8 липня 2019 року м. Чернівці
справа № 721/276/17
справа 22-ц/822/639/19
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Перепелюк І. Б.
суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.
секретар Вовкун Н.В.
розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішення Путильського районного суду від 23 квітня 2019 року в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (головуючий в суді першої інстанції Проскурняк С.П.)
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В квітні 2017 року Публічне Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 01.04.2013р. відповідач отримав кредит у розмірі 300,00грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.
Зазначає, що відповідач протягом дії кредитного договору систематично порушував його умови, в наслідок чого станом на 28.02.2017р. утворилась заборгованість перед банком в сумі 17808,49 грн: заборгованість за кредитом - 285,00грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 12699,28грн., заборгованість за пенею та комісією - 3500,00 грн, штраф - 500,00грн. (фіксована частина), 824,21грн. (процентна складова).
Просив стягнути з відповідача вищевказану заборгованість та судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Путильського районного суду Чернівецької області від 23 квітня 2019 року в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі Публічне Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Публічне Акціонерне товариство Комерційний Банк «Приватбанк» у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права.
Апелянт вказував на те, що суд першої інстанції при ухвалені рішення належним чином не перевірив доводів, які мають значення для правильного вирішення справи, не надав належної оцінки наявним у справі доказам, зокрема умовам договору щодо його дії, не перевірив належним чином строку дії кредитної картки.
Відповідно до правил користування карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст.257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останього дня місяця дії картки, а не закінченням строку дії договору.
Строк дії картки відповідача до 31 серпня 2016 року, а Банк звернувся до суду в квітні 2017 року, тобто в межах строків позовної давності.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що 01.04.2013р. між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (на даний час АТ КБ "ПРИВАТБАНК") та ОСОБА_1 укладено кредитний договір(без номеру), за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 300 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Згідно з анкетною - заявою про приєднання до Умов та Правил, підписаною ОСОБА_1 , бажаний кредитний ліміт по платіжний кредитній карті визначено в розмірі 1000 грн.
Згідно з довідкою ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на підставі договору від 01.04.2013р. ОСОБА_1 було надано кредитну картку № НОМЕР_1 з терміном дії до серпня 2016 року.
Користуючись кредитними коштами, ОСОБА_1 періодично сплачував заборгованість за наданим кредитом, останній платіж в розмірі 200грн. він здійснив 10 квітня 2014 року.
З розрахунку, наданого позивачем вбачається, що відповідач не виконував взятих на себе зобов'язань внаслідок чого станом на 28.02.2017р. заборгованість перед банком становить 17808,49грн., з яких : заборгованість за кредитом - 285,00грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 12699,28грн., заборгованість за пенею та комісією - 3500,00грн, штраф - 500,00 грн. (фіксована частина), 824,21грн.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що з 10 квітня 2014 року позивачу було достовірно відомо про порушення його права і з цієї дати протягом трьох років, а саме до 10 квітня 2017 року у позивача було право звернутися з відповідним позовом про стягнення наявної вже тоді заборгованості з відповідача. Позивач цей строк звернення з позовом до суду пропустив, отже суд відмовив в позові у зв'язку з спливом позовної давності.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оскаржуване рішення зазначеним вимогам не відповідає.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції посилався на сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.
Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи, суд дійшов його внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення процесуального права, що згідно з п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно зі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зважаючи на характер наявного спору, у справі підлягають з'ясуванню умови, на яких укладено кредитний договір між сторонами, строк дії кредитної картки, стан виконання сторонами своїх зобов'язань за договором, чи видавалися боржнику нові картки у рамках продовження існування договірних зобов'язань.
У порушення норми ст. 12 ЦПК України, суд першої інстанції не вжив заходів для з'ясування вказаних обставин.
Враховуючи зазначене, слід визнати, що подані до суду апеляційної інстанції нові докази : довідка про видачу кредитної картки є такими, що не були подані позивачем до суду першої інстанції з поважних причин.
Колегія суддів вважає, що указані докази підлягають врахуванню при вирішенні спору разом з доказами, що були подані позивачем до суду першої інстанції.
Згідно з ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ч.1ст.1054 ЦКУкраїни за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно зі ст. ст. 526, 530, 610,ч.1ст.612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений строк (термін) відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Правилами користування платіжною карткою, у редакції, що була чинною на час укладення кредитного договору, визначено, що картка діє до останнього дня місяця, вказаного на лицевій стороні (п.2.1.1.2.11).
З урахуванням отримання відповідачем картки на строк до 31.08.2016р. саме цей строк є строком дії договору.
З розрахунку заборгованості, виписки за картковим рахунком вбачається, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору станом на 28.02.2017р. утворилась заборгованість перед банком в сумі 17808,49грн., яка складається з : заборгованість за кредитом - 285,00грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 12699,28грн., заборгованість за пенею та комісією - 3500,00грн, штраф - 500,00грн. (фіксована частина), 824,21грн(процентна складова).
Таким чином встановлено, що відповідачем дійсно порушувались умови кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість.
Однак правильність нарахування банком указаних сум має бути перевірена апеляційним судом на предмет відповідності нормам матеріального права.
Факт порушення умов договору відповідачем не спростовано.
Щодо висновків суду першої інстанції про наявність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності, колегія суддів з цим не погоджується, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки, а ст.258ЦК України передбачена спеціальна позовна давність щодо неустойки (пені та штрафу).
Початок перебігу позовної давності визначається ст. 261 ЦК України. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.
Відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Судом встановлено, що останній платіж був внесений відповідачем 10 квітня 2014 року, строк дії картки до 31 серпня 2016 року, з позовом до суду АТ КБ «ПриватБанк» звернулося 18 квітня 2018 року, згідно поштового штемпеля.
Колегія суддів вважає, що трирічний строк позовної давності не сплив з часу закінчення строку дії договору - строку дії картки 31 серпня 2016 року.
Щодо обсягу задоволення позовних вимог колегія суддів виходить з того, що вимоги банку підлягають частковому задоволенню.
З розрахунку заборгованості встановлено, що станом на 28.02.2017р. - заборгованість за кредитом становить 285грн. і підлягає стягненню з відповідача.
Однак вимога про стягнення заборгованості за нарахованими відсотками підлягає частковому задоволенню виходячи з такого.
Згідно із ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.
Частинами 1-3 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
На підставі ч.2ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.7 Постанови від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.
Відповідно до ч.1-3 ст.1056-1 ЦК України, у редакції, чинній на час укладення між сторонами кредитного договору, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
За змістом ч.4,6 ст.1056-1 ЦК України у разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов'язаних за договором осіб про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника.
У разі застосування змінюваної процентної ставки у кредитному договорі повинен визначатися максимальний розмір збільшення процентної ставки.
У абз.1 п.28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі статтею 1056-1 ЦК у зв'язку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року.
За змістом абз.3,4 п.28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки слід розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог ст.ст.641-642ЦК України або в порядку, визначеному ч.6 ст.1056-1 ЦК України. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить ст.1056-1ЦК України зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (не укладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір.
На підставі п.1.1.3.2.3 Умов і правил надання банківських послуг банк має право в односторонньому порядку змінювати тарифи.
Умови та правила надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» не містять підпису ОСОБА_1 .
В матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною договору кредиту між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 від 01.04.2013р. і що саме ці Умови мав на увазі ОСОБА_1 , підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», та відповідно, досягнення згоди щодо права банку в односторонньому порядку змінювати відсоткову ставку, а тому наведена умова є нікчемною.
Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Оскільки укладення кредитного договору мало місце шляхом підписання ОСОБА_1 відповідної письмової заяви, то і зміна договору мала відбутися у такий же спосіб.
Згідно із п.2.1.1.12.6 Правил користування платіжною карткою банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому тарифами банку з розрахунку 360 календарних днів.
Колегія суддів вважає за необхідне застосувати відсоткову ставку в розмірі 30.00% річних як таку, що була встановлена на момент укладення кредитного договору між сторонами.
У постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, кредитодавець має право нараховувати передбачені договором відсотки лише впродовж строку дії кредитного договору, після спливу визначеного договором строку кредитування нарахування відсотків є безпідставним.
Як встановлено у справі строк дії договору закінчився 31 серпня 2016 року.
За таких обставин, вимога банку про стягнення відсотків підлягає задоволенню за період з 23.04.2014р. по 31.08.2016р.
Таким чином, з урахуванням сплачених сум, враховуючи суму тіла кредиту 285грн., враховуючи кількість днів 861 з 23.04.2014р. - 31.08.2016р., враховуючи відсоткову ставку в розмірі 30,00% річних, заборгованість відповідача по відсотках становить 204,48грн.
Щодо вимоги банку про стягнення з відповідача пені, то вона не підлягає задоволенню.
Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Строк дії картки закінчився 31.08.2016р., отже враховуючи постанову Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, вимога банку про стягнення пені не підлягає задоволенню.
Відносно позовної вимоги про стягнення з відповідача 500грн. штрафу (фіксована частина) та 1274,53грн. штрафу (процентна складова) колегія суддів зазначає наступне.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Такий правовий висновок Верховний Суд України виклав у постанові 21 жовтня 2015 року в справі 6-2003цс15.
Умовами договору передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається за кожний день прострочення.
У той самий час тарифами обслуговування кредитних карт передбачено сплату штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником строків платежів за будь-яким грошовим зобов'язанням.
Тобто, вимога банку про стягнення з відповідачки штрафу є подвійною відповідальністю і суперечить ст. 61 Конституції України.
Отже, в задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з відповідача 500грн. штрафу (фіксована частина) та 824,21грн. штрафу (процентна складова) слід відмовити.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Оцінивши вказані докази та норми права, суд приходить до висновку, що з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» слід стягнути заборгованість за договором б/н від 01.04.2013р. в розмірі 489,48грн., яка складається з : 285грн. - заборгованість за кредитом; 204,48грн - заборгованість по процентам за користування кредитом.
Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором б/н від 01.04.2013р. в розмірі 489,48грн., яка складається з : 285грн. - заборгованість за кредитом; 204,48грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, в іншій частині позову - відмовити.
Відповідно до положеннь ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Враховуючи зазначені норми, а також відсоток задоволення позову - 2,75%, з відповідача на користь апелянта слід стягнути 110грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, п.1, п.3, п.4 ч.1 ст.376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.
Рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 23 квітня 2019 року скасувати.
Позов Публічного Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПРИВАТБАНК» заборгованість за договором б/н від 01.04.2013р. в розмірі 489,48грн., яка складається з : 285грн. - заборгованість за кредитом; 204,48грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, в іншій частині позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» 110грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її складання.
Головуючий (підпис)
Судді: (підписи)
Вірно з оригіналом :