Справа № 241/564/19
Провадження№ 2/241/238/2019
08.07.2019 року Першотравневий районний суд Донецької області
у складі:
головуючого судді Чудопалової С.В.,
за участю секретаря Небиліченко Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Мангуш цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
25.03.2019 позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить визнати його таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 , мотивований тим, що згідно договору купівлі-продажу будинку від 19.03.1991, зареєстрованого в реєстрі за № 50, та реєстраційного напису на документів про право особистої власності на домоволодіння від 21.05.1991 за № 1033 йому належить вищезазначений будинок. У даному будинку зареєстровано його, дружину ОСОБА_3 , сина - ОСОБА_2 , сина - ОСОБА_4 , сина - ОСОБА_5 , онука ОСОБА_6 та невістку ОСОБА_7 , що підтверджується адресною карткою від 16.06.2017. Відповідача він зареєстрував у своєму будинку 17.03.2005 на його прохання та з квітня 2014 він виїхав у невідомому напрямку до Західної України на заробітки, з того часу у його будинку він не проживає. У телефонних розмовах і він, і його дружина неодноразово просили сина приїхати та знятися з реєстрації у будинку, але він на дані вимоги не реагує, а в останній час взагалі втратив із ним зв'язок. Факт непроживання ОСОБА_2 у його будинку з квітня 2014 року, тобто більше ніж один рік без поважної причини, підтверджується актом депутата Ялтинської селищної ради Пахниць ОСОБА_8 . ОСОБА_9 . від 22.10.2018. Визнання відповідача таким, що втратив право користування будинком, позивачу потрібно для зменшення суми сплати комунальних платежів та отримання субсидії.
Позивач ОСОБА_1 у судове засіданне не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги підтримав та просить їх задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення у справі не заперечував.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про місце, день та час розгляду справи повідомлений належним чином. Про причини неявки суду не повідомив. Заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
14.05.2019 відкрито провадження у справі.
05.06.2019 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України в зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не надав відзив та позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних обставин.
Так, згідно з договором купівлі-продажу № 50 від 19.03.1991 та реєстраційним написом на документі про право особистої власності № 1033 від 21.05.1991, ОСОБА_1 є власником будинку АДРЕСА_1 (а.с. 4-5).
Як вбачається із адресної картки, за даною адресою зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с. 6).
Згідно із актом про фактичне місце проживання (непроживання) від 22.10.2018, складеного власником будинку АДРЕСА_1 - АДРЕСА_2 ОСОБА_10 .І. за участю дерутата селищної ради ОСОБА_11 , громадянин ОСОБА_2 у зазначеному будинку з квітня 2014 року не проживає (а.с. 7).
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджується своїм майном на власний розсуд. При цьому держава не втручається у здійснення власником права власності.
Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (частина друга статті 386 ЦК України).
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Вказаним право обґрунтовано скористався позивач, як власник спірного будинку.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Частиною 1 ст. 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім'ї власника будинку, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК Української РСР до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу.
За ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до Закону №475/97-ВР від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до п. постанови №5 Пленуму ВССУ від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК.
Згідно ч. 2 ст. 64 ЖК Української РСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Отже, спір виник між позивачем і відповідачем, який є членом сім'ї власника житла. Тому суд вважає, що при вирішенні спірних відносин до застосування підлягають положення ст. 405 ЦК України, відповідно до якої члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до ст. 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Враховуючи викладене, зважаючи на конкретні обставини справи, а саме те, що відповідач в спірному жиловому будинку без поважних причин не проживає понад встановлений законодавством строк, що в свою чергу перешкоджає позивачу здійсненню його права користування та розпорядження належним будинком, а тому позов підлягає задоволенню, а відповідача слід визнати таким, що втратив право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 .
На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 5, 13, 81, 247 ч.2, 263-265, 280-289 ЦПК України, ст.ст. 15, 319, 391, 405 ЦК України, ст.72 ЖК УРСР, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1 .
Заочне рішення суду може бути переглянуто судом, який його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя С.В. Чудопалова