"03" лютого 2010 р. м. Київ К-27349/09
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Гашицького О.В. (головуючий суддя, суддя-доповідач), Лиски Т.О.,
Рецебуринського Ю.Й., Сороки М.О., Штульман І.В.,
здійснивши за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Шостка Сумської області (далі -УПФ) на постанову Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 20 лютого 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2009 року в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_6 до УПФ про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни,
установила:
Звернувшись у листопаді 2008 року до суду з цим позовом, ОСОБА_6 зазначала, що є дитиною війни відповідно до Закону України від 18 листопада 2004 року № 2195-ІV «Про соціальний захист дітей війни»(далі -Закон № 2195-ІV) і має право на одержання передбаченого цим Законом підвищення до пенсії у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (30 % мінімального розміру пенсії за віком). Посилаючись на невиконання відповідачем вимог зазначеного Закону, просила визнати дії відповідача неправомірними та зобов'язати УПФ нарахувати на її користь недоплачену їй як дитині війни щомісячну державну соціальну допомогу до пенсії за 2006-2008 роки в сумі 3726,70 гривні.
Постановою Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 20 лютого 2009 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2009 року, позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність УПФ щодо не нарахування та невиплати щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни, зобов'язано УПФ здійснити перерахунок пенсії з підвищенням її до 30 % мінімальної пенсії за віком із 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня у 2008 році.
У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати їхні судові рішення та ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, судова колегія дійшла висновку, що підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.
ОСОБА_6, яка народилась у 1940 році, згідно зі статтею 1 Закону № 2195-ІV у визначеному цим Законом порядку встановлено статус дитини війни. На неї у повному обсязі поширюються встановлені цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни (державна соціальна гарантія).
Відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Обґрунтовуючи рішення щодо вимог позивача, які стосуються 2006 року, суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що відповідно до вимог статті 110 Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-1V «Про Державний бюджет України на 2006 рік»(із змінами, внесеними 19 січня 2006 року) зазначене підвищення у 2006 році повинно було запроваджуватись поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Оскільки Кабінет Міністрів України у 2006 році так і не визначив порядку виплати ЗО % надбавки до пенсії дітям війни, то суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача у 2006 році задоволенню не підлягають.
Щодо задоволення вимог позивача, суди попередніх інстанцій виходили з того, що дію статті 6 Закону № 2195-ІV було зупинено на 2007 рік пунктом 12 частини першої статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(далі -Закон № 489-V), якою встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 положення пункту 12 статті 71 та статті 111 Закону № 489-V визнано такими, що не відповідають Конституції України.
Пунктом 2 статті 41 Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(далі -Закон № 107-VI) у статтю 6 Закону № 2195-ІV внесено зміни, що стосуються дітей війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), а саме: до пенсії виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Однак Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 Закон № 107-VI в частині зміни редакції статті 6 Закону № 2195-ІV визнано неконституційним.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, спірні відносини упродовж 2006 року регулюються відповідно до положень Закону № 3235-ІV, з 1 січня по 9 липня 2007 року -пункту 12 частини першої статті 71 Закону № 489-V, з 9 липня по 31 грудня 2007 року -статті 6 Закону № 2195-ІV (у редакції від 18 листопада 2004 року), з 1 січня по 22 травня 2008 року -статті 6 Закону № 2195-ІV (у редакції Закону № 107-VI), та з 22 травня у 2008 році -статті 6 Закону № 2195-ІV (у редакції від 18 листопада 2004 року).
За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку щодо задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити нарахування підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком із 9 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня у 2008 році.
Викладені в касаційній скарзі доводи щодо неправильного застосування судами норм матеріального права висновків судів не спростовують, оскільки ґрунтуються на неправильному трактуванні згаданих вище правових норм.
Станом на 9 липня 2007 року та 22 травня 2008 року розмір мінімальної пенсії за віком визначено тільки статтею 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі -Закон № 1058-ІV) і згідно з цією нормою мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року № 966-Х ІV «Про прожитковий мінімум»прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до статті 6 Закону № 2195-ІV застосовується розмір мінімальної пенсії за віком, який установлено статтею 28 Закону № 1058-ІV.
За правилами частини третьої статті 2201, частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, а судові рішення залишає без змін.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України
ухвалила:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Шостка Сумської області відхилити.
Постанову Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 20 лютого 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, її може бути оскаржено до Верховного Суду України у порядку провадження за винятковими обставинами відповідно до положень статей 237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: