м. Київ К-13395/09
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Бутенка В.І.,
Сороки М.О.,
Рецебуринського Ю.Й.,
Гашицького О.В.,
Штульмана І.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_6 до Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Пенсійного фонду України, управління Пенсійного фонду України у місті Хмельницькому Хмельницької області (далі - УПФ), Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання дій неправомірними та зобов'язання до виплати коштів,
встановив:
У квітні 2008 року ОСОБА_6 звернулась до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона відноситься до категорії «діти війни»та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Посилаючись на те, що таке підвищення до пенсії їй не виплачувалось, просила зобов'язати відповідачів здійснити відповідні перерахунки з 1 січня 2007 р. В подальшому позивач доповнила позовні вимоги, в яких просила здійснити їй вказане підвищення до пенсії за 2006-2008 роки.
Постановою Хмельницького міськрайонного суду від 19 серпня 2008 року позов задоволено частково. Визнано неправомірною невиплату позивачу Міністерством фінансів України, Державним казначейством України, Пенсійним фондом України, УПФ підвищення до пенсії, передбаченого Законом України «Про соціальний захист дітей війни». Зобов'язано Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Пенсійний фонд України забезпечити виділення коштів УПФ для виплати ОСОБА_6 1108 грн. 02 коп. Зобов'язано УПФ після отримання коштів провести виплати на користь ОСОБА_6 у сумі 1108 грн. 02 коп. У задоволенні решти вимог відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2009 року постанову суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про часткове задоволення позову. Зобов'язано УПФ нарахувати та виплатити ОСОБА_6 підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. У задоволенні решти вимог відмовлено.
У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Встановлено, що ОСОБА_6 народилася у 1944 році, і відповідно до вимог ст. 1 Закону, який набрав чинності з 1 січня 2006 року, набула статусу «дитина війни».
Отже, відповідно до положень вказаного Закону пенсія позивача повинна виплачуватись із збільшенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком.
Водночас, щодо такого його права на період 2006 року, то підвищення до пенсії дітям війни могло бути впроваджено за наступних умов: поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету відповідно до вимог статті 110 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік», в редакції, викладеній у Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік»від 19.01.2006 року. Однак такі умови не настали.
Що ж до підвищення пенсії дітям війни у 2007 році, то пунктом 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»на 2007 рік.
Проте, рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» з урахуванням статті 111 цього Закону визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до вимог 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, в період з 01.01.2007 року по 09.07.2007 року, позивач також не мала права на отримання державної соціальної підтримки, оскільки норма, якою передбачено це право, була зупинена.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28 грудня 2007 року були внесені зміни до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Відповідно до цих змін було встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення до пенсії в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Проте, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року положення пункту 28 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»щодо внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни»визнані неконституційними.
З 1 січня 2008 року до 22 травня 2008 року право на отримання державної соціальної підтримки у осіб, що відноситься до категорії «діти війни», було відсутнє у зв'язку із дією положень пункту 28 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Тому правомірним є також висновок суду про те, що позивач не мала права на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 22.05.2008 р., оскільки на час звернення її до суду з позовом, тобто 11.04.2008 р., норма, якою передбачено це право, була зупинена.
Отже, з моменту ухвалення рішення Конституційним Судом України бездіяльність УПФ є протиправною.
За таких обставин, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач до 09.07.2007 року не мала права на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, а має його лише з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року.
Що ж стосується розміру мінімальної пенсії за віком, з якої має обчислюватись зазначене підвищення до пенсії, то суди обґрунтовано визнали, що розрахунок необхідно проводити з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки іншого розміру такої пенсії законодавством не передбачено.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно абз.1 п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2002 року за №121/2001, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади.
Відповідно до зазначеного Положення на Пенсійний фонд України покладено обов'язок щодо: призначення пенсії; підготовки документів для її виплати; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.
Пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року за №8-2, управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням забезпечення призначення та виплати пенсії..
Згідно з п. п. 7 п. 2.1. вказаного Положення управління, відповідно до покладених на нього завдань, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші соціальні виплати відповідно до чинного законодавства.
Таким чином, обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена Законом України «Про соціальний захист дітей війни», покладено саме на органи Пенсійного фонду України.
Враховуючи, що держава взяла на себе обов'язок щодо виплати позивачу 30% доплати до пенсії та поклала виконання цього обов'язку на центральний орган виконавчої влади - Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що вони не виконали своїх повноважень без поважних причин.
Отже, відсутність коштів у УПФ, який не вчинив жодної дії щодо їх отримання для забезпечення виконання своїх зобов'язань або невиконання іншим органом виконавчої влади свого обов'язку щодо виділення коштів на здійснення позивачу виплат, гарантованих йому Конституцією України, не є підставою для відмови в задоволенні позову та визнання правомірними дій або бездіяльності УПФ.
Таким чином суд апеляційної інстанції правомірно поклав саме на УПФ обов'язок щодо перерахунку та виплати позивачу пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року.
Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та встановлених обставин справи.
Згідно ч. 3 ст. 211 КАС підставами касаційного оскарження судового рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права та відсутні передбачені ст. 227 КАС України підстави для його обов'язкового скасування.
Вимога касаційної скарги щодо скасування рішення суду першої інстанції задоволена бути не може, оскільки вказане судове рішення вже скасоване апеляційним судом.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні касаційної скарги.
Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд,
ухвалив:
Касаційну скаргу управління Пенсійного фонду України у місті Хмельницькому Хмельницької області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2009 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, окрім як з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 236 -239 КАС України.
Суддя М.О. Сорока