № 704).
Відтак, пенсія повинна обчислюватися виходячи зі складу грошового забезпечення визначеного Кабінетом Міністрів України згідно Постанови № 704, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, надбавки за службу в умовах режимних обмежень військовослужбовцям, премії.
Суд зазначає, що виплата перерахованої позивачу пенсії на підставі Постанови № 103 передбачається в повному обсязі лише в 2020 році, що не узгоджується з нормами чинного законодавства в сфері пенсійного забезпечення громадян.
Згідно пункту 2 Постанови № 103 Уряд постановив “виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій проводити з 1 січня 2018 р. у таких розмірах: з 1 січня 2018 р. - 50 відсотків; з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. - 75 відсотків; з 1 січня 2020 р. - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 р”.
Відтак, відповідач перерахував пенсію в сторону збільшення, а потім зменшив виплату підвищення, керуючись приписами Постанови № 103. Таким чином, зменшивши виплату збільшення пенсії позивача упродовж 2018-2019 років, відповідач частково припинив її виплату на підставі підзаконного нормативно-правового акту.
Право на отримання пенсії є конституційним правом людини і громадянина (ч. З ст. 46 Конституції України). Відповідно до приписів пунктів 1 та 6 ч. 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Нормами частини 1 статті 49 Закону України від 09.07.2003 p. № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) встановлено повний перелік обставин при, яких територіальні органи Пенсійного фонду мають право припиняти виплату пенсії, і в підсумку їх вичерпності визначив обов'язкову умову припинення виплати пенсії - “в інших випадках передбачених законом”, а не підзаконним нормативно-правовим актом. Законодавець, приймаючи статтю 49 Закону №1058-IV, не делегував право встановлювати інші випадки припинення виплати пенсії іншим владним суб'єктам.
Відповідно до ч. 3 статті 52 Закону 2262-ХІІ передбачено, що виплата пенсій проводиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.
Приписами частини 4 статті 63 Закону 2262-ХІІ встановлено, що усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.
Аналіз наведених норм Закону 2262-ХІІ, Конституції України та Закону №1058-ІУ вказує на те, що при виникненні у відповідача обов'язку проведення перерахунку пенсії водночас не має права припиняти виплату частини збільшення суми пенсії на підставі підзаконного нормативно-правового акту.
Норми і умови проведення перерахунку пенсії з 01 січня 2018 року визначені окремими приписами Постанови № 103 ухвалені з порушенням принципу єдності прав осіб, які мають право на пенсію за Законом 2262-ХІІ, чим порушується основна конституційна норма (стаття 24), і як вже зазначалось, не відповідають нормам правових актів, які мають вищу юридичну силу - Законів №№ 2262-ХІІ, 2011-ХІІ.
Вищезазначені приписи Постанови № 103 оскаржені в порядку адміністративного судочинства відповідно до ст. 264 КАС України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 р., залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 5 березня 2019 р. у справі № 826/3858/18 за позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України пункти 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018р. №103 “Про перерахунок пенсій особам звільнених з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб”, зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 р. № 45 “Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі - Постанова № 45), визнано протиправними та не чинними.
Вищезазначене судове рішення набуло законної сили 5 березня 2019 року і підтверджує законність вимог даної позовної заяви.
Відповідно до статті 10 Закону 2262-ХІІ призначення, перерахунок пенсії особам, звільнених з військової служби, здійснюється тільки органами Пенсійного фонду України.
На виконання своїх повноважень територіальні пенсійні управління у відповідності до постанови правління ПФУ від 30.01.2007 р. № 3-1 “Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону 2262-ХІІ”, мають право вимагати від міністерств та інших органів, заявників дооформлення поданих документів, а також подання додаткових документів та перевіряти в необхідних випадках обгрунтованість їх видачі.
Відтак, Пенсійний фонд України в особі своїх головних управлінь, здійснюючи свої повноваження, керуючись Законом 2262-ХІІ, Постановою № 45, внутрішніми нормативними актами (наприклад, постанова Правління ПФУ від 30.01.2007 р. № 3-1) повинен забезпечити конституційне право позивача на отримання належного розміру пенсії.
Враховуючи те, що норми і умови проведення перерахунку пенсії (пункти №№ 1, 2 Постанови № 103; додаток 2; зміни до п. 5 Постанови №45), згідно Постанови № 103 не відповідають правовим нормам Законів в сфері пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, а також визнанні судом незаконними, перерахунок пенсії зазначеної категорії громадян до числа яких належить позивач, повинен бути здійснений з 01 січня 2018 року на підставі ст. 63 Закону № 2262-ХІІ та Постанови № 45.
Для проведення перерахунку пенсії на підставі наведених правових норм з урахування визнання незаконними пунктів №№ 1, 2 Постанови № 103 та незаконним Додатку № 2 (форма Довідки про грошове забезпечення, з якої обчислюється пенсія), необхідно здійснити відповідні дії передбачені Постановою № 45 так само, як і в квітні 2018 року без будь-яких додаткових дій зобов'язального характеру до інших учасників пенсійного процесу, крім самого Пенсійного фонду в особі його Головних управлінь.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України ... тощо (від 09.07.1999 року № 8-рп/99, від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України визнав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення, а зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Рішенням Конституційного Суду України від 28 лютого 2018 р. №1-рп/2018 визначено, у сфері пенсійного забезпечення справедливим має визнаватися такий підхід законодавця, за якого забезпечується пропорційне співвідношення між страховими внесками та призначеним розміром пенсійних виплат, а застрахована особа може безперешкодно реалізувати своє право на пенсію у повному обсязі. .... Внесення будь-яких змін до визначення розміру пенсії порушує справедливий підхід до її встановлення, оскільки призводить до зменшення фактичного розміру пенсії ... Такий підхід суперечить таким елементам конституційного принципу верховенства права, як правова визначеність, правова передбачуваність, правомірні очікування та справедливість.
Іншим Рішенням Конституційного Суду України від 28 жовтня 2009 року №28- рп/2009 визначено, що Кабінет Міністрів України, керуючись у своїй діяльності законами при врегулюванні у своїх актах відповідних питань, не може змінювати, доповнювати чи розширювати зміст цих законів (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення «Кечко проти України» від 08.11.2005 якщо чинне правове положення нередбачае виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Згідно положень частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine) від 26.09.2014, за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення понятгя "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми е "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Von Maltzan and Others v. Germany" № 71916/01, № 71917/01 та№ 10260/02).
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., таким чином вказані судові витрати підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов - задовольнити.
Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у обчисленні пенсії ОСОБА_1 виходячи зі складу грошового забезпечення визначеного ч. 2 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та проведення її виплати загальною сумою (включаючи поетапність виплат нарахованої пенсії) протиправними.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити заходи щодо обчислення пенсії ОСОБА_1 з грошового забезпечення посади, з якої звільнено з військової служби, враховуючи посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавку за вислугу років, надбавку за службу в умовах режимних обмежень, надбавку за особливості проходження військової служби, премію, станом на 01 квітня 2018 року та здійснювати виплату пенсії з урахуванням виплаченого починаючи з 01 квітня 2018 року загальною сумою (виключаючи поетапність виплат перерахованої пенсії).
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Терлецька О.О.