іменем України
08 липня 2019 року
м. Харків
справа № 635/172/19
провадження № 22-ц/818/3252/19
Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Котелевець А.В.,
суддів - Піддубного Р.М., Тичкової О.Ю.,
ім'я (найменування) сторін:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Харківобленерго»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 23 квітня 2019 року в складі судді Панас Н.Л.,
В січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом до Акціонерного товариства «Харківобленерго» (далі - АТ «Харківобленерго») та просив: зобов'язати відповідача укласти з ним Договір з розподілу електроенергії в паперовій формі, з переліком додатків, визначених у статті 12.8 Додатку № 3 Правил користування електричною енергією для населення; зобов'язати відповідача в подальшому утримуватися від порушення його прав, як споживача, шляхом вчинення дій, які суперечать нормативній базі України.
Позов мотивовано тим, що 24 червня 2014 року між ним та АК «Харківобленерго» було укладено Договір про користування електроенергією. 07 червня 2018 року АК «Харківобленерго» змінило форму господарювання і перетворилось в АТ «Харківобленерго», а з 01 січня 2019 року стало оператором системи розподілу на території Харківської області. Отже, укладений 24 червня 2014 року Договір про користування електроенергією втратив свою силу. 05 грудня 2018 року він звернувся до відповідача із заявою щодо укладання Договору з розподілу електроенергії у паперовій формі, з оформленням до нього додатків, визначених у статті 12.8 Додатку № 3 Правил роздрібного ринку електроенергії, однак до теперішнього часу відповідач ухиляється від його укладення.
Кірєєв Ігор Миколайович - представник АТ «Харківобленерго» подав відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити.
Відзив мотивовано тим, що 13 грудня 2018 року ОСОБА_1 направлено заяву -приєднання до Договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, де зазначено, що споживач ОСОБА_1 з 01 січня 2019 року приєднується до умов такого договору на умовах чинного Договору про користування електричною енергією за особовим рахунком № НОМЕР_1 . Про факт отримання вказаної заяви позивач не заперечує. Однак з моменту отримання заяви і до дати, зазначеній у ній - 01 січня 2019 року, з запереченнями щодо укладення договору вцілому або щодо окремих його умов ОСОБА_1 до АТ «Харківобленерго» не звертався. Враховуючи, що позивач у січні 2019 року спожив певний обсяг електричної енергії та з його боку були відсутні заперечення щодо укладення Договору про надання послуг з розподілу електричної енергії на умовах діючого Договору користування (або щодо окремих його умов), останній слід вважати укладеним. Отже, з 01 січня 2019 року між сторонами виникли договірні правовідносини щодо розподілу електричної енергії на умовах Договору про користування електричною енергією № 24572 від 24 червня 2014 року у передбачений чинним законодавством спосіб. Таким чином, АТ «Харківобленерго» вчинило усі необхідні дії, направлені на реалізацію права позивача щодо приєднання до умов зазначеного договору та отримання ним послуг з постачання електроенергії.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 23 квітня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на підставі статтей 634, 642 ЦК України, у відповідності до вимог Закону України від 13 квітня 2017 року № 2019-VIII «Про ринок електричної енергії» (далі - Закон № 2019-VIII) та Правил роздрібного ринку електроенергії, між сторонами виникли договірні правовідносини щодо розподілу електричної енергії на умовах Договору про користування електричною енергією № 24572 від 24 червня 2014 року. Позивачем не надано доказів того, що після 01 січня 2019 року він звертався до відповідача з вимогою щодо укладення договору у письмовій формі та отримав відмову. Отже, станом на день звернення позивача до суду відповідач жодним чином не порушив його права на укладення Договору про розподіл електроенергії. Вимога позивача про зобов'язання відповідача не порушувати його права як споживача у майбутньому не підлягає задоволенню, оскільки вимогами діючого законодавства передбачено, що захисту підлягає тільки порушене право.
16 травня 2019 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам частини четвертої статті 265 ЦПК України, а саме - суд першої інстанції не надав належної мотивації ухваленого рішення з посиланням на норми права, які регламентують правовідносини, що виникли між ним та відповідачем. Суд першої інстанції дослідив докази з порушенням вимог, встановлених ЦПК України, не розглянув клопотання про вжиття заходів процесуального примусу до представника відповідача та начальника Мереф'янського районного відділення енергозбуту Титаренка С.О.
У поданому 05 червня 2019 року відзиві на апеляційну скаргу АТ «Харківобленерго» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відзив мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог норм матеріального права, а отже правові підстави для його скасування відсутні.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 23 квітня 2019 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі статті 274 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт перший частини першої статті 374 ЦПК України).
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Матеріали справи свідчать, що 24 червня 2014 року між ОСОБА_1 та АК «Харківобленерго» укладено Договір № 24572 про користування електричною енергією (далі - Договір № 24572) за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до умов якого енергопостачальник бере на себе зобов'язання надійно постачати споживачеві електричну енергію у необхідних йому обсягах відповідно до потужності 1,3 кВт електроустановок споживача, з гарантованим рівнем надійності, безпеки і якості, а споживач зобов'язується оплачувати одержану електричну енергію за обумовленими тарифами (цінами) у терміни, передбачені цим договором.
На день звернення позивача із позовом, відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам, регулюються Законом № 2019-VIII та Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312 (далі - Правила).
Відповідно до пункту 1.2.8 Правил постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, який розробляється постачальником універсальних послуг на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг та укладається в установленому цими Правилами порядку. Постачальник універсальної послуги не може відмовити побутовому та малому непобутовому споживачу, електроустановки якого розташовані на території діяльності постачальника універсальної послуги, в укладенні такого договору.
Згідно з пунктами 2.1.2, 2.1.4 Правил оператор системи зобов'язаний укласти договори про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з усіма споживачами, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території діяльності відповідного оператора системи. Договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є публічним договором приєднання та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України за формою договору.
Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору вцілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно з постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 312 договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг укладається шляхом приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, опублікованого в засобах масової інформації та на веб-сайті постачальника, шляхом оплати рахунка, отриманого від постачальника універсальної послуги, або фактичного споживання будь-яких обсягів електричної енергії, або підписання заяви-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.
Відповідно до Правил для укладення такого договору, разом із заявою-приєднанням споживач також надає копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера або реєстраційного номера картки платника податків або копію паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади і мають відмітку у паспорті), копію документа, яким визначено право власності чи користування на об'єкт (приміщення), або копію документа, що підтверджує право власності чи користування на земельну ділянку або її частину (у разі відсутності на відповідній земельній ділянці об'єкта), право на розміщення електроустановок на території здійснення господарської діяльності з розподілу електричної енергії (у разі відсутності об'єкта споживача), копію документа про підтвердження повноважень особи на укладення договору (витяг з установчого документа про повноваження керівника (для юридичних осіб), копію довіреності, виданої в установленому порядку тощо), за необхідності. У разі, якщо об'єкт споживача перебуває у власності (користуванні) кількох осіб, укладається один договір з одним із співвласників (користувачів) за умови письмової згоди всіх інших співвласників (користувачів), про що робиться відмітка в цьому договорі.
13 грудня 2018 року ОСОБА_1 направлено заяву - приєднання до Договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, де зазначено, що споживач ОСОБА_1 з 01 січня 2019 року приєднується до умов такого договору на умовах чинного Договору про користування електричною енергією за особовим рахунком № НОМЕР_1 .
ОСОБА_1 не заперечує факт отримання вказаної заяви - приєднання та відповіді на його заяву від 05 грудня 2018 року щодо укладення договору в паперовій формі.
Частиною першою статті 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Відповідно до листа Харківського районного відділення енергозбуту від 13 грудня 2018 року № 57-РВ/22-1134 ОСОБА_1 роз'яснено, що після підписання заяви - приєднання до умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, з ним буде укладено договір.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що станом на день звернення позивача до суду відповідач жодним чином не порушив його права на укладення Договору про розподіл електроенергії.
У договорі про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії зазначаються величини дозволеної (договірної) та приєднаної потужності, які визначаються виходячи з проектних рішень та потужності наявних у споживача струмоприймачів. Потужність об'єкта споживача повинна обмежуватись на рівні потужності, передбаченої проектом указаного об'єкта споживача та/або технічними характеристиками зовнішніх електричних мереж указаного об'єкта споживача (пункт 2.4.2 Правил).
Порядок зміни технічних параметрів діючих електроустановок є законодавчо визначеним, зокрема передбачений Кодексом систем розподілу, затвердженим Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 березня 2018 року № 310.
Отже, у разі необхідності змінити технічні параметри електроустановки, ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутися до відповідача з вказаним питанням та вирішити його у передбаченому Кодексом систем розподілу порядку.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Доводи апеляційної скарги про невідповідність мотивувальної частини рішення суду першої інстанції вимогам частини 4 статті 265 ЦПК України є безпідставними.
Статтею 265 ЦПК України закріплено вимоги щодо змісту рішення суду.
Згідно з частиною четвертою статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються: 1) фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини; 2) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; 3) мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; 4) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду; 5) норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування; 6) норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування (частина 4 вказаної статті).
Вказані доводи апеляційної скарги не свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 265 ЦПК України. В мотивувальні частині викладені мотиви застосування норм права з урахуванням наданих сторонами доказів.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не розглянув клопотання про вжиття заходів процесуального примусу до представника відповідача Кірєєва І.М. та начальника Мереф'янського районного відділення енергозбуту Титаренка С.О . спростовуються матеріалами справи.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 10 травня 2019 року було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали у справі.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 23 квітня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 08 липня 2019 року.
Головуючий - А.В. Котелевець
Судді - Р.М Піддубний
О.Ю. Тичкова