"03" лютого 2010 р. м. Київ К-16965/08
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Гашицького О.В. (головуючий суддя, суддя-доповідач),
Лиски Т.О.,
Рецебуринського Ю.Й.,
Сороки М.О.,
Штульман І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження за касаційною скаргою управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Горохівської районної державної адміністрації Волинської області (далі -Управління) на постанову Горохівського районного суду Волинської області від 5 лютого 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2008 року справу за адміністративним позовом ОСОБА_6 до Управління про стягнення недоплаченої щорічної грошової допомоги,
встановила:
Звернувшись у грудні 2007 року до суду з цим позовом ОСОБА_6 зазначав, що відповідно до положень Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»(далі -Закон № 3551-ХІІ) він є учасником війни і на підставі частини п'ятою статті 14 цього Закону має право на отримання щорічно разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі 3 мінімальних пенсій за віком. Однак відповідачем зазначену грошову допомогу у 2005 - 2007 роках виплачено у розмірах, визначених законами про держбюджет України на ці роки (відповідно 50, 50 та 55 гривень). Вважаючи, що відповідач при обрахуванні розмірів разової грошової допомоги повинен керуватись Законом № 3551-ХІІ, позивач просив суд визнати дії відповідача неправомірними та стягнути з Управління 3248 грн., недоплачених йому у 2005 - 2007 роках.
Постановою Горохівського районного суду Волинської області від 5 лютого 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2008 року, позов задоволено частково: відмову Управління у виплаті позивачу разової грошової допомоги до 5 травня у 2007 році визнано неправомірними та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_6 1175 грн. та в доход держави 54,40 грн. державного мита. В задоволені інших позовних вимог відмовлено.
У касаційній скарзі Управління, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права при розв'язанні спору в частині задоволення позовних вимог, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове -про відмову в задоволені позову.
Перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), судова колегія дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_6 має статус учасника війни, користується правом на одержання передбаченої частиною п'ятою статті 14 Закону № 3551-ХІІ разової грошової допомоги щорічно до 5 травня, розмір якої відповідно до цієї норми складає 3 мінімальних пенсій за віком.
Законом України від 23 грудня 2004 року № 2285-ІУ «Про Державний бюджет України на 2005 рік», Законом України від 20 грудня 2005 року № 3235-ІУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік»учасникам війни, до яких відноситься позивач, установлено виплату цієї допомоги в розмірі 50 гривень. У 2007 році виплату позивачеві разової грошової допомоги до 5 травня здійснено виходячи з розмірів, установлених статтею 29 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(далі -Закон № 489-V), -55 гривень.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 про стягнення допомоги до 5 травня у 2007 році, суди попередніх інстанцій виходили з того, що діями відповідача порушено і підлягає відновленню право позивача на отримання разової щорічної грошової допомоги, яка виплачується до 5 травня. Суди вважали, що зазначена допомога не виплачена позивачеві у 2007 роках не з його вини, а для врегулювання спірних правовідносин у цій справі, пріоритетними є норми Закону № 3551-ХІІ, а не застосовані Управлінням положення Закону № 3235-ІV.
Такий висновок зроблено судами з порушенням правил застосування норм матеріального права.
Статтями 12, 14 Закону № 3551-ХІІ передбачено, що щорічна разова допомога до 5 травня виплачується учасникам війни у розмірі 3 мінімальних пенсій за віком. Однак учасникам війни Законом № 489-V (стаття 29) у 2007 році установлено виплату щорічної разової допомоги в розмірі 55 гривень.
Положення статті 29 Закону № 489-V визнано такими, що не відповідають Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 1-29/2007. Зазначений Закон у квітні 2007 року, коли ОСОБА_6 фактично отримав грошову допомогу, не було визнано в установленому законодавством України порядку неконституційним. Тобто на час виникнення правовідносин, що є предметом спору у цій справі, існували нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, однак по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня ветеранам війни.
Для правильного розв'язання цього спору судам попередніх інстанцій необхідно було визначитись, який із цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у правовідносинах, що виникли.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час розв'язання спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також ураховуючи, що нормами Закону № 489-V фактично змінено положення Закону № 3551-ХІІ, який діяв у часі раніше, пріоритетними в цьому випадку є положення статті 29 Закону № 489-V. Зазначених обставин та норм матеріального права не врахували суди попередніх інстанцій під час розв'язання спору в цій справі, чим порушили правила застосування норм матеріального права: помилково надали перевагу приписам Закону № 3551-ХІІ. Позивачем реалізовано у 2007 році його право на одержання зазначеної грошової допомоги в період, коли її розмір визначався Управлінням відповідно до статті 29 Закону № 489-V, її вимоги про стягнення з відповідача допомоги у розмірі, визначеному статтею 14 Закону № 3551-ХІІ є безпідставними.
З огляду на викладене рішення судів першої та другої інстанцій в частині задоволення позовних вимог до Управління підлягають скасуванню.
Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, однак суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
З урахуванням вищевказаного судові рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення на користь позивача суми за 2007 рік підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення -про відмову в позові. У іншій частині (про відмову в задоволенні позову) рішення суду апеляційної інстанції є таким, що відповідає вимогам закону, тому залишається судовою колегією без змін.
Керуючись статтями 220, 222-224, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України
постановила:
Касаційну скаргу управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Горохівської районної державної адміністрації Волинської області задовольнити частково.
Постанову Горохівського районного суду Волинської області від 5 лютого 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2008 року в частині задоволення позовних вимог за 2007 рік та стягнення з управління праці, соціальних питань та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Горохівської районної державної адміністрації Волинської області на користь ОСОБА_6 1175,54 грн. скасувати. У цій частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
У іншій частині постанову Горохівського районного суду Волинської області від 5 лютого 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2008 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, її може бути оскаржено до Верховного Суду України у порядку провадження за винятковими обставинами відповідно до положень статей 237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: