м. Київ К-22312/08
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого:Бутенка В.І.,
суддів:Мойсюка М.І.,Штульман І.В.,
Лиски Т.О.Рецебуринського Ю.Й.
розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_6 до Управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області про перерахунок пенсії, за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23 липня 2008 року і ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2008 року, -
У квітні 2008 року ОСОБА_6 звернувся з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області (далі УПФ) про перерахунок пенсії.
Зазначав, що є пенсіонером за віком, має статус дитини війни, а відтак у 2006-2008 роках його щомісячна пенсія, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»(далі Закон) від 18 листопада 2004 року №2195-ІV, повинна збільшитись на 30% мінімальної пенсії за віком.
Посилаючись на те, що вимоги Закону не виконані, а його звернення про збільшення пенсії залишено без задоволення, просив визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати відповідача підвищити щомісячну пенсію на 30% мінімальної пенсії за віком.
Справа № К-22312/08
Головуючий у І інстанції -Гончарові І.А.
Доповідач в касаційній інстанції -Мойсюк М.І.
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 23 липня 2008 року, залишеної без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2008 року позов задоволено частково, постановлено визнати незаконними дії та зобов'язано УПФ здійснити виплату позивачеві підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року, в решті позову відмовлено.
У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.
Судами встановлено, що позивач має статус дитини війни.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»він має право на державну соціальну підтримку, зокрема на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Такі виплати у 2006-2008 роках не провадились.
Задовольняючи частково позов, суди виходили з того, що Рішеннями Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 визнано неконституційним положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік»і Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік» відповідно, щодо зупинення у 2007-2008 роках дії статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а тому пенсійний орган мав діяти згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Суди також виходили з того, що Кабінет Міністрів України не визначив порядку виплати 30% надбавки до пенсії дітям війни, тобто ці пільги фактично запровадженні не були, а тому вимоги щодо стягнення у 2006 році не підлягали задоволенню.
З такими висновками погоджується і колегія суддів Вищого адміністративного суду України.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»останнім пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Законом України від 19 січня 2006 року №3367-IV внесені зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», відповідно до яких виключено пункт 17 статті 77, а стаття 110 викладена в іншій редакції. Зокрема установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Оскільки Кабінет Міністрів України у 2006 році не визначив порядку виплати надбавки до пенсії дітям війни, то суди дійшли правильного висновку про те, що вимоги про нарахування 30% до пенсії у 2006 році, задоволенню не підлягають.
Дію статті 6 Закону у 2007-2008 роках було зупинено, зокрема статтею 111 Закону України від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(з урахуванням положень пункту 12 статті 71 цього закону), а на 2008 рік пунктом 41 статті 10 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік». Цими законами визначалось, що у 2007 році підвищення до пенсії відповідно до статті 6 Закону, виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни, а у 2008 розмір такого підвищення до пенсії становить - 10 % від розміру даної надбавки.
Разом з тим, рішеннями Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року №6-рн/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 визнані неконституційними положення статей Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»і Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»щодо такого зупинення дії статті 6 Закону.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, суди обґрунтовано визнали право позивача на соціальну допомогу лише з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року і з 22 травня 2008 року, відповідно до вимог статті 6 Закону
Доводи касаційної скарги про те, що поняття «мінімальна пенсія за віком», про яке йдеться в статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення пенсій, що призначаються лише за цим Законом і не стосується дітей війни відповідно до статті 6 Закону, є непереконливим.
Положення статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою статті мінімального розміру пенсії за віком.
Не може бути підставою для відмови у позові і відсутність коштів для забезпечення виплат доплати до пенсії, оскільки відсутність коштів не є підставою невиконання зобов'язань, покладених на УПФ законодавством.
Виходячи з наведеного, судові рішення у задоволеній частині відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, а тому підстав для скасування рішень і направлення справи на новий розгляд колегія суддів не вбачає.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 2201, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Стаханові Луганської області -відхилити, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 23 липня 2008 року і ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2008 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку, визначеними статтями 237 -239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.І. Мойсюк