Справа № 266/4016/19
Провадженя№ 2-о/266/319/19
09 липня 2019 року м. Маріуполь
Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області в складі головуючого - судді Пантелєєва Д.Г.з участі секретаря - Циганкової М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі цивільну справу окремого провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України, заінтересована особа: Приморський районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області,
Заявниця звернулась до суду із заявою, в якій зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила дитину жіночої статі в м. Шахтарськ, Донецької області. Однак вона не може зареєструвати народження дитини в органах РАЦСУ, оскільки дитина народилась на тимчасово непідконтрольній території України, тому заявниця, змушена звернутись до суду. Просила суд встановити факт народження дитини жіночої статі в м. Шахтарськ, Донецької області вказаного числа.
Заявниця та її представник у судове засідання не з'явилися, надали заяви про розгляд справи без їх участі, наполягали на задоволенні заяви.
Представник заінтересованої особи - Приморський районного у місті Маріуполі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області в судове засідання не з'явився, надавши письмову заяву про розгляд справи за його відсутності на розсуд суду.
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, дійшов висновку про те, що заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно п. 7 ч. 1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на тимчасового окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представника дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.
Згідно медичного свідоцтва про народження №404 від 07.09.2018 року виданого медичним закладом м. Макіївка, ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 народила дитину жіночої статті.
Суд, відповідно до інформаційного листа ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ «Щодо окремих питань застосування Закону України від 04.02.2016 року «Про внесення змін до ЦПК України щодо встановлення факту народження або смерті на тимчасово окупованій території» оцінюючи лікарську документацію та свідоцтво про народження дитини, виходить з того, що народження особи є юридичним фактом, що має наслідком виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Проте відповідно до ч. ч.2, 3 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
06.07.2019 року, вихідний номер 15.5-17-204 - Приморський районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області відмовив представнику заявника - адвокату Лопатіну Д.О. у проведені державної реєстрації народження дитини жіночої статті ІНФОРМАЦІЯ_3 . В обґрунтування своєї відмови, державний заклад роз'яснив, що заявницею для підтвердження факту народження дитини пред'явлено медичний документ, виданий на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Згідно ч.1 ст.144 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Відповідно до Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27.02.1991 року, дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов'язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.
У відповідності до ст.13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» якщо державна реєстрація народження дитини проводиться за місцем проживання батьків чи одного з них, то за їх бажанням місцем народження дитини в актовому записі про народження може бути визначене фактичне місце її народження або місце проживання батьків чи одного з них. Державна реєстрація народження дитини проводиться не пізніше одного місяця з дня її народження, а у разі народження дитини мертвою - не пізніше трьох днів. Підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров'я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров'я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За відсутності закладу документа охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.
Відповідно до ч.ч.2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
З огляду на викладене, суд вважає, що дійсно для проведення державної реєстрації народження дитини є об'єктивні перешкоди.
Приписами п.1 та п.7 ч.1 ст.315 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами, про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження, а відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року, рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не змінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
Згідно зі ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про громадянство України» особа, батьки якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
Пунктом 18 постанови Пленум Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» надано роз'яснення про те, що рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не змінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
Враховуючи вищенаведене, наявні в матеріалах справи докази,вказують на те, що від встановлення факту народження дитини залежить виконання батьківських прав,здійснення особистих немайнових прав, а також відновлення прав як матері дитини щодо реєстрації її народження, тому суд вважає за необхідне встановити факт народження ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Шахтарськ, Донецької області дитини жіночої статі, що в подальшому буде підставою для державної реєстрації акта про народження дитини та надасть відповідні гарантії.
Таким чином, рішення суду про встановлення факту народження дитини є підставою для проведення державної реєстрації акта про народження за відсутності відповідного документа закладу охорони здоров'я.
Особливості провадження у справах про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України визначені ст.317 ЦПК України.
Так, відповідно до ч.4 ст. 317 ЦПК України, ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст.18,315,317ЦПК України,ст..ст. 135,144, 145,146 СК України, ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст.13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» , Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ст. 7 Закону України «Про громадянство України»,
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту народження ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Шахтарськ, Донецької області дитини жіночої статі, матір'ю якого є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянка України - задовольнити.
Встановити факт народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянкою України - ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Шахтарськ, Донецької області, Україна дитини жіночої статі.
Рішення підлягає негайному виконанню.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Повний текст рішення складено 09.07.2019 року.
Суддя: Пантелєєв Д. Г.